Провадження № 11-кп/803/2759/25 Справа № 233/4793/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 серпня 2025 року Кривий Ріг
20.08.2025р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 31.07.2025р., якою обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Костянтинівка Донецької області, який проживає в АДРЕСА_1 , утримується в ДУ «Дніпровська УВП № 4» м. Дніпра
продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.09.2025р. включно, залишено без змін раніше визначений розмір застави у сумі 90840грн.
за участю захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
Оскаржуваною постановою суду першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.09.2025р. включно, залишено без змін раніше визначений розмір застави у сумі 90840грн.
Ухвалу суду першої інстанції ображено захисником ОСОБА_6 , який в апеляційній скарзі:
- зазначає, що визначений розмір застави є надмірним для обвинуваченого, він тривалий час не може внести заставу, що вказує на неможливість скористатись альтернативним запобіжним заходом, визначений розмір застави суперечить загальноприйнятій практиці ЄСПЛ у справах «Птьор Осух проти Польші», «Божилов проти Болгарії», «Георгієва проти Болгарії», «Колакович проти Мальти» та ін.
- прохає змінити оскаржувану ухвалу суду першої, та визначити розмір застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Про дату, час та місце судового розгляду, обвинувачений та прокурор у кримінальному провадженні повідомлені належним чином, до судового засідання не прибули, клопотання про особисту участь у судовому засіданні не подали.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді доповідача, доводи захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали кримінального провадження, та перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення за таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції при розгляді клопотання органу досудового розслідування про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України встановив достатність підстав для продовження такого виду заходу забезпечення кримінального провадження, а саме факт обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним збутом особливо небезпечного наркотичного засобу, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією майна, та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існують у зв'язку із процесуальним статусом обвинуваченого, з урахуванням фактичних обставини справи та відомостей про особу обвинуваченого.
Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на підставі сукупності доказів, які разом з обвинувальним актом перебувають на розгляді суду першої інстанції.
Суд першої інстанції розглядаючи питання щодо доцільності застосування та розміру застави, керувався вимогами ст.ст. 182, 183 КПК України, та раніше визначений та зменшений розмір застави вважав залишити не змінним.
Суд апеляційної інстанції із рішенням суду першої інстанції погоджується, та вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, та дійшов правильного висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, та встановив неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а визначений розмір застави є таким, що відповідає вимогам КПК України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті психотропної речовини, вчиненої за попередньою змовою групою осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України, належним дослідив у судовому засіданні сукупність обставин, які стали підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме існування ризиків, визначених ст. 177 КПК України, фактичні обставини справи, відомості про його особу, та погоджується із рішенням суду першої інстанції, та вважає його законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які у своєму клопотанні послався прокурор, встановив їх наявність, та погоджується із висновками суду першої інстанції щодо їх існування.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що загальним доводом апеляційної скарги захисника є його незгода із визначеним розміром застави, який на думку сторони захисту, є непомірним для обвинуваченого, у зв'язку з чим має бути зменшеним.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, та відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та не заперечується в апеляційній скарзі, щодо обвинувачено визначено розмір застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Таким чином встановлено, що розмір застави щодо обвинуваченого у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення визначено у розмірі, ближче до мінімального.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в поданій апеляційній скарзі захисник не заперечує, що розмір застави вже було зменшено ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07.10.2024р.
Враховуючи викладене вище, та розглядаючи питання щодо можливості зменшення розміру застави, та її визначення у мінімальній межі, встановленій п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до підозрюваного/обвинуваченого та накладає відповідні зобов'язання не тільки на підозрюваного/обвинуваченого, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу (заставодавця). Так, застава забезпечує виконання підозрюваним обов'язків, покладених на підозрюваного як процесуальним законом, так і обов'язків, покладених слідчим суддею, що передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням: 1) обставин кримінального правопорушення, 2) майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, 3) інших даних про його особу та 4) ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України)
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі “Клішин проти України» у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні “Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі “Пунцельт проти Чехії» (“Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Обов'язок суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Тримання під вартою не застосовується у зв'язку з внесенням застави у розмірі, визначеному слідчим суддею чи судом. Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що враховуючи, що у даному випадку, з урахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, суспільної небезпеки, які носять наслідки такого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, тяжкості покарання, яке може загрожувати обвинуваченому, та вважає, що визначення застави у мінімальній межі, передбаченій п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, за своєю ефективністю не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, та не стане еквівалентним заходом такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна розміру застави із її визначенням у мінімальній межі, на даному етапі кримінального провадження не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти ризикам, пов'язаним із звільненням його з-під варти, а доводи апеляційної скарги захисника є неспроможними та не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 31.07.2025р., якою обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.09.2025р. включно, залишено без змін раніше визначений розмір застави у сумі 90840грн. - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 31.07.2025р., якою обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.09.2025р. включно, залишено без змін раніше визначений розмір застави у сумі 90840грн. - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді