Номер провадження: 22-ц/813/5807/25
Справа № 499/427/25
Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М.
Доповідач Драгомерецький М. М.
03.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Комлевої О.С.,
переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Бережна Наталія Миколаївна, на ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 05 травня 2025 року про повернення позовної заяви по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в інтересах якого діє Гордєєва Олена Василівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
29 квітня 2025 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (-далі АТ КБ «Приватбанк») - Гордєєва О.В. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 05 травня 2025 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - повернуто позивачу.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, представник АТ КБ «Приватбанк» - Бережна Н.М. звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 05 травня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви заявникові (п. 6 ст. 353 ЦПК України).
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Повертаючи заяву АТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції вказав, що позивачем не долучено до справи доказів, які підтверджують, що Гордєєва О.В. згідно ч. 3 ст. 58 ЦПК України має право на самопредставництво АТ КБ «Приватбанк», оскільки є керівником, членом виконавчого органу товариства або є іншою особою, уповноваженою діяти від імені товариства відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Долучена до позовної заяви копія довіреності на ім'я Гордєєвої О.В. від 17.10.2023 не підтверджує її повноваження на представництво інтересів позивача.
Суд дійшов висновку, що надані позивачем до суду документи не підтверджують повноваження представника позивача Гордєєвої О.В. на підписання позовної заяви, тому її підписано особою, яка не має на це права.
Однак, колегія судів апеляційного суду не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, оскільки при постановленні ухвали було неправильно застосовано норми процесуального права, та зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Також в ст. 177 ЦПК України встановлено перелік документів, що додаються до позовної заяви. Так, положеннями частини 7 вказаної статті передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України позовна заява повертається позивачеві, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано собою, яка не має права її підписувати, або собою, посадове становище якої не вказано.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. ч. 1, 3 ст. 58 ЦПК України).
Окрім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності) (постанова Верховного Суду від 28.08.2023 у справі №740/2873/22 (провадження № 61-8685св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, «що, починаючи з 29 грудня 2019 року, коли набрав чинності Закон України від 18 грудня 2019 року №390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення», самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).
Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва».
Таку правову позицію викладено зокрема в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20 (пункт 18), Верховного Суду від 23.012024 у справі №591/2885/23, від 19.02.2024 у справі №367/1906/23, від 21.02.2024 у справі №297/2875/17, від 23.02.2024 у справі №761/36171/16-ц, від 26.02.2024 у справі №133/2744/21, від 26.02.2024 у справі №2011/17564/12, від 27.02.2024 у справі №2-401/11, від 28.02.2024 у справі №758/7617/23, від 28.02.2024 у справі №604/649/23, від 12.03.2024 у справі №296/1646/23, від 29.04.2024 у справі №536/1267/18.
Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов'язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.
Матеріалами справи встановлено, що позовну заяву від імені позивача АТ КБ «Приватбанк» підписано та подано - юрисконсультом управління стандартизованого судового виробництва АТ КБ «Приватбанк» - Гордєєва Оленою Василівною (а.с. 1-6).
На підтвердження повноважень представника до позовної заяви долучено копію довіреності №9718-К-Н-О від 17.10.2023 видану юрисконсульту управління стандартизованого судового виробництва АТ КБ «Приватбанк» - Гордєєвій О.В., копію посадової інструкції фахівця/юрисконсульта із супроводу судового та виконавчого провадження ГО, копію наказу про переведення Гордєєвої О.В. на посаду юрисконсульта із супроводу судового та виконавчого провадження ГО (а.с. 6-18).
Згідно п. 3.16. посадової інструкції «Фахівця із супроводу судового та виконавчого проваджень» останній уповноважений представляти інтереси АТ КБ «Приватбанк» в порядку самопредставництва в загальних та спеціалізованих судах окремих судових юрисдикцій всіх інстанцій, в інших судах, що створюються та діють за законодавством України, з наданням права підписання відповідних процесуальних документів, а також з правами, передбачених процесуальним законодавством для сторін та інших учасників справи. Повноваження Фахівця/Юрисконсульта деталізуються у відповідній довіреності, яка видається уповноваженою особою АТ КБ «Приватбанк».
Отже, посадовою інструкцією Гордєєву О.В. - фахівця із супроводу судового та виконавчого провадження, уповноважено представляти інтереси АТ КБ «Приватбанк» в порядку самопредставництва.
Таким чином, враховуючи актуальну практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надана суду копія посадової інструкції фахівця/юрисконсульта не є тим документом, який визначено ч. 3 ст. 58 ЦПК України на підтвердження повноважень на самопредставництво АТ КБ «Приватбанк», а для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб саме у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті), а не в посадовій інструкції було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності).
Судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
ЄСПЛ у рішенні від 18 жовтня 2005 року в справі «МПП «Голуб» проти України» відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону, не звернув уваги та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, помилково повернув позовну заяву.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За вказаних обставинах колегія суддів вважає, що ухвала Іванівського районного суду Одеської області від 05 травня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 382-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Бережна Наталія Миколаївна, задовольнити.
Ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 05 травня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
О.С. Комлева