Справа № 344/15353/25
Провадження № 2-о/344/405/25
02 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті в певний час, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Нововолодимирівка, Михайлівького району Запорізької області Україна, що проживала за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою свого проживання.
Заявник просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. Причину неявки суду не повідомив.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Законом передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Так, відповідно до ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11-12).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.7).
Згідно відмови у проведенні державної реєстрації смерті виданої Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №5226/32.15.5.5-08/964 від 25.07.2025 факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено документом, форма якого не відповідає визначеній наказом МОЗ України від 08.08.2006 №545 “Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» (а.с.8).
Відповідно до медичного свідоцтва про смерть серія 23 №202540042 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 о 05 год. 10 хв. в пгг Михайловка, Михайловский район Запорожская область від гострої ліво-жолудочкової недостатності гіпертонічна хвороба ІІ ст ІІІ (а.с.9).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 о 05 год. 10 хв. в пгг. Михайловка Михайловський район Запорізька область.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено,що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Відповідно до пункту 7 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Частина перша статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України; 4) надра під територіями, зазначеними упунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, суд вирішує з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України).
Зокрема, належними, відповідно до частини першої статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими в розумінні статті 78 Цивільного процесуального кодексу України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документів, виданих органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у даній справі, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно частини четвертої статті 8 Цивільного процесуального кодексу України застосовується судами при розгляді справ як джерело права. Зокрема суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), у яких Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.
Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр 5 проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать, враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників.
Судом встановлено, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане 20.06.2024 року, діє на тимчасово окупованій території, однак не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є недійсним і не створює правових наслідків на території України.
Долучені заявником до заяви документи, які видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, судом беруться до уваги та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, оскільки законодавець не врегулював окремі нові суспільні відносини, які склалися внаслідок військового конфлікту на сході країни та анексії Криму, зокрема, не встановив позасудовий порядок державної реєстрації актів цивільного стану.
Задоволення поданої заяви має для заявника юридичне значення та буде відповідати її інтересам, оскільки встановлення такого факту необхідне для реєстрації смерті її матері в органах державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства України.
У відповідності з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті; державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
А у пункті 18 вказаної постанови зазначено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Заявник позбавлена можливості у встановленому законом порядку здійснити реєстрацію факту смерті матері, оскільки документи на підтвердження цих обставин видані на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання заявником свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Беручи до уваги встановлені у судовому засіданні обставини справи, досліджені докази, суд приходить до висновку про те, що заява ОСОБА_1 знайшла своє обґрунтовання під час судового розгляду у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Згідно ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 264, 265, 268, 315, 317 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті в певний час - задоволити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Нововолодимирівка, Михайлівського району Запорізької області, яка була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Копію рішення невідкладно надіслати до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для виконання.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Пастернак І.А.