Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
03 вересня 2025 року Справа №200/6580/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до 15 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до 15 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність 15 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 13.10.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
зобов'язати 15 державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 13.11.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов залишено без руху. Позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення та доказами на підтвердження поважності пропуску строку звернення з позовом
На виконання вимог ухвали суду представником позивача надано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, де зазначено таке.
Під час обрахунку грошового забезпечення позивача за неналежним базисом для нарахування, який фактично підвів його у 2023 році під рівень 2018 року відповідач вчиняв означені дії внаслідок чинності з 20.05.2023 змін до п.4 ПКМУ 704, які внесені ПКМУ від 12 травня 2023 р. № 481.
Разом з тим, оскільки:
- зміни, які внесені до п.4 ПКМУ № 704 Урядом постановою від 21.02.2018 року № 103 були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18 (дата набрання чинності рішенням 29.01.2020),
- зміни, які внесені до п.4 ПКМУ № 704 Урядом постановою від 12 травня 2023 р. № 481 були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи №320/29450/24 (дата набрання чинності рішенням 18.06.2025),
- у постанові від 9 червня 2022 року по справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією, такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними ( аналогічні правові висновки також містяться в постановах від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Фактично відновила дію первинна редакція п.4 ПКМУ 704 та грошове забезпечення позивача з 20.05.2023 по 13.10.2023 повинно бути приведено відповідачем у відповідність до належного базису для нарахування - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року.
Таким чином, про відновлення дії первинної редакції п.4 ПКМУ 704 позивач дізнався 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі №320/29450/24, котрою скасовано зміни до п.4 ПКМУ 704, які внесені ПКМУ від 12 травня 2023 р. № 481.
Між датою такої обізнаності та датою звернення позивача до суду 27.08.2025, тримісячний строк, визначений ст.233 КЗпП не минув.
Представник позивача наголосив, що висновки суду щодо застосування нині чинної редакції ст.233 КЗпП, а саме її ч.2, щодо обчислення строку звернення з дати отримання письмового повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні є слушними, однак, саме у цих правовідносинах, а саме, щодо неприведення відповідачем його грошового забезпечення з 20.05.2023 по 13.10.2023, обрахованого з базису для нарахування - фіксованої цифри 1762 грн., що відповідає рівню прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, у відповідність первинній редакції п.4 ПКМУ 704 з 18.06.2025, враховуючи їх специфіку, не можуть бути застосовані, зважаючи на наступне.
Починаючи з 20.05.2025 (дата набрання чинності) по 17.06.2025 (день, що передував втраті чинності) діяла ПКМУ від 12.05.2023 № 481.
Відтак, як станом на час звільнення позивача 07.01.2025, так і станом на час позовного періоду з 20.05.2023 по 13.10.2023, ПКМУ від 12.05.2023 № 481, якою було скасовано бюджетну прив'язку та визначено базис для обрахунку грошового забезпечення на рівні фіксованого показника 1762 грн. була чинною, тому, підстави для подання вказаного позову та спірні правовідносини були відсутніми.
У протилежному ж випадку, подання вказаного позову у строк - 3 місяці з дати звільнення позивача за служби в ДСНС чи 3 місяці від позовного періоду з 20.05.2023 по 13.10.2023 було б з боку позивача проявом ознак зловживання правами, оскільки п.3 ч.2 ст.45 КАСУ чітко унормовано, що подання позову за відсутності предмету спору є саме тою подією, з якою Закон пов'язує факт зловживання процесуальними правами
Вирішуючи питання стосовно строків звернення до суду із даним позовом, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Позовна заява стосується нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 по 13.10.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Позивача звільнено з військової служби 07.01.2025, при цьому позов подано до суду 27.08.2025.
Тобто, позивач звернувся з позовною заявою з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Представник позивача вказує, що дізнався про порушення своїх прав 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі №320/29450/24, котрою скасовано зміни до п.4 ПКМУ 704, які внесені ПКМУ від 12.05.2023 №481.
Суд у даному випадку, звертає увагу на таке.
З системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» й «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними.
Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 20.12.2023 у справі №420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року по справі № 990/12/24.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що починаючи з дати звільнення позивача, існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду, у строки визначені приписами чинного законодавства України, позивачем не надано та в позовній заяві та в клопотанні про поновлення строку звернення до суду не зазначено.
Також слід звернути увагу, що встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Набрання чинності рішенням у справі не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання грошового забезпечення і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
За таких обставин, позивачем не наведено причини пропуску строку звернення до суду, які були об'єктивно непереборними, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. ст. 123, 169, 248 КАС України, суд,
У задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до 15 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Буряк