03 вересня 2025 р. Справа № 480/6325/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко) від 02.04.2025 року по справі № 480/6325/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
третя особа Первинна професійна спілка "Правозахисники країни"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа Первинна професійна спілка "Правозахисники країни", в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 у кількості 14 діб виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби в поліції - 27.02.2024;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 у кількості 14 діб виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби в поліції - 27.02.2024.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третьої особи Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 у кількості 14 діб виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби в поліції 27.02.2024.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 у кількості 14 діб виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби в поліції 27.02.2024.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відпустка УБД у тлумаченні чинного законодавства не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на позивача не поширюється норми на які остання посилається в заявлених позовних вимогах. Також відповідач зазначив, що підставою вимог даного позову є те, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції відповідно до наказу ГУ НП в Сумській області від 27.02.2024 № 66 о/с ( зі змінами відповідно до наказу ГУ НП в Сумській області від 08.07.2024 № 293 о/с). Тому, предмет спірних правовідносин пов'язаний з фактом звільнення позивача, оскільки право на грошову компенсацію за відпустки виникає саме під час звільнення. За результатом розгляду справи № 480/1955/24 Сумським окружним адміністративним судом 31.10.2024 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та поновлено останнього на службі в поліції (рішення суду було звернено до негайного виконання). Наказом ГУ НП в Сумській області від 31.10.2024 № 501 о/с ОСОБА_1 поновлений на посаді на виконання рішення суду. Отже, наказ ГУ НП в Сумській області від 27.02.2024 № 66 о/с про звільнення ОСОБА_1 скасований, останній поновлений на службі на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 11.03.2016 серії НОМЕР_1 та проходив службу в Сумському районному управлінні поліції Головного управлінні Національної поліції в Сумській області. (а.с.6)
Відповідно до наказу ГУ НП в Сумській області № 66 о/с від 27.02.2024 позивача було звільнено зі служби за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (а. с. 17).
Згідно витягу з наказу від 08.07.2024 № 293 о/с внесено зміни у пп. 1 п. 1 наказу № 66 о/с від 27.02.2024, а саме змінивши в абзаці першому слова та цифри "за 12 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік" словами та цифрами "за 13 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік" та в цьому ж абзаці слова та цифри "за 13 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік" словами та цифрами "за 14 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік". (а.с.16)
Відповідачем листом від 08.07.2024 № 3019/05/12/2-2024 повідомлено, що позивач мав підстави для отримання додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік на 14 календарних днів (не використав). (а.с.13)
Позивач, вважаючи таку бездіяльність протиправною звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при звільнені зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2022 році додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому відповідач протиправно не нарахував та невиплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (надалі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацом першим пункту 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як встановлено судовим розглядом, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №480/1955/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа - Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області № 241 від 26 лютого 2024 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області № 66о/с від 27 лютого 2024 року про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 (0099193) спеціаліста-криміналіста слідчого відділення відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області зі служби в поліції.
Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді спеціаліста-криміналіста слідчого відділення відділення поліції № 4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області» з 28 лютого 2024 року.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2024 по 31.10.2024 у загальному розмірі 229 838, 44 грн.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28 846, 00 грн. підлягає негайному виконанню.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 480/1955/24 набрало законної сили 17.04.2025.
Отже, наказ № 66 о/с про звільнення ОСОБА_1 скасований, останній поновлений на службі.
Оскільки компенсація за невикористані дні відпустки як учасника бойових дій при звільненні може бути виплачена саме під час звільнення позивача зі служби, а фактично позивача було поновлено на роботі, і він вважається таким, що не звільнявся, то і підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій наразі немає. Крім того, позивач не позбавлений права під час проходження служби її використати.
Доводи апеляційної скарги відповідача частково приймаються колегією суддів в якості належних.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 року по справі № 480/6325/24 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко