Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 вересня 2025 року № 520/9626/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
-визнати протиправною дію Військової частини НОМЕР_2 щодо зупинення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції Закону від 01.02.2025 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції Закону станом на дату призначення грошового забезпечення;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_2 утриману виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту припинення виплат (з 01.02.2025 року) до винесення рішення у справі.
-стягнути судові витрати.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.
Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 , було сповіщено ОСОБА_1 , про те, що її чоловік, старший солдат, старший стрілець 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 1-ої механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, виконуючи бойове завдання, в ході бойових дій з відбиття збройної агресії російської федерації зник безвісти 18.04.2023 року поблизу населеного пункту с. Новоселівське. Сватівського району,Луганської області.
У зв'язку із зникненням безвісти чоловіка ОСОБА_2 , Позивачу здійснювалося нарахування та проводилася виплата грошового забезпечення, як дружині зниклого безвісти відповідно до п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх та статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХП (в редакції Закону чинного на момент виникнення правовідносин між Сторонами).
В березні 2025 року на банківський рахунок Позивача
N° НОМЕР_6 відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не було проведено виплату грошового забезпечення за березень 2025. як дружині зниклого безвісти
Станом на момент розгляду справи Відповідач не здійснює на користь Позивача будь-яких виплат по грошовому забезпеченні визначеному п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції що була чинна на дату призначення грошового забезпечення. Відповідно до виписки по надходженням по картці за період 01.06.2023р.-14.04.2025р., доданих до цього позову, ОСОБА_1 отримала останню виплату від військової частини 22.02.2025р., чим було порушено її право.
На адресу Відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_2 19.03.2025 року направлялася вимога (адвокатський запит) з проханням залишити розмір та порядок виплати грошового забезпечення, що отримує ОСОБА_1 в порядку п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 в редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви та виникнення відносин, які стали підставою для здійснення виплат та повідомити чи було складено особисте розпорядження чоловіком Позивача - ОСОБА_2 .
Однак, відповідач відмовився від надання відповіді.
Позивач вважає, що порушення порядку нарахування вищезазначеної грошової виплати згідно п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції що була чинна на дату призначення грошового забезпечення є порушенням, як норм національного так і міжнародного права, а відтак дії- Військової частини НОМЕР_2 з цього приводу являються протиправними та підлягають відновленню судом, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
20.11.2024 року офіційним виданням Верховної Ради України "Голос України" було опубліковано Закон України №3995-ІХ від 08.10.2024 "Про внесення змін до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який вступив в дію 01.02.2025 року.
Згідно нових положень Закону №3995-ІХ від 08.10.2024, у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Із правового аналізу внесених змін спостерігається суттєве звуження прав Позивача, їх змісту та обсягу, що полягає у зміні умов та порядку нарахування та проведення виплат грошового забезпечення, для осіб, які отримували грошове забезпечення на підставі п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, що була чинна на дату призначення грошового забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим
громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї, розподіл суспільного багатства згідно з принципом соціальної справедливості та піклування про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
Згідно з положеннями ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Право на соціальний захист громадян включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та не може бути звужене, в тому числі законодавцем (частина перша статті 46). (абз. 10 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2018 року № 5-р/2018; абз. 2 п.п. 2.2 п.2, абз. З п.п. 2.8 п.2 мотивувальної частини рішення КСУ від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023).
Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб' єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абз. 5 та 6 п. 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 11.10.2005 № 8-рп/2005)
Крім того, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абз. 4 п.п. 5.2 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22.10.2005 N° 5-рп/2005).
В рішенні від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 КСУ також зазначив, що «держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. КСУ також вказав, що цю позицію вже висловлював у рішеннях від 6 липня 1999 року N° 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N° 5-РП/2002, від 17 березня 2004 року N° 7-рп/2004. від 1 грудня 2004 року N° 20- рп/2004.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно- правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи, (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 05.04.2001 N° З-рп/2001)
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 2 липня 2002 року N° 13-рп/2002
Відповідно до положень ст. З Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод.
Але, визначаючи їх. законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.
Саме тому, взявши на себе зобов'язання щодо соціального захисту громадян та надання конкретно визначених гарантій, держава Україна не може довільно відмовлятися від своїх зобов'язань у сфері соціального захисту і перетворення права членів сімей військовослужбовців зниклих безвісти на декларативне у правовій державі є неприпустимим, оскільки права людини повинні мати ефективний практичний механізм їхньої реалізації та захисту.
До аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Постанова від 02 жовтня 2019 року по справі №620/334/19.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави .
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення. її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо: а в пункті 3 статті 12 ЄСХ прямо зазначається, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються прагнути до поступового піднесення системи соціального забезпечення на вищий рівень.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов'язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, серед іншого, означає врахування тлумачення Конвенції з прав людини, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальний стандарт демократичного суспільства. Принцип законності, що є складовою верховенства права у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні й прийнятті прав і свобод людини як найвищої цінності, на противагу можливості су б' єктам владних повноважень діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішеннях Європейського суду з прав людини "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, п.43) вказано про те, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо зупинення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 зниклого безвісти ОСОБА_2 .
Щодо вимоги стягнути з Військової частини НОМЕР_2 утриману виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту припинення виплат (з 01.02.2025 року) до винесення рішення у справі.
Враховуючи, що фактичне нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення позивачу ще не здійснена, позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243 - 246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії-задовольнити частково.
Визнати протиправною дію Військової частини НОМЕР_2 щодо зупинення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції Закону від 01.02.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції Закону станом на дату призначення грошового забезпечення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн.48 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кухар М.Д.