02 вересня 2025 року м.Київ №320/33890/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 15 січня 2024 року № UA100340/2024/000007/2, від 26 січня 2024 року № UA100340/2024/000015/2, від 12 лютого 2024 № UA100340/2024/000020/2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, порушуючи норми діючого митного законодавства України, відповідачем прийнято протиправні рішення про коригування митної вартості товарів, внаслідок чого скориговано заявлену позивачем за ціною контракту митну вартість імпортованого ним товару, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, оскільки подані позивачем митному органу документи, відповідають встановленим законодавчим вимогам та підтверджують заявлені відомості про митну вартість товару, у той час, як визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, не дають можливості перевірити розрахунок числового значення митної вартості та містять розбіжності.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що по жодному із зазначених позивачем порушень, відповідачем у відзиві не надано обґрунтованої відповіді.
Відповідач у запереченнях зазначив, що спрацювання системи АСАУР є додатковим підтвердженням сумнівів митного органу. З чим погоджується і Верховний суд у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 620/1735/20. Така ж правова позиція вказана і у постановах Верховного суду України від 25 лютого 2021 року у справі № 810/3295/17, № 21-354а13, №21-270а13 та №21-342а13. При проведені контролю митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною вартістю встановлено, що документи, які надані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка сплачена, та містить розбіжності. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ТОВ «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» на виконання зовнішньоекономічного договору № 04 С від 11.02.2014, укладеного з компанією Total Romania S.A., на митну територію України ввезено та заявлено до декларування за ЕМД: від 15 січня 2024 року № 24UA100340609620U6, від 25 січня 2024 року № 24UA100340610269U6, від 12 лютого 2024 року № 24UA100340611097U0.
Митна вартість товарів була заявлена за першим (основним) методом визначення митної вартості, відповідно до інвойсів - за ціною договору на умовах поставки FCARO Brasov.
Так, до митної декларації № 24UA100340609620U6 від 15 січня 2024 року позивачем надано: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), інвойс № TTBVTL/4043240447 від 11 січня 2024 року; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; рахунок №ТТВVТL/4043240447.
Повідомленням від 15 січня 2024 року митним органом було направлено письмову вимогу про надання усіх документів відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України
Декларантом надано довідку ПП «БУКОВИНА ТРЕК» про транспортно-експедиційні витрати/послуги на перевезення вантажу від 12.01.2024 №43, інформацію про довідку внесено до гр.44 митної декларації за кодом 3007. Додатково надано: акт надання послуг №14044 від 16 січня 2024 згідно з договором №09/12-21 від 09 лютого 2021 року на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних шляхів на загальну суму 66 776,84 грн, в тому числі транспортні послуги: м.Брашов, Румунія - п.п.Порубне-Сирет на суму 32 000,00 грн, транспортні послуги: п.п.Порубне-Сирет - с.Чайки, Київська область на суму 30 214,45 грн, експедиційна винагорода 47562,39 грн; лист ТОВ «ТоталЕнерджі Маркетинг Україна» № 42 від 24 листопада 2023 року про взаємозалежність продавця TotalEnergies Marketing Romania SА та покупця ТОВ «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна».
Відповідач рішенням №UA100340/2024/000007/2 від 15.01.2024 відкоригував митну вартість товарів декларанта за другорядним (резервним методом, використовуючи інформацію з баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, а саме з митних декларацій від 13 жовтня 2023 року № 23UA901020008474U0, від 12 вересня 2023року № 23UA 209140025008U3, митне оформлення по яких завершено.
Митна вартість відкоригована на рівні: за товаром №1 «олива трансмісійна» - 3,29 євро за 1 кг за товаром №3 «олива моторна» 3,39 євро за 1 кг.
Проте, за розрахунками декларанта на підставі наявних документів, митна вартість на товар «олива трансмісійна» складає 2,1260 євро за 1 кг та митна вартість на товар «олива моторна» складає 2,1338 євро за 1 кг.
З метою реалізації права декларанта на самостійний перегляд митним органом власного рішення про коригування митної вартості, декларантом разом з зазначеною заявою R-1 надані додаткові документи, яких не існувало на момент митного оформлення: акт надання послуг №14044 від 16 січня 2024 згідно з договором №09/12-21 від09 лютого 2021 року на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних шляхів на загальну суму 66 776,84 грн, в тому числі транспортні послуги: м.Брашов, Румунія - п.п.Порубне-Сирет на суму 32 000,00 грн, транспортні послуги: п.п.Порубне-Сирет - с.Чайки, Київська область на суму 30 214,45 грн, експедиційна винагорода 4 562,39 грн; рахунок на оплату №109 від 16 січня 2024 року згідно з договором №09/12-21 від 09 грудня 2021 року на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних шляхів; платіжна інструкція №222 від 29 лютого 2024 року на сплату послуг перевезення у січні 2024 на загальну суму 1 283375,72 грн. Вказана сума включає вартість виконаного перевезення згідно з актом надання послуг №14044 від 16 січня 2024 року; бухгалтерська довідка ТОВ «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» №18 від 12 березня 2024 року щодо розрахунків за надання послуг за договорами на транспортно-експедиторське обслуговування; бухгалтерська довідка ТОВ «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» №10 від 07 лютого 2024 року про сплату 24 січня 2024 року товарів, що поставлені за договором №04С від 11 лютого 2014 року з TotalEnergies Marketing Romania SА на суму 42 193,36 EUR за інвойсом № ТТВVТL/4043240447 від 11cічня2024 року та оформлені у митній декларації 224UA100340609620U6 від 15 січня 2024 року; заява про купівлю іноземної валюти або банківських металів №6 від 18 січня 2024 року на суму 4222869,88 євро; платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах №66 від 18 січня 2024 на сплату 4222869,88 євро; лист-підтвердження TotalEnergies Marketing RomaniaSА б/н від 14 березня 2024 року.
За результатами розгляду заяви Київська митниця рішенням від 26 березня 2024 року №7.8-2/15-02/8.19/5328 залишено рішення про коригування митної вартості від 15 січня 2024 року №UA100340/2024/000007/2 без змін.
Так, до митної декларації № 24UA100340610269U6 від 25 січня 2024 року позивачем надано: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), інвойс № TTBVTL/4043240866 від 23 січня 2024 року; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; рахунок №ТТВVТL/4043240866; довідку про транспортні витрати №31 від 24 січня 2024 року.
Повідомленням від 26 січня 2024 року митним органом було направлено письмову вимогу про надання усіх документів відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України.
Декларантом надано пояснення та додатковий пакет документів.
Відповідач рішенням №UA100340/2024/000015/2від 26 січня 2024 року, відкоригував митну вартість товарів декларанта за другорядним (резервним методом, використовуючи інформацію з баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, а саме з митної декларації від 12 вересня 2023 року №23 UA 209140025008U3, митне оформлення по якій завершено.
Митна вартість відкоригована на рівні: за товаром №1 «олива трансмісійна» - 3,29 євро за 1 кг.
З метою реалізації права декларанта на самостійний перегляд митним органом власного рішення про коригування митної вартості, декларантом разом з зазначеною заявою надані додаткові документи, яких не існувало на момент митного оформлення.
За результатами розгляду заяви Київська митниця рішенням від 26 березня 2024 року №7.8-2/15-02/8.19/5328 залишено рішення про коригування митної вартості від 26 січня 2024 року №UA100340/2024/000015/2 без змін.
Крім того, до митної декларації № 24UA100340611097U0 від 12 лютого 2024 року позивачем надано: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), інвойс № TTBVTL/4043241451 від 09лютого2024 року; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; рахунок №ТТВVТL/4043241451; довідку про транспортні витрати №45003 від 09 лютого 2024 року.
Повідомленням від 12 лютого 2024 року митним органом було направлено письмову вимогу про надання усіх документів відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України.
Декларантом надано пояснення та додатковий пакет документів.
Відповідач рішенням № UA100340/2024/000020/2 від 12 лютого 2024 року, відкоригував митну вартість товарів декларанта за другорядним (резервним методом, використовуючи інформацію з баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, а саме з митної декларації від 12 вересня 2023 року № 23UA 209140025008U3, митне оформлення по якій завершено.
Митна вартість відкоригована на рівні: за товаром №1 «олива трансмісійна» - 3,39 євро за 1 кг.
З метою реалізації права декларанта на самостійний перегляд митним органом власного рішення про коригування митної вартості, декларантом разом з зазначеною заявою надані додаткові документи, яких не існувало на момент митного оформлення.
За результатами розгляду заяви Київська митниця рішенням від 01 травня 2024 року №7.8-2/15-02/8.19/8046 залишено рішення про коригування митної вартості від 12 лютого2024 року№UA100340/2024/000020/2 без змін.
Митний орган своїми власними рішеннями від 15 січня 2024 року №UA100340/2024/000007/2, від 26 січня 2024 року № UA100340/2024/000015/2, від 12 лютого 2024 року № UA100340/2024/000020/2 відкоригував в усіх випадках митну вартість товарів декларанта за другорядним методом, використовуючи інформацію з баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, а саме з митних декларацій від 13 жовтня 2023 № 23UA901020008474U0, від 12 вересня 2023 року № 23UA209140025008U3, митне оформлення по яких завершено.
Уважаючи спірні рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду про їх скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно пункту 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході; торгівлі за умов повної конкуренції.
Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Правовідносини, пов'язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України,Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 1 Митного кодексу України відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно пункту 34-1 частини першої статті 4 Митного Кодексу України (далі-МК України), органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;
2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частина друга статті 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (частина четверта статті 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, число визначення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмі й цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (частини восьма, дев'ята статті 52 МК України).
Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
- ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною четвертою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
- розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами першою та другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодекс (частина третя статті 54 МК України).
Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина сьома статті 55 МК України).
Згідно з частини восьмої вказаної статті МК України, протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.
Відповідно до частини дев'ятої статті 55 МК України, у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (частини п'ята - восьма статті 58 МК України).
Згідно з приписів пункту 6 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п'ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.
При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 Розділу ІІ Методичних рекомендацій).
Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція щодо витребування митницями додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості товару викладена Верховним Судом в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15.
Суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України, а саме статтею 53, заборонено.
Водночас, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 815/5791/17.
Відтак, суд зазначає, що наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим, в силу частини п'ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Частиною третьою статті 54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів.
Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23 жовтня 2020 року у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивача. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53) заборонено.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Суд зауважує, що в електронних повідомленнях відповідач не навів жодних обґрунтованих підстав для витребування додаткових документів, не навів жодних доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, суд зауважує, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування додаткових документів у декларанта.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 804/4680/16.
Відтак, зазначені відповідачем обставини не свідчать про наявність розбіжностей, що впливають на митну вартість та наявність підстав для витребування додаткових документів.
Судом встановлено, що відповідач у спірних рішеннях зазначив, що митна вартість товарів визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно зі статтею 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості товару взято інформацію щодо вартості обрахованого згідно митного оформлення, яке здійснено в попередніх періодах, за митними деклараціями від 13 жовтня 2023 року № 23UA901020008474U0, від 12 вересня 2023 року № 23UA209140025008U3, митне оформлення по яких завершено.
Як було зазначено вище та свідчить аналіз матеріалів справи, за результатами проведеної перевірки, митну вартість товарів скориговано та визначено за резервним методом відповідно до статті 64 МК України на підставі інформації, наявної у митного органу. Попередні методи не застосовувалися з наступних причин: основний метод (вартість операції) неподання усіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товару, невідповідність ціни угоди інформації, що наявна у митного органу. Другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів відсутність інформації за ціною угоди щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів відсутність інформації за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості відсутність інформації щодо числового значення витрат для цілей вирахування вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість)відсутність інформації щодо складових для обчислення вартості товарів.
Відповідно до частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно пункту 2.1 Правил посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Проте, в порушення вказаних вимог, при винесенні оскаржуваних рішень відповідач не навів пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії подібних товарів, умов поставки, комерційних умов. Крім того, не наведено цінову інформацію з ЄАІС про оформлення товарів, що мають ознаки, найбільш схожі на ознаки за декларованих товарів, та не пояснив, з урахуванням положень статей 59, 60 МК України, чому ця інформація не може бути взята за основу для визначення митної вартості товарів.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у митного органу цінової інформації щодо митної вартості ідентичних товарів.
Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Зважаючи на викладене, в цій справі митний орган не спростував дійсності поданих до митного оформлення основних документів, достовірності зазначених у них відомостей, контрактну ціну оцінюваних товарів, а також не довів об'єктивну неможливість перевірити вартість операції на підставі наданих позивачем документів.
При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
У рішеннях про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні фактичні обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.
Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 15 січня 2024 року № UA100340/2024/000007/2, від 26 січня 2024 року № UA100340/2024/000015/2, від 12 лютого 2024 № UA100340/2024/000020/2 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вище зазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відтак, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписи частин першої, другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, в силу положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, на переконання суду, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Отже, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, судом враховуються висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Також, суд враховує правові висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, що «… правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».
Отже, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 64674, 12 грн, суд вважає за необхідне зазначити, що підготовка позовної заяви, відповіді на додаткові пояснення належить до такої діяльності адвоката, як складання процесуальних документів, до якої входить консультація, збір та аналіз документів щодо спірних правовідносин.
У звязку з цим, окреме виділення від підготовки позовної заяви таких послуг як (додаток до акта наданих послуг № 26 від 26.09.2024): ознайомлення з матеріалами від клієнта, зустріч з клієнтом щодо майбутнього позову, узгодження правової позиції; ознайомлення з матеріалами клієнта, напрацювання аргументів на зауваження відповідача, опрацювання нормативно-правових актів, на які посилається відповідач в рішення про коригування митної вартості і листі - відповіді в межах статті 55 МК України; аналіз правових позицій ВС та підбір рішень апеляційної та касаційної інстанції з подібними правовідносинами для позову; формування позову в кабінеті Електронного суду, підпис КЕП, направлення в суд; так само як і підготовка заяви про надання доказів судових витрат, є необґрунтованим, позаяк останні є елементом підготовки позовної заяви, у тому числі і її подача чи правлення до суду, а тому такі витрати не можуть вважатися обґрунтованими.
Надані заявником докази не містять визначення складності справи, яка на думку суду не є складною, необхідності та обсягів аналізу податкового законодавства та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавство, що регулює спірні правовідносини не є об'ємними за правовими нормами, а судова практика є чіткою та сталою. Отже, підготовка та направлення позовної заяви не потребувала великого обсягу часу для адвоката, яким надавалися такі послуги.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, доводи митного органу, що витрати на правничу допомогу у розмірі 64 674, 12 грн суперечать принципу справедливості є обґрунтованими. Ціна позову в цій справі становить 168014,9 грн, що є відносно невеликою сумою для справ, пов'язаних із митною вартістю. Окрім цього, що компенсація за рахунок державних коштів (бюджетних асигнувань) повинна бути пропорційною та виправданою, щоб уникати надмірного витрачання бюджетних коштів про неспівмірність послуг категорії складності справи та витраченого часу.
Також суд звертає увагу, що в додатку до акта наданих послуг № 26 від 26.09.2024 «Облік об'єму наданої правової допомоги (затрачених годин) за замовленнями згідно пункту 1.1. Додатку 1 до Договору № 01 від 24.01.2024 у графі безпосередні виконавці по деяким послугам вказано як помічник адвоката Спіца Анастасія, так і адвокат Тасліцький Герман, у яких згідно з договором різна вартість послуг в еквіваленті до євро, не виокремлено хто з цих осіб займайся тим чи іншим питанням.
З огляду на обсяг наданих адвокатським об'єднанням послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню у зменшеному розмірі пропорційно до наданих послуг у кількості 12 годин (8 підготовка позовної заяви та 4 підготовка відповіді на відзив) у загальній сумі 36 956, 64 грн (64 674, 12 грн * 12год /21год).
Доводи щодо фіксованої ставки за договором - 1000 євро + 200 євро в еквіваленті за кожне рішення митниці, яке включене в позов до уваги судом не беруться, так саме як і пояснення щодо розмірів додатків до позовної заяви і ціни позову, зазначені у відповіді на відзив, які взагалі не відповідають матеріалам цієї справи і за висновками суду є неспівмірними.
З огляду на обсяг наданих адвокатським об'єднанням послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 36 956, 64 грн.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9 084 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11 липня 2024 року № 748.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 084 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України від 15 січня 2024 року № UA100340/2024/000007/2, від 26 січня 2024 року № UA100340/2024/000015/2, від 12 лютого 2024 № UA100340/2024/000020/2.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» (ЄДРПОУ: 37269229, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 172) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 956 (тридцять шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 64 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (ЄДРПОУ ВП: 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» (ЄДРПОУ: 37269229, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 172) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (ЄДРПОУ ВП: 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.