Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 вересня 2025 року Справа№200/2600/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), надісланий засобами поштового зв'язку 10 квітня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
17 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4524-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 20 жовтня 2016 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач не нарахував на не виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 не мала належної компетенції, механізму та фінансування для виплати індексації грошового забезпечення в період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі.
Право на виплату індексації не є абсолютним і може бути обмежено; механізм реалізації цього права може бути змінений державою, зокрема, через неможливість його фінансового забезпечення.
Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належать до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов'язку нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
З 11 листопада 2024 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з реєстру територіальної громади, сформованим 11 листопада 2024 року за № 2024/013637002.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_5 , видане Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_6 12 квітня 2017 року.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_7 ).
Позивач проходить військову службу в Збройних Силах України.
Так, згідно з витягом з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_8 (по стройовій частині) від 20 жовтня 2016 року № 313 капітан ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначений наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 27 вересня 2016 року № 875 на посаду начальника продовольчої служби тилу Військової частини польова пошта НОМЕР_8 , з 20 жовтня 2016 року був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.
В подальшому позивач продовжив військову службу на посадах командира групи матеріального забезпечення (на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_6 від 06 березня 2017 року № 38), командира батальйону матеріального забезпечення (на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_6 від 03 червня 2022 року № 173), перебуваючи у військовому званні «майор» (згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_6 від 08 травня 2017 року № 85) та «підполковник» (згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_6 від 10 червня 2022 року № 180), що підтверджено записами посвідчення офіцера серії НОМЕР_9 .
Спірні правовідносини виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В спірний період нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення проводила Військова частина польова пошта НОМЕР_8 (нині - Військова частина НОМЕР_1 ).
На підставі довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 31 грудня 2023 року, яка видана Військовою частиною НОМЕР_1 05 квітня 2025 року за № 447, суд встановив, що в період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивачеві не нараховувалась і не виплачувалась.
У відповідь на запит позивача від 08 січня 2025 року щодо здійснення індексації грошового забезпечення листом від 05 квітня 2025 року № 465 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що до грудня 2018 року індексація грошового забезпечення не проводилась, оскільки в період з 2015 року по листопад 2018 року бюджетні асигнування на індексацію не були передбачені; надати довідку-розрахунок нарахованої індексації неможливо у зв'язку з відсутністю механізму нарахування індексації, а також у зв'язку з тим, що бюджетом не були передбачені кошти на виплату індексації в період з жовтня 2016 року по листопад 2018 року.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282).
Згідно зі ст. 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
Поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Об'єкти індексації грошових доходів населення визначає ст. 2 Закону № 1282, відповідно до якої індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Ст. 2 Закону № 1282 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1282 індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Підстави для проведення індексації визначає ст. 4 Закону № 1282.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 в редакції, що була чинною до 01 січня 2016 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
На підставі п. 21 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2016 року, у ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 цифри «101» замінені цифрами «103».
Таким чином, до 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення проводилась в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищувала поріг індексації, який був встановлений в розмірі 101%; з 01 січня 2016 року поріг індексації встановлений в розмірі 103%.
Інші положення ст. 4 Закону № 1282 з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.
Зокрема, ч. 2 ст. 4 Закону № 1282 передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1282 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч. 1 цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 1282 підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 1282 у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Ч. 2 ст. 6 Закону № 1282 передбачено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1 Порядку № 1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
П. 1-1 Порядку № 1078 загалом дублює приписи ст. ст. 3, 4 Закону № 1282, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, п. 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.
За змістом абз. 5 п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Абз. абз. 2, 4 п. 4 Порядку № 1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в ч. 6 ст. 2 Закону № 1282.
Так, абз. 2 п. 4 Порядку № 1078 визначає, що оплата праці, у тому числі, грошове забезпечення, індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
При цьому абз. 4 п. 4 Порядку № 1078 визначено, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абз. 6 п. 4 Порядку № 1078, а з 15 березня 2018 року врегульоване абз. 5 цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова КМУ № 1013), яка набрала чинності 15 грудня 2015 року.
Згідно з п. 6 Постанови КМУ № 1013 ця постанова застосовується з 01 грудня 2015 року.
Отже, з 01 грудня 2015 року п. 5 Порядку № 1078 застосовувався у новій редакції на підставі Постанови КМУ № 1013.
Абз. 1 п. 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
28 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова КМУ № 141), яка набрала чинності з 15 березня 2018 року.
31 березня 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 278 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова КМУ № 278), яка набрала чинності з 02 квітня 2021 року.
Абз. 1 п. 5 Порядку № 1078 в період з 15 березня 2018 року по 01 квітня 2021 року включно діяв у редакції Постанови КМУ № 141 і встановлював, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абз. 2 п. 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції Постанови КМУ № 1013 і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Абз. 3 п. 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року у редакції Постанови КМУ № 1013 і передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року дотепер діє у редакції Постанови КМУ № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абз. 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року дотепер у редакції Постанови КМУ № 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абз. 5 п. 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року по 01 квітня 2021 року включно в редакції Постанови КМУ № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абз. 6 п. 5 Порядку № 1078 діяв 01 грудня 2015 року у редакції Постанови КМУ № 1013 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 1-1 цього Порядку.
Цей же абзац з 15 березня 2018 року по 01 квітня 2021 року включно діяв у редакції Постанови КМУ № 141 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 1-1 цього Порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011 передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення належить перевірити на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.
У контексті спірних правовідносин насамперед слід зауважити, що Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».
Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).
Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Аналіз положень п. п. 6, 10-1, 10-2 Порядку № 1078 в редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, зумовлює висновок, що до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання Верховний Суд звертав увагу, зокрема, в п. 45 постанови від 19 травня 2022 року у справі № 200/3859/21.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1013.
Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови № 1013, мета цього акта полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
Постановою КМУ № 1013 внесені зміни до Порядку № 1078.
Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Постанови № 1013, ці зміни передбачали:
- здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну «базовий місяць»;
- зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний на той час механізм передбачав зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади).
Крім цього, п. п. 1, 3 Постанови КМУ № 1013 було встановлено, що:
- підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
- підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
- у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;
- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів доручено вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078.
Отже, з 01 грудня 2015 року Постановою КМУ № 1013 були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Крім того, вказана постанова передбачала підвищення розмірів посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також перегляд постійний додаткових виплат, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого непідвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 1013.
У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови КМУ № 1013 дають підстави для висновку, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати тим працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми Постанови КМУ № 1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для позивача «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 1013).
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у п. 58 постанови від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 і п. 62 постанови від 22 березня 2023 року у справі № 380/1730/22.
Разом з цим, до числа основних змін, які внесені Постановою КМУ № 1013 до Порядку № 1078 та пов'язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію п. п. 5, 10-2 Порядку № 1078, окремими положеннями яких установлено таке:
- у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;
- обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;
- для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить, що внаслідок змін, запроваджених Постановою КМУ № 1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їх прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення п. 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 01 грудня 2015 року.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу, переведення на іншу посаду тощо.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він обіймав.
Системний спосіб тлумачення приписів Постанови КМУ № 1013, у взаємозв'язку із запровадженими нею змінами до п. п. 5, 10-2 Порядку № 1078, дають підстави для висновку, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 01 грудня 2015 року належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.
Посадові оклади військовослужбовців визначаються постановами Кабінету Міністрів України.
Так, на час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року включно.
Від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704), якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила п. п. 5, 10-2 Порядку № 1078 суд дійшов висновку, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким належало здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 30 березня 2023 року у справі № 380/16409/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 300/5628/21 та інших.
На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об'єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені ст. ст. 2, 4 Закону № 1282, п. п. 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 Верховний Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу військовослужбовця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, не є дискреційними.
Цей висновок пояснюється тим, що місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займала позивач. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивача. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займала позивач.
Законодавець установив один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідача з 01 грудня 2015 року, а саме: здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації наростаючим підсумком із місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), та провести індексацію грошового забезпечення, коли величина цього індексу перевищить поріг індексації у розмірі 101% (до 01 січня 2016 року) чи 103% (після 01 січня 2016 року).
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 30 березня 2023 року у справі № 380/16409/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 300/5628/21 та інших.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить захистити його право на отримання індексації грошового забезпечення, за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Враховуючи встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, підлягає визнанню протиправною.
При обранні належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача на отримання індексації грошового забезпечення, суд враховує таке.
Верховний Суд в п. 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі № 420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен:
а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу);
б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку, що для повного та ефективного для захисту порушеного права позивача належить застосувати такий спосіб захисту як зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
З приводу заперечень відповідача, які ґрунтуються на відсутності бюджетного фінансування, суд зауважує таке.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17), індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Щодо строку звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду визначає ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами, наведеними у ч. 5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України навів висновок про те, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань нарахування і виплати заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.
Дія карантину неодноразово продовжувалась.
30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.
Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.
При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
21 березня 2025 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду спорів щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 460/21394/23, в якій навів такі висновки з приводу визначення початку перебігу тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів за обставин, коли мали місце тривалі правовідносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352:
«[…]
32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що ст. 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
33. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
34. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)».
35. Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до ст. 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
36. Тож для вирішення питання, яку редакцію ст. 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
37. Ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
[…]
42. Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення ст. 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 233 КЗпП України.
43. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352).
44. Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
[…]
47. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
48. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
49. Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.
50. Однак, на переконання Судової палати, таке тлумачення ст. 233 КЗпП України, у взаємозв'язку з п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, суперечить принципу юридичної визначеності.
[…]
56. Судова палата ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, п. 1, який передбачає продовження строків, визначених ст. 233 на строк дії карантину).
[…]
59. Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
60. Водночас, на момент внесення цих змін, ст. 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
61. Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» № 130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
62. На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені ст. 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови № 651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
63. З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
[…]
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352).
65.2. З урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано ст. 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст. 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
67. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено в указаних постановах, Судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
[…]
70. Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, Судова палата зазначає таке.
71. Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
[…]
74. Судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352 [19 липня 2022 року] та після цього.
75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам ч. 2 ст. 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
80. Проте Судова палата зауважує, що, з урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
81. Позовну заяву ОСОБА_1 зареєстровано у суді першої інстанції 11 вересня 2023 року, а тому строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року, позивач не пропустив.
[…]».
Крім того, в постановах від 18 квітня 2025 року у справі № 260/1955/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 25 квітня 2025 року у справі № 500/48/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 580/9085/24 та інших Верховний Суд навів висновок про те, що початок перебігу строку звернення до суду з урахуванням ч. 1 ст. 233 КЗпП України слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким документом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Отже, до позовних вимог за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції до внесення змін Законом № 2352, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З наведених вище міркувань суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на предмет спору позивач звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Докази здійснення інших судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, на час розгляду справи по суті позивач не надав, а тому на стадії ухвалення судового рішення у справі судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Повне судове рішення складено 03 вересня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко