03 вересня 2025 року
м. Київ
справа №320/7052/23
провадження № К/990/37802/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Желєзного І. В., Радишевської О. Р.
розглянув у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Файдюка В. В., суддів: Кобаля М. І., Мєзєнцева Є. І.
І. Суть спору
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2194029, гривень.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 640/18524/18, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17 жовтня 2018 року, а також поновлено позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Однак станом на теперішній час відповідачем рішення суду не виконано.
Крім того позивач зазначає, що 23 квітня 2019 року на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 2277/03 позивача звільнено з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Враховуючи, що рішення суду, яке набрало законної сили 04 серпня 2020 року не виконано, тому, на переконання позивача, він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 17 жовтня 2018 року по 04 серпня 2020 року.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. 29 квітня 2016 року на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 1231/03 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
4. 17 жовтня 2018 року на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 5964/03 ОСОБА_1 переведено з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
5. Не погоджуючись із таким переведенням, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17 жовтня 2018 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
6. Докази про поновлення позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва в матеріалах справи відсутні.
7. Водночас 23 квітня 2019 року на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 2277/03 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року в позові відмовлено.
9. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 640/18524/18 про поновлення позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва не виконана, що сторонами у справі не заперечується, тобто, відповідач не поновив позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва відповідним наказом (розпорядженням) про допуск до роботи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не поновлений на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, то позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 жовтня 2018 року по 04 серпня 2020 року є передчасними.
10. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2024 року скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив частково.
10.1. Стягнув з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 269392,50 грн.
11. Вказану постанову суд апеляційної інстанції прийняв з огляду на те, що судовим рішенням у справі № 640/18524/18 позивача поновлено на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. При цьому у вказаному позові не вирішувалось питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 жовтня 2018 року по 04 серпня 2020 року підлягають задоволенню.
IV. Касаційне оскарження
12. Представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подала касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
13. Так, автор скарги зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 233, 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 2 Закону України «Про оплату праці», статей 2, 41, 51 Закону України «Про державну службу», викладених у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 у подібних правовідносинах.
14. Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
18. За приписами частини шостої статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
19. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
20. В силу частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
21. Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
23. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
24. Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт «з» пункту 1 цього Порядку).
25. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
26. Приписами абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 обумовлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
VI. Позиція Верховного Суду
27. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на те, що у справі № 640/18524/18 позивача поновлено на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. При цьому у вказаному позові не вирішувалось питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
28. Як висновується з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17 жовтня 2018 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
29. Наведене свідчить, що спірним питанням у справі, що розглядається, є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 17 жовтня 2018 року по 04 серпня 2020 року, тобто з дня винесення відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 по день набрання чинності судового рішення, який скасовано наказ про звільнення позивача.
30. У доводах касаційної скарги автор вказує на помилковості висновку суду апеляційної інстанції, вважаючи, що позивач мав заявити позовну вимогу щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 640/18524/18. З огляду на те, що позивач у вказаній справі не ставив питання щодо порушення роботодавцем законодавства про оплату працю, отже, на думку автора касаційної скарги, позивач позбавлений можливості порушувати таке питання у справі, що розглядається.
31. Так, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
При цьому вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100 і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
32. Вказане узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі -Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
33. Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.
34. У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, шо не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
35. В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
36. З наведеного висновується, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
37. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
38. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
39. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
40. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
41. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
42. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, оскільки є заробітною платою.
43. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
44. Підсумовуючи, варто зазначити, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
45. Враховуючи наявність судового рішення про поновлення позивача на посаді у зв'язку з його незаконним звільненням, позивач в силу статті 235 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
46. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, враховуючи довідку Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 06 жовтня 2021 року № 369 про доходи позивача.
47. Варто також зазначити, що застосування правових позицій Верховного Суду має здійснюватися на підставі ретельної оцінки обставин справи. Висновки ж Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 на які посилається автор касаційної скарги, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, а відтак не підлягають застосуванню.
48. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
49. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
50. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VII. Судові витрати
51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі № 320/7052/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді І. В. Желєзний
О. Р. Радишевська