03 вересня 2025 р. Справа № 520/3498/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.04.25 по справі № 520/3498/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати в період з 23 лютого 2022 року по 20 травня 2023року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022рік" станом на 01.01.2022р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023рік" станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб , що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплати за період з 23 лютого 2022року по 20 травня 2023року грошове забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб , що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у видачі оновленої довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, які визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт та постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2020 основного розміру його пенсії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , надати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ( надбавки у тому числі процентної надбавки за вислугу років, та надбавки за особливості проходження служби) доплати, підвищення та премії, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.02.2020 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку основного з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку;
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено нарахування та виплату в період з 23 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення в належному розмірі, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні. Крім того не надано довідку для призначення пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 23 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 23 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволені решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №520/3498/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що протягом дії спірних правовідносин, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, був саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018 року, а пункт 4 постанови №704 в первинній редакції, для розрахунків розмірів окладів не застосовується.
Крім цього вказує, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.08.2024 №227 встановлено : "4.Старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 , стрільця-санітара 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 07 серпня 2024 року №339-РС з військової служби у відставку згідно підпункту "б" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 07 серпня 2024 року виключити зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення згідно каталогу (100 %) (пункт постійної дисклокації, АДРЕСА_1 ) - з 08 серпня 2024 року.
Виплатити згідно наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 ( зі змінами) : премію за період з 01 по 07 серпня 2024 року в розмірі 523% від посадового окладу включно; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від окладу грошового утримання за період з 01 по 07 серпня 2024 року включно. Вислуга в Збройних Силах: календарна - 04 роки 01 місяць 10 днів. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 25 діб. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік за 30 діб. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік за 15 діб. Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 4 календарних роки служби, яка надається відповідно до статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " за 2023, 2024 роки за 28 днів. Виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6541 гривню 67 копійок."
16.10.2024 представник позивача звернувся до відповідача із заявами, в яких просив перерахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та видати на ім'я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення. Разом з тим, надати інформацію, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивачу, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань / інших щомісячних основних та додаткових видів. Інформацію про розмір грошового забезпечення Позивача станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 рік за останньою займаною посадою заявника або за прирівняною /аналогічною/ посадою, з обов'язковим зазначенням розміру у відсотках : надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби у відсотках посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) у відсотках та щомісячної премії у відсотках. Інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад позивачу з 23 лютого 2022 року по день виключення зі списків особового складу.
Листом від 11.11.2024 року вих.№906фс відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Щодо видачі оновленої довідки, відповідач зазначив про неможливість надання такої довідки на адвокатський запит.
Позивач не погодившись з діями відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2023 року по справі № 380/13603/21.
Таким чином, саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року № 2710-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року 2684 гривень.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою від 12.05.2023 № 481 змін до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у період з 23.02.2022 року по 31.12.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а у період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
А відтак, з огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 23 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо доводів відповідача, стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас, у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, застосуванню підлягають приписи КЗпП України.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, дія ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Із матеріалів справи встановлено, що предметом даного спору є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 23.02.2022 по 20.05.2023.
Спірний період з з 23.02.2022 по 20.05.2023 умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та після цього.
Так, період 23.02.2022 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 20.05.2023 регулюється чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Водночас, відповідно до п. 1 гл. XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст. 233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Так, відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідач, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, інформації щодо здійснення повідомлення позивача про нараховані суми грошового забезпечення при зверненні не надає.
Матеріали справи містять копію витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.08.2024 №227, з якого вбачається що позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Втім, зазначений наказ не містить відомостей щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення у зв'язку із звільненням.
При цьому, докази повідомлення позивача про суми нарахованих виплат на день звільнення відсутні і у матеріалах справи, відповідачем не надані.
Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що позивач через свого представника звертався до Військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо надання інформації про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 23.02.2022 по 20.05.2023.
Листом вих.№906фс від 11.11.2024, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому, а саме з 11.11.2024 (з дня отримання позивачем інформації про розрахунок грошового забезпечення).
З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 14.02.2025, тобто, з пропуском строку на 3 дні.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 запропоновано позивачу надати до суду пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій вказує, що на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи враховує висновки Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.06.2022 у справі № 120/1966/21-а, від 21.09.2023 у справі № 380/18170/22, в яких Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».
З огляду на це, в контексті обставин справи, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях позивача не вбачається ознак зловживання процесуальними правами та обов'язками та зазначений вище пропуск строку не є співмірним з таким наслідком, як позбавлення особи конституційного права на доступ до правосуддя.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
З огляду на встановлені обставини, зважаючи на незначний пропуск строку звернення до суду (3 дні) та уникнення застосування судом надмірного формалізму, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є помилковими.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі № 520/3498/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова