02 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 127/29527/21
провадження № 51-3422ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено до покарання у виді: штрафу 34 000 грн за ч. 1 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 4 роки за ч. 2 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 3 роки за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців за ч. 4 ст. 185 КК.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим місцевий суд призначив ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування строку попереднього ув'язнення і строку домашнього арешту у строк покарання, запобіжного заходу, застави, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком місцевого суду 13 липня 2021 року в період часу з 19:25 до 20:46 ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні гіпермаркету «Грош 2» ТОВ НВП «Аргон» (м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 47-Д), умисно, з корисливих мотивів, таємно, шляхом вільного доступу скоїла крадіжку товарів цього гіпермаркету на загальну суму 14 158,15 грн.
Крім того, 26 липня 2021 року в період часу з 17:15 до 18:10 ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні гіпермаркету «Грош 2» ТОВ НВП «Аргон» (м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 47-Д), за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом вільного доступу здійснили крадіжку товарів цього гіпермаркету на загальну суму 8 168,08 грн.
Також 06 серпня 2021 року в період з 20:30 до 21:40 ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні гіпермаркету «Грош 2» ТОВ НВП «Аргон» (м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 47-Д), за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом вільного доступу, взявши товар на загальну суму 11 034,12 грн, намагалися винести його з приміщення. Виконавши усі дії, які вважали необхідними для викрадення чужого майна, вони з причин, що не залежали від їхньої волі, не змогли довести свій намір до кінця, оскільки були зупинені працівниками охорони на виході з гіпермаркету.
Крім того, 05 травня 2022 року приблизно о 13:45 ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні магазину «Сільпо» № 76 (м. Вінниця, вул. Зодчих, 2), умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, повторно, таємно, шляхом вільного доступу скоїла крадіжку продуктів харчування на загальну суму 2 566,38 грн, чим спричинила ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» майнову шкоду на вказану суму.
ОСОБА_4 , 16 лютого 2023 року приблизно о 14:50, перебуваючи у приміщенні гіпермаркету «Грош 2» ТОВ НВП «Аргон» (м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 47-Д), умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, повторно, таємно, шляхом вільного доступу здійснила крадіжку товарів на загальну суму 2 813,46 грн, чим спричинила ТОВ НВП «Аргон» майнову шкоду на вказану суму.
Також 17 лютого 2023 року приблизно о 19:00 ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні гіпермаркету «Грош 2» ТОВ НВП «Аргон» (м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 47-Д) умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, повторно, таємно, шляхом вільного доступу скоїла крадіжку товарів на загальну суму 4 250,07 грн, чим спричинила ТОВ НВП «Аргон» майнову шкоду на вказану суму.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 10 червня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_4 та правильності кваліфікації вчинених нею кримінальних правопорушень, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості, просить змінити вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року і ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року в частині призначеного покарання та призначити покарання у виді штрафу 34 000 грн за ч. 1 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 4 роки за ч. 2 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 3 роки за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК; позбавлення волі на строк 5 років за ч. 4 ст. 185 КК. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого звільнити з випробуванням на підставі ст. 75 КК, встановити іспитовий строк 3 роки та покласти обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Обґрунтовуючи вимоги, касатор вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність лише однієї обставини, що пом'якшує засудженій покарання - щире каяття, оскільки в цьому провадженні наявні ще й інші такі обставини: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відомості про особу засудженої, відшкодування шкоди та відсутність у потерпілих претензій.
Крім того, захисник зазначає, що суд мав урахувати відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також той факт, що засуджена понад 2,5 роки перебуває під вартою і за цей час усвідомила протиправність своєї поведінки та неодноразово пошкодувала про скоєне.
Указані обставини було зазначено в апеляційній скарзі, однак вони залишились поза увагою суду.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеності винуватості засудженої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Водночас безпідставними, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є твердження касатора про наявність підстав для пом'якшення засудженій покарання та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК з огляду на таке.
Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на час учинення засудженою діяння), якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував, що засуджена вчинила низку корисливих кримінальних правопорушень проти власності, у тому числі тяжких злочинів у період воєнного стану. Обвинувачена в судовому засіданні винуватість у вчинені інкримінованих їй діянь визнала, надала суду чіткі та послідовні показання, розкаялася у вчиненому. Крім того, суд не залишив поза увагою, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася; на обліках у лікарів нарколога, психіатра не перебуває; відсутність відомостей про наявність претензій матеріального чи марального характеру до засудженої; перебування на утриманні ОСОБА_4 трьох малолітніх дітей; наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи засудженої місцевий суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, та у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК. Також суд зазначив, що наявність лише однієї обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченої, а саме щирого каяття, є недостатнім для застосування положень статті 69 КК.
Крім того, суд зазначив, що конкретні обставини справи не свідчать про те, що призначення обвинуваченій покарання в межах санкції кримінального закону буде явно несправедливим, а встановлена обставина, що пом'якшує покарання засудженої - щире каяття, жодним чином не впливає на суспільну небезпечність вчинених нею діянь та, відповідно, не знижує ступінь тяжкості інкримінованих їй кримінальних правопорушень. З огляду на викладене суд не вбачав підстав для застосування приписів ст. 69 КК під час призначення ОСОБА_4 покарання.
Також суд першої інстанції вважав за можливе, враховуючи обставини справи, призначити засудженій мінімальний строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону, за вчинення незакінченого кримінального правопорушення та триваліший строк - за вчинення низки закінчених кримінальних правопорушень.
До того ж суд першої інстанції вказав, що стосовно ОСОБА_4 першочергово був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Незважаючи на це, ОСОБА_4 продовжила вчиняти кримінальні правопорушення, у зв'язку з чим була затримана. Після внесення застави ОСОБА_4 була звільнена з-під варти, однак належних висновків для себе не зробила та продовжила свою злочинну діяльність. У зв'язку з цим до суду було направлено інші обвинувальні акти за її обвинуваченням, які в подальшому були об'єднані судом. Така поведінка ОСОБА_4 , як зауважив місцевий суд, свідчить про її небажання ставати на шлях виправлення. Крім того, за результатами судового розгляду суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років. Правових підстав для призначення засудженій покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК суд не встановив. З огляду на викладене суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав, передбачених законом для звільнення ОСОБА_4 від відбування кримінального покарання з випробуванням відповідно до приписів ч. 1 ст. 75 КК.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, доводи якої також зводилися до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості та можливості її звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 , не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, аргументувавши таке рішення.
Так, Вінницький апеляційний суд не визнав слушними твердження про безпідставність доводів щодо невизнання обставиною, що пом'якшує покарання, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки місцевий суд не встановив наявність дій засудженої, які б свідчили, що без допомоги ОСОБА_4 не могли бути встановлені правоохоронними органами обставини провадження. У зв'язку з чим колегія суддів зазначила про відсутність підстав для висновку про наявність активного сприяння в розкритті кримінального правопорушення.
Крім того, апеляційний суд зазначив і про неможливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням з огляду на таке.
ОСОБА_4 суспільно корисною працею не займається, доходи нестабільні з випадкових заробітків; засуджена обвинувачувалася у вчиненні значної кількості аналогічних кримінальних правопорушень, проте під час судового розгляду ухвалою суду провадження стосовно неї за 12 епізодами таємного викрадення майна закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК (втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння); незважаючи на застосований щодо ОСОБА_4 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, вона продовжувала вчиняти кримінальні правопорушення.
Викладені вище факти, на переконання апеляційного суду, свідчать про виключно кримінальну спрямованість ОСОБА_4 , що своєю чергою вказує на те, що в разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, покладення на обвинувачену обов'язків, які передбачають комплекс заходів, спрямованих на корекцію соціальної поведінки або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об'єктивно перевірити, не здатні
забезпечити виправлення і перевиховання обвинуваченої без відбування покарання.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
На переконання Верховного Суду, викладене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, зокрема, щодо неможливості виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень без ізоляції від суспільства. З огляду на зазначене твердження захисника в касаційній скарзі, які фактично зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували обставини, які, на його думку, є достатніми для пом'якшення покарання та застосування положень ст. 75 КК, не є слушними.
Також суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу касатора, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд касаційної інстанції під час перевірки доводів захисника враховує і встановлені місцевим судом обставини, зокрема спосіб, обставини вчинення кримінальних правопорушень, кількість вчинених кримінальних правопорушень та вартість викраденого, частина з яких вчинена в умовах воєнного стану. На переконання Верховного Суду ці обставини не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та скоєними протиправними діяннями, як і не свідчать про наявність правових підстав для можливості призначення ОСОБА_4 менш суворого покарання і надалі звільнення від його відбування з випробуванням. За таких обставин у цьому провадженні не вбачається підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість. До того ж визначені місцевим судом вид, розмір покарання та порядок його відбування відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Додатково Суд зауважує, що відсутність у потерпілих претензій під час вирішення питання не є визначальною під час призначення покарання, оскільки ця обставина жодним чином не знижує ступінь суспільної небезпеки скоєних засудженою низки кримінальних правопорушень проти власності.
Не свідчить про можливість виправлення ОСОБА_4 і той факт, що вона тривалий час (понад 2,5 роки) перебуває під вартою. Як установили суди попередніх інстанцій, засуджена після звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави продовжила вчиняти кримінальні правопорушення, через що була затримана.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 .
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3