03 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 520/10686/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
30 квітня 2025 року до Харківського окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Харківського окружного адміністративного суду (надалі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати Харківський окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 не донарахованої та не виплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року - 3028 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розмір суддівської винагороди позивача за період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки під час їх нарахування застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" в розмірі 2102 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року - 3028 грн., що не відповідає положенню статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та вимогам Конституції України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року матеріали адміністративної справи №520/10720/25 за позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії направлено до Другого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року виправлено технічну описку, допущену у абзаці першому резолютивної частини ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №520/10686/25 шляхом зазначення вірного номера справи "520/10686/25" замість помилково зазначеного "520/10720/25".
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2025 року адміністративну справу №520/10686/25 за позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №520/10686/25 за позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 09:30 год. 30 червня 2025 року. Витребувано докази від відповідача Харківського окружного адміністративного суду.
До суду від Харківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 47/, в якому представник відповідача просить розглянути справу у відповідності до вимог законодавства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу №520/10686/25 до судового розгляду по суті на 11:30 28 серпня 2025 року.
Учасники справи в судове засідання 28 серпня 2025 року повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, про причини неявки в судове засідання не повідомили. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на викладене вище, суд вирішив розглянути справу за відсутності учасників справи в письмовому провадженні.
Частиною 2 статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Указом Президента України "Про призначення суддів" №320/2009 від 13 травня 2009 року призначено ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду у межах п'ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" №2594-VІ від 07 жовтня 2010 року обрано ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду безстроково.
Довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року №06-60/13298/25 та особовими рахунками про нараховану та виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-березень 2025 року підтверджено, що у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 суддівська винагорода судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 нараховувалась відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. /а.с. 8, 48/.
Вважаючи протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі по тексту - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Статтею 136 Закону 1402-VIII передбачено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2684 гривні.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Аналогічно абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Аналогічно абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Законів України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік", "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року та з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:
"99. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.
100. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
101. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі “Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень".
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов'язковому врахуванню судом першої інстанції у даній справі.
За наведеного правового регулювання, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, які є обов'язковими для врахування судом першої інстанції та мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. та зобов'язання Харківського окружного адміністративного суду провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 не донарахованої та не виплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 30 квітня 2025 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року - 3028 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті., - необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2-10, 77, 139, 205, 229, 243-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Харківського окружного адміністративного суду (майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 34390710) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич