Справа № 161/1241/25 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В.
Провадження № 22-ц/802/1015/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
26 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що 09 квітня 2022 року вона разом із дочкою виїхали за кордон до Республіки Польща у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану та активними бойовими діями. Її матір - ОСОБА_3 не володіла цією інформацією, однак згодом про цей факт їй повідомив онук. Після цього вона зі своєю матір?ю в телефонному режимі домовилися про придбання для неї автомобіля за власні кошти позивачки та про те, що після повернення в Україну ОСОБА_3 поверне їй кошти за придбаний автомобіль. Попередньо вони погодили орієнтовану ціну за автомобіль 3 - 4 тисячі доларів США. Також вони узгодили між собою придбання автомобіля марки «Opel Meriva» за ціною 4700 доларів США.
Позивачка, крім того, зазначала, що вона перевезла придбаний нею автомобіль на територію України, де відповідачка повернула їй 1000 доларів США і зареєструвала транспортний засіб на своє ім?я. Однак решту коштів за придбаний автомобіль ОСОБА_3 їй не повернула.
Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути з відповідачки у її користь заборгованість у розмірі 217 048,99 грн, судовий збір у розмірі 2 170,48 грн, понесені витрати за проведення оцінки колісного транспортного засобу у розмірі 1 500 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2025 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - Людва О. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Вінцюк Ю. Б. апеляційну скаргу підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, відповідачка ОСОБА_3 та її представник - адвокат Людва О. В. апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником Вінцюк Ю. Б., слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б про укладення між нею та відповідачкою договору про надання послуг з купівлі та доставлення автомобіля, що виключає наявність у відповідача невиконаного зобов'язання перед позивачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, аналіз змісту норми статті 638 ЦК України дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Істотними умовами договору про надання послуг є: предмет договору (чітке визначення виду послуги, що надається); умови оплати (розмір, строки та порядок оплати); строк дії договору (період, протягом якого надається послуга, або ж момент її завершення), умови, визначені законом (якими можуть бути відповідальність сторін, способи вирішення спорів, тощо); умови, щодо яких сторони досягли згоди.
Відповідно до частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та у разі якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (частина 1 статті 218 ЦК України).
Звертаючись в суд з позовом про стягнення боргу, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначала, що у 2022 році вона, перебуваючи у Республіці Польща, в телефонному режимі узгодила зі своєю матір?ю ОСОБА_3 про те, що вона придбає для неї автомобіль за власні кошти, а по приїзду в Україну остання поверне їй всі кошти та відповідно отримає автомобіль. Попередньо вони погодили орієнтовану ціну за автомобіль 3 - 4 тисячі доларів США. Вона обрала автомобіль для подальшої купівлі, а саме автомобіль марки «Opel Meriva» 2010 року випуску за ціною 4700 доларів США, що в подальшому узгодила з відповідачкою. Вона виконала взяті на себе зобов'язання, а саме придбала та доставила автомобіль ОСОБА_3 згідно з попередньо узгодженими умовами, тоді як ОСОБА_3 не здійснила повний розрахунок за надану послугу з урахуванням вартості автомобіля.
Позивачка ОСОБА_1 вважає, що вона уклала з відповідачкою ОСОБА_3 договір про надання послуги з купівлі та доставлення останній автомобіля. Також позивачка покликалася на те, що зазначені обставини можуть підтвердити свідки, інших доказів вона надати не може.
При цьому судом встановлено, що позивачка і відповідачка дійсно узгодили між собою домовленості щодо придбання позивачкою за кордоном автомобіля для відповідачки. Зазначені обставини не заперечується самою відповідачкою.
Разом з тим сторона позивача не надала суду належних і допустимих доказів того, що між сторонами був укладений договір про надання послуг, за умовами якого позивачка зобов?язувалася придбати для відповідачки за кордоном автомобіль, а остання зобов?язувалася сплатити позивачці кошти за цей автомобіль.
Недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, однак на підтвердження укладення такого договору (у цій справі позивач зазначала, що було укладено з відповідачем договір про надання послуг) та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, позивачем мають бути надані належні, допустимі та достовірні докази.
Звертаючись в суд з позовом про стягнення заборгованості, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, в тому числі надати суду докази наявності між позивачем і відповідачем правовідносин, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт наявності заборгованості, і його умов.
Сторона позивача, як на докази підтвердження укладення договору про надання послуг, покликається на показання свідків.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (частина1 статті 218 ЦК України).
Верховний Суд у своїх постановах від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19) дійшов висновку, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що свідчення свідків в силу вимог частини 2 статті 78 ЦПК України та частини 1 статті 218 ЦК України не можуть бути єдиним і беззаперечним доказом підтвердження укладення договору, оскільки у цьому випадку вони є недопустимими. Для підтвердження укладення договору, показання свідків будуть допустимими доказами лише у тому випадку, якщо вони надаються у сукупності з іншими доказами, такими як письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, тощо, тоді як позивачем такі докази суду не надано.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду про те, що доказами укладення договору між сторонами не може слугувати пояснення відповідача, які остання надавала оперуповноваженому ВКП Луцького РУП ГУНП у Волинській області, оскільки зазначені показання не мають для суду жодної юридичної сили. Натомість такі пояснення фактично узгоджуються з поясненнями, які були надані відповідачкою під час розгляду цієї справи як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції і доводять лише той факт, що позивачка на прохання відповідачки погодилася купити і привезти їй з-за кордону автомобіль.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).
Всупереч зазначених вимог закону стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів, які свідчили б про укладення між нею та відповідачкою договору про надання послуг з купівлі та доставлення автомобіля, що виключає наявність у відповідача невиконаного зобов'язання перед позивачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді