Іменем України
03 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1345/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Молчанова Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
01.07.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Молчанова Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій представник позивача після уточнення вимог просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 01.05.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах з 01.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване проживання АДРЕСА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку в відповідача як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах.
З 01.05.2023 позивачу припинено виплату пенсії відповідачем через недостовірність даних.
На численні звернення до відповідача повідомити причини не виплати пенсії, останнім у листах від 10.05.2025 вказувалось про недостовірні дані щодо позивача не конкретизував які саме, у листі від 08.05.2025 повідомлено про припинення виплати пенсії через не проходження ідентифікації, при цьому зміни до законодавства лише через рік після такого припинення (25.04.2024).
Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду.
Ухвалою суду від 07.07.2025 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.
Ухвалою суду від 11.07.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.07.2025 через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Відповідно до списків осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронними пенсійними справами, наданими Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 з 01.05.2023 виплату пенсії призупинено.
ОСОБА_1 07.06.2024 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявкою на «Ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку».
Рішенням від 11.07.2024 № 279602 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області особу ОСОБА_1 встановлено.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 09.04.2025 до електронної пенсійної справи заявниці внесено виплатні реквізити для здійснення виплати пенсії через установу ПАТ КБ «Приватбанк». До заяви від 09.04.2025 ОСОБА_1 долучено скриншоти паспорту та коду зроблені з додатку «Дія» за допомогою телефону.
Станом на 17.07.2025 ОСОБА_1 не надала до органів Пенсійного фонду України скановану копію паспорту, оновлений документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та жодного документу про звернення до Державної податкової служби.
Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності).
Оскільки виплату пенсії позивачу призупинено відповідно до норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону 1058, підстави для поновлення виплати пенсії за допомогою відеоконференцзв'язку відсутні.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване проживання АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком як внутрішньо переміщена особа (ВПО), що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, картки платника податків.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.05.2023 у зв'язку з виявленням розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронними пенсійними справами, наданими Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України.
Судом встановлено, що рішенням ГУПФУ в Вінницькій області від 11.07.2024 про встановлення особи № 279602 в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 встановлено.
У відповідь на звернення позивача відповідач листами від 07.08.2024 № 5489-5554/П-04/8-1200/24 та від 08.05.2025 № 2905-2305/П-03/8-1200/25 повідомив, зокрема, що відповідно до статті 9 Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 № 324-ІХ Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України надано списки осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності, зокрема, за Вашими даними, наявними в реєстрах Державної податкової служби, та інформацією за електронною пенсійною справою, а саме: реквізити реєстраційного номеру облікової картки платника податків / серія (за наявності) та номер паспорта реципієнта та реквізит ПІБ реципієнта не відповідають інформації, яка наявна в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків. У зв'язку з вищезазначеним з 01.05.2023 призупинено виплату пенсії відповідно до частини третьої статті 49 Закону № 1058.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зауважує, що згідно із абзацами першим - другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В межах спірних правовідносин призупинення виплати позивачу пенсії відбулося, як зазначено відповідачем, з 01.05.2023 у зв'язку з отриманням списків осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронними пенсійними справами, наданими Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України.
При цьому суд зауважує, що на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано суд жодних доказів.
Відповідного рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не надано.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачу виплати пенсії з 01.05.2023.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Доказів того, що виплата пенсії позивачу поновлена з 01.05.2023, суду не надано.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
У даному випадку наявність статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В ході судового розгляду справи встановлено, що право позивача порушено у травні 2023 року.
Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду 01.07.2025, тому суд вважає за необхідне поновити право позивача на нарахування та виплату пенсії в межах шестимісячного строку, як самостійно визначено позивачем - з 01.01.2025.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.05.2023, тому обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу та виплатити виниклу заборгованість по пенсії за період з 01.01.2025 буде ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та належать до задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Зважаючи на те, що у резолютивній частині судового рішення йдеться не про стягнення суми боргу, а про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, суд не вбачає підстав для звернення судового рішення до негайного виконання в межах суми стягнення на один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 968,96 грн судового збору.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Молчанова Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване проживання АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 травня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 січня 2025 року з виплатою заборгованості, що утворилась.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун