Рішення від 02.09.2025 по справі 380/25938/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2025 рокусправа № 380/25938/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач - 1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі - відповідач - 2, ГУ ПФУ у Харківській області), в якій просить суд:

- визнати неправомірною відмову відповідача 2 про зарахування ОСОБА_1 у страховий стаж час роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 03 р. 11 міс. 29 дн. та за період з 03.10.1998 по 06.05.1998 та відмову у призначенні пенсії;

- зобов'язати відповідача 2 зарахувати ОСОБА_1 у страховий стаж час роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 03 р. 11 міс. 29 дн. на посаді повара Стрийського заводу ковальсько - пресового обладнання (ВАТ Стрийський завод ковальсько - пресового обладнання) та за період з 03.10.1998 по 06.05.1999 МПП «Галбер» на посаді продавця та зобов'язати призначити їй пенсію по досягненні нею віку 63 роки з моменту звернення за призначенням такої пенсії.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що після досягнення 63 річного віку позивач звернулася до відповідача - 1 про признання їй пенсії за віком. Однак, відповідачем - 2 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у неї немає страхового стажу від 21 до 31 року, а є лише 18 років 08 місяців 01 день. Позивач зазначає, що відповідачем - 2 до страхового стажу не були зараховані періоди по трудовій книжці, а саме: з 02.03.1994 по 02.02.1998, оскільки у записі прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі при звільненні з роботи. Позивач зазначає, що такі помилки сталися не з її вини, оскільки підприємство Стрийський завод ковальсько - пресового обладнання було перейменовано на Відкрите акціонерне товариство, однак про ще у її трудовій книжці не було зроблено відмітку, у архівах дані про ще відсутні. Крім того, період з 03.10.1998 по 06.05.1999 не був зарахований у страховий стаж, оскільки у даті наявне виправлення. Виходячи з вищенаведеного позивачу не було зараховано у страховий стаж за період з 02.03.1994 по 02.02.1998, тобто 03 р. 11 міс. 29 дн. та з період з 03.10.1998 та по 06.05.1998, тобто 07 міс. 03 дн., а всього не було зараховано до страхового стажу: 03 р. 11 міс. 29 дн. + 1 рік 07 міс. 03 дн. = 05 р. 07 міс. 01 дн., що, на думку позивача, є достатньо для призначенні пенсії за віком по досягнення віку 63 року, а всього позивач має трудовий стаж: 18 р. 08 міс. 01 дн. + 05 р. 07 міс. 01 дн. = 24 р. 03 міс.02 дн. Позивач стверджує, що дана відмова у частині зарахування їй у страховий стаж за вищезазначені періоди є незаконними та безпідставними, оскільки згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Щодо записів у її трудовій книжці, то вони вносились адміністрацією підприємства і ніякого відношення вона до цього не мала. Щодо виправлень у вищезазначеному наказі про звільнення, то позивач також відношення немає.

Ухвалою суду від 30.12.2024 було залишено позовну заяву без руху.

22.01.2025 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 5373).

Ухвалою від 27.01.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

07.02.2025 від відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №10141), відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову, представник мотивує це тим, що позивач звернулась 27.09.2024 до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком. Порядком № 22-1 передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера. Заява позивача від 27.09.2024 про призначення пенсії була розглянута Відповідачем-2 за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення від 04.10.2024 №135050016340 про відмову в призначенні пенсії за віком. Так, згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 18 років 08 місяців 15 днів. При аналізі поданих документів згідно трудової книжки № б/н від 28.07.1979 до загального страхового стажу не зараховано:

- періоди 02.03.1994 по 02.02.1998 оскільки у записі прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи;

- період роботи з 03.10.1998 по 06.05.1999, оскільки в даті наказу про звільнення з роботи наявне виправлення;

- не враховано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначене ім'я “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним та реєстраційному номеру облікової картки платників податків позивача. Беручи до уваги норми законодавства, відомості про трудову діяльність особи повинні бути внесені до трудової книжки акуратно та розбірливо, оскільки від якості заповнення трудової книжки та внесення усіх необхідних записів, що стосуються трудової діяльності особи, залежить можливість підтвердження наявного страхового стажу такої особи для призначення пенсії, за відсутності інших документів, зокрема архівних довідок про періоди роботи такої особи, а за вказаних обставин, виявлені недоліки трудової книжки є такими, що виключають можливість зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. За наведених обставин позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки страховий стаж позивача складає 18 років 08 місяців 15 днів (при необхідному страховому стажі не менше 21 рік у випадку позивача), що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому представник відповідача вважає, що відповідачем-2 правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

12.02.2025 від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2494), в якому представник пояснив, що ОСОБА_1 27.09.2024 звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058. Зазначена заява була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, згідно п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 24.10.2024 № 135050016340, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. Відмовляючи в призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в Харківській області виходило з того, що згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 18 років 08 місяців 15 днів. При аналізі поданих документів згідно трудової книжки № б/н від 28.07.1979 до загального страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998, оскільки у записі прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи;

- період роботи з 03.10.1998 по 06.05.1999, оскільки в даті наказу про звільнення з роботи наявне виправлення.

Також не враховано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначене ім'я “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним та реєстраційному номеру облікової картки платників податків позивача. Відомості про трудову діяльність особи повинні бути внесені до трудової книжки акуратно та розбірливо, оскільки від якості заповнення трудової книжки та внесення усіх необхідних записів, що стосуються трудової діяльності особи, залежить можливість підтвердження наявного страхового стажу такої особи для призначення пенсії, за відсутності інших документів, зокрема архівних довідок про періоди роботи такої особи, а за вказаних обставин, виявлені недоліки трудової книжки є такими, що виключають можливість зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.

За наведених обставин позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки страховий стаж позивача складає 18 років 08 місяців 15 днів (при необхідному страховому стажі не менше 21 рік у випадку позивача), що є недостатнім для призначення пенсії за віком, у зв'язку з чим ГУ ПФУ в Харківській області прийнято оскаржуване рішення від 24.10.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що відповідно до паспортних даних громадянина України ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто 26.04.2024 позивачу виповнилося 63 роки.

Відповідно до досягнення 63 річного віки, позивач 27.09.2024 звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком.

Зазначена заява була опрацьована за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, згідно п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 24.10.2024 № 135050016340, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії.

Оскаржуване рішення відповідачем - 2 мотивоване тим, що страховий стаж позивача становить 18 років 08 місяців 15 днів. До загального страхового стажу не зараховано період з 02.03.1994 по 02.02.1998 згідно трудової книжки №б/н від 28.07.1979, оскільки у записі прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи; період роботи з 03.10.1998 по 06.05.1999, оскільки в даті наказу про звільнення з роботи наявне виправлення; не враховано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначене ім'я “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним та реєстраційному номеру облікової картки платників податків позивача.

У зв'язку із чим, відповідач - 2 прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж, передбачений п. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивач із такою відмовою не погоджується, відтак змушений звернутися до суду за захистом своїх законних прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п. 2 Порядку №637).

Також, відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача, підтверджено період її роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 та з 03.10.1998 по 06.05.1999.

Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Суд зазначає, що до 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (зі змінами) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами).

У наведених документах передбачалося, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводилися адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.

У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускалося. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі З писалося: «Запис за № таким недійсний. Прийнятий за такою професією (посадою)» і в графі 4 повторювалися дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається на підставі наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В п. п. 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Одночасно, у п. п. 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Як уже встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи: з 02.03.1994 по 02.02.1998, оскільки у записі прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи; період роботи з 03.10.1998 по 06.05.1999, оскільки в даті наказу про звільнення з роботи наявне виправлення; не враховано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначене ім'я “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним та реєстраційному номеру облікової картки платників Додатків позивача.

Таким чином, підставою незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.

Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 2 п. 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Суд приймає до уваги те, що відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.

Крім цього, відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 та з 03.10.1998 по 06.05.1999, які підтверджено записами у її трудовій книжці.

За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Харківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 та з 03.10.1998 по 06.05.1999, а також відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначене ім'я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним та реєстраційному номеру облікової картки платників податків позивача.

Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 04.10.2024 №135050016340, яке прийняте ГУ ПФУ у Харківській області, є неправомірним.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-ІV).

Проаналізувавши рішення від 04.10.2024 №135050016340 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить необхідних 63 років, а страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії за віком.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Проте, відповідно до п. 1 ч. 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Харківській області.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 04.10.2024 №135050016340, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати саме ГУ ПФУ в Харківській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 27.09.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 та з 03.10.1998 по 06.05.1999, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

При цьому, суд враховує положення ч. 2 ст. 9 КАС України, згідно з якою суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 24.10.2024 № 135050016340 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса місцязнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром 3 під., 2 пов.) зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) у страховий стаж час періоди роботи з 02.03.1994 по 02.02.1998 - на посаді повара Стрийського заводу ковальсько - пресового обладнання (ВАТ «Стрийський завод ковальсько - пресового обладнання») та з 03.10.1998 по 06.05.1999 - на посаді продавця (МПП «Галбер»).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса місцязнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром 3 під., 2 пов.) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 27.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса місцязнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 2411 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 02.09.2025.

СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна

Попередній документ
129942489
Наступний документ
129942492
Інформація про рішення:
№ рішення: 129942490
№ справи: 380/25938/24
Дата рішення: 02.09.2025
Дата публікації: 05.09.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (02.09.2025)
Дата надходження: 27.12.2024
Предмет позову: про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії