01 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/19158/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду (Алданова С.О., Євсіков О.О., Корсак В.А.)
від 25.06.2025 (повний текст складено 11.07.2025)
у справі за позовом Державної іпотечної установи
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра",
треті особи: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
2) Національний банк України,
про стягнення коштів,
1. Державна іпотечна установа (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - Відповідач) про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/19158/16 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа-1).
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/119158/16 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України (далі - Третя особа-2).
4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 заяву Позивача та Відповідача про затвердження мирової угоди задоволено. Затверджено мирову угоду між Позивачем та Відповідачем.
5. Суд першої інстанції, постановляючи вказану ухвалу, зазначив, що подана сторонами заява про затвердження мирової угоди не суперечить законодавству та не порушує права й охоронювані законом інтереси інших осіб, тому наявні підстави для затвердження укладеної сторонами мирової угоди, наслідком чого є закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 231 ГПК України.
6. Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 (далі - Скаржниця) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 про затвердження мирової угоди у справі №910/19158/16, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Скаржниці на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі №910/19158/16 про затвердження мирової угоди. Справу №910/19158/16 повернуто до Господарського суду міста Києва.
8. Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що права Скаржниці судовим рішенням суду першої інстанції не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у цій справі про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав від 15.10.2008 №7/1-З та стягнення коштів судом першої інстанції не вирішувалися, а тому апеляційне провадження у справі №910/19158/16 підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
9. 20 липня 2025 року від Скаржниці до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на вказану ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №910/19158/16, у якій Скаржниця просить її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
10. Згідно із приписами пункту 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, на ухвалу про закриття апеляційного провадження.
11. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України Скаржниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а також неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
12. У тексті касаційної скарги Скаржниця зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки висновкам Верховного Суду, викладеним у:
- постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 у справі №24/489 стосовно того, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України;
- постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №489/3569/22 стосовно того, що мирову угоду, укладену у позовному чи виконавчому провадженні, не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Мирову угоду можна визначити як цивільний процесуальний акт, яким припиняється цивільно-правовий спір на основі взаємоузгодженої волі сторін шляхом визнання судом. При цьому затвердження судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2009 року у справі № 24/489;
- постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №908/1604/17 стосовно того, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 щодо питання розмежування правочинів з відступленням права вимоги (цесії) та договору факторингу, проте, всупереч наведеному, суд визнав мирову угоду правочином, але не встановив її правової природи як договору з відступлення права вимоги (цесії) чи договору факторингу.
13. За доводами Скаржниці суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 512, 516 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України вказаного не врахував, проте зазначена обставина, на її думку, впливає на наявність / відсутність у неї порушеного права при постановленні судом першої інстанції ухвали про затвердження мирової угоди. Водночас, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог пункту 2 статті 50 ГПК України, не встановив наявні порушення норм процесуального права судом першої інстанції, не надав оцінки вказаним доводам апеляційної скарги, не оцінив мирову угоду в розумінні зазначених Скаржницею правових позицій Верховного Суду та не залучив з власної ініціативи до участі у справі боржників за кредитними договорами, переліченими у мировій угоді, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
14. 04 серпня 2025 року від Позивача до Верховного Суду через підсистему Електронний суд надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження, у яких Позивач не погоджується з доводами поданої Скаржницею касаційної скарги, яка за формою та змістом, на його думку, не відповідає вимогам статті 290 ГПК України, оскільки в ній не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету та не зазначено відповідну підставу, на якій подається касаційна скарга.
15. Так, згідно з абзацом 1 частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, у добровільному порядку.
16. Отже, вказаною нормою не встановлено обов'язку Скаржниці реєструвати електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
17. Водночас, касаційна скарга від імені Скаржниці подана представником - адвокатом Парубієм Іваном Миколайовичем, який має зареєстрований електронний кабінет, проте не зазначив про його наявність у тексті касаційної скарги.
18. В ухвалі Великої Плати Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №990/330/23 Велика Палата, мотивуючи застосування процесуальних наслідків звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (у цьому конкретному випадку - залишення без руху апеляційної скарги), зауважила, що адвокат не зазначив відомості щодо зареєстрованого ним електронного кабінету, не вказав свій реєстраційний номер облікової картки платника податків, тобто інформацію, яка б надала можливість суду перевірити дотримання ним вимог закону щодо обов'язку реєстрації електронного кабінету, а також не зазначив про суперечність реєстрації електронного його релігійним переконанням.
19. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").
20. У постанові від 25.01.2024 у справі №320/14843/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду.
21. Розглянувши доводи, викладені у запереченнях проти відкриття касаційного провадження у справі №910/19158/25, Верховним Судом не встановлено наявність підстав для застосування статті 293 ГПК України, у зв'язку з чим, Суд відхиляє заперечення Позивача проти відкриття касаційного провадження.
22. З урахуванням вказаного висновку та відсутності інших недоліків касаційної скарги, Суд вважає достатнім у цьому конкретному випадку зазначення представником Скаржника у тексті касаційної скарги реєстраційного номера облікової картки платника податків, з використанням якого Суд має можливість перевірити наявність електронного кабінету особи, яка подала касаційну скаргу.
23. Отже, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга відповідає вимогам статті 290 ГПК України, а тому відповідно до правил статті 294 ГПК України необхідно відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Скаржниці на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №910/19158/16.
24. Текст цієї ухвали складено в межах розумного строку, враховуючи перебування головуючої судді Вронської Г.О. та суддів Губенко Н.М. і Кондратової І.Д. у відпустці.
25. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
26. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення в справах "Федіна проти України" від 02.09.2010, заява №17185/02, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, заява №36655/02, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, заява №19567/02, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004, заява №62771/00).
Керуючись статтями 234, 235, 287, 290, 294, 295, 301 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №910/19158/16.
2. Призначити касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 жовтня 2025 року о 14:20 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, у залі судових засідань №2 (кабінет №209).
3. Встановити учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих документів до 15 вересня 2025 року. У разі закінчення п'ятнадцятиденного строку з дня вручення цієї ухвали вже після встановленої судом дати, останнім днем строку для подання відзиву на касаційну скаргу є день, в який спливає п'ятнадцятиденний строк. У разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами.
4. Явка представників учасників справи не є обов'язковою.
5. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України вони мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
6. Роз'яснити учасникам справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21.
7. Витребувати з Господарського суду міста Києва та/або Північного апеляційного господарського суду справу №910/19158/16.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова