02 вересня 2025 рокусправа № 380/12040/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» за 2018, 2019, 2021роки», «матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2019 роки», «одноразової (вихідної) грошової допомоги при звільненні'та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» за 2018, 2019, 2021 роки», «матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки», одноразової (вихідної) грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік з урахуванням «індексації грошового забезпечення» в тому числі виплаченої на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №380/2852/24.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не включення індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, свідчить про порушення прав позивача на належне грошове забезпечення та звужує обсяг встановлених законом прав військовослужбовців. Оскільки, на думку позивача така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує його законні права та інтереси, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Однак, станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу та перебувала на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 19.02.2021 №41 позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
У період з 01.03.2018 по 19.02.2021 відповідачем не виплачувалася в повному обсязі індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 380/2852/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 19.02.2021 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.02.2021 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та з врахуванням виплачених сум.
29.05.2025 відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення згідно проведених відрахувань та податків у сумі 135414,20 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку.
Водночас, з наявної в матеріалах справи картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення позивачу за 2018-2021 роки та витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 19.02.2021 №41 судом встановлено, що у період з 01.03.2018 по 19.02.2021 позивачу виплачувалися грошова допомога на оздоровлення за 2018, 2019, 2021 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у 2021 році.
Поряд з цим, оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.02.2021 була виплачена позивачу в повному обсязі лише 29.05.2025, на виконання судового рішення, відтак така не включалася до складу місячного грошового забезпечення, з якого у 2018-2021 роках обчислювалися грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога при звільненні.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не проведення перерахунку та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018-2019 роки матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, тому звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:
50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з пунктом 1 розділу XXXІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом МВС України від 15.03.2018 № 200 (далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - Інструкція №200) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, за змістом пункту 1 розділу І Інструкції №200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Так, судом вище встановлено, що у період з 01.03.2018 по 19.02.2021 позивачу виплачувалися грошова допомога на оздоровлення за 2018, 2019, 2021 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, що не заперечується відповідачем.
Поряд з цим, оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.02.2021 була виплачена позивачу в повному обсязі лише 29.05.2025, на виконання судового рішення, відтак така не включалася до складу місячного грошового забезпечення, з якого у 2018-2021 роках обчислювалася грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, що також не заперечується відповідачем.
З даного приводу суд зауважує, що у постанові від 06.02.2019 в справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Щодо систематичного характеру індексації, суд також зауважує, що згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №380/2852/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 така повинна була бути нарахована і виплачена позивачу за кожен місяць спірного періоду з 01.03.2018 по 19.02.2021.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених вище висновків Верховного Суду, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення, як його складова, має враховуватись при нарахуванні грошової допомоги на оздоровлення, допомоги у зв'язку із вагітністю і пологами, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
За таких обставин, виплачуючи позивачу грошову допомогу на оздоровлення у 2018, 2019, 2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2019 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у 2021 році, без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач порушив право позивача на отримання належної заробітної плати.
Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення 2018, 2019, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у 2021 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення та вже виплачених сум.
Водночас, надаючи оцінку аргументам відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду з цим позовом, суд зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, яка визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Втім, відповідач помилково посилається на редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент розгляду цієї справи.
З огляду на вказане, доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки її право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення 2018, 2019, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у 2021 році, без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової допомоги на оздоровлення 2018, 2019, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2018, 2019 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у 2021 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення та вже виплачених сум.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан