03.09.2025м. СумиСправа № 920/710/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/710/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС»
(вул. Бандери С., буд. 1, кв. 30, м. Новояворівськ,
Яворівський район, Львівська область, 81053,
код ЄДРПОУ36248957)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ ТРЕЙДІНГ»
(вул. Покровська, буд. 3/1, м. Суми, 40000,
код ЄДРПОУ 36550783)
про стягнення 113558 грн 42 коп.,
Суть спору: 22.05.2025 позивач подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 113558,42 грн, з яких: 96200,00 грн основного боргу, 14511,49 грн інфляційних втрат, 2846,93 грн - 3 % річних за неналежне виконання зобов'язань за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладений шляхом підписання трьох заявок про організацію перевезень вантажу, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2025, справу № 920/710/25 розподілено до розгляду судді Ковтуну Володимиру Миколайовичу.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 920/710/25 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, окрім цього встановив сторонам строки для надання процесуальних документів.
Копію ухвали про відкриття провадження було направлено Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ ТРЕЙДІНГ» в електронному вигляді в його електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету 27.05.2025, 20:59, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Станом на 03.09.2025 відповідач відзив на позовну заяву чи доказів сплати боргу суду не надав.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами враховуючи норму ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому судом враховано, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Господарський суд Сумської області продовжує здійснювати правосуддя. Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
У місті Суми, де розташований Господарський суд Сумської області, постійно оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).
Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.
При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Суми, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів Сумського району та Сумської області, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до ст. 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
26 вересня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортним згідно заявки про організацію перевезень вантажу №1 від 26.09.2024 року (далі - Заявка №1). Вказана заявка була укладена шляхом її обміну сторонами в електронному вигляді через електронну пошту.
За умовами Заявки №1 сторони погодили порядок та умови перевезення вантажу за маршрутом Тарнобжег, Польща - с. Копіївка, Бучанський р- н, Київська обл., автомобілем з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з напівпричіпом з номерним знаком НОМЕР_2 , водієм - ОСОБА_1 . Також було визначено дату завантаження вантажу - 27.09.2024 року, дату розвантаження вантажу - 29.09.2024 року, характеристики вантажу - добрива, 22 т.
Сторонами в Заявці №1 погоджено вартість перевезення, а саме 58000,00 грн без ПДВ.
Форма та термін оплати визначено наступним чином: 52000,00 грн після вивантаження по скан копіям документів (ЦМР, акт, рахунок) та протягом 1-3 банківських днів 6000,00 грн по оригіналах документів (договір, заявка, ЦМР (підпис, печатка, дата) акт виконаних робіт).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним зобов'язання згідно з Заявкою №1 виконано в повному обсязі.
Зокрема відповідачу було надано повний пакет документів після надання послуг перевезення, а саме: CMR 271652 від 01.10.2024 року, рахунок на оплату №909 від 27.09.2024 року та сторонами погоджено акт наданих послуг №775 від 01.10.2024 року.
Відповідач частково сплатив за надані послуги з перевезення 40000,00 грн, зокрема, згідно з платіжними інструкціями № 460 від 21.03.2025 року та № 499 від 28.03.2025 року - сплатив по 20 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідач у повному обсязі не розрахувався за надані послуги, а тому у відповідача наявна заборгованість за договором перевезення (Заявка № 1) в розмірі 18000,00 грн за надані позивачем послуги з перевезення.
Окрім цього, 26 вересня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортним згідно заявки про організацію перевезень вантажу №2 від 26.09.2024 року (далі - Заявка №2). Вказана заявка була укладена шляхом її обміну сторонами в електронному вигляді через електронну пошту.
За умовами Заявки №2 сторони погодили порядок та умови перевезення вантажу за маршрутом Тарнобжег, Польща - с. Копіївка, Бучанський р- н, Київська обл., автомобілем з державним номерним знаком НОМЕР_3 , з напівпричіпом з номерним знаком НОМЕР_4 , водієм - Ілля Тесля. Також було визначено дату завантаження вантажу - 27.09.2024 року, дату розвантаження вантажу - 29.09.2024 року, характеристики вантажу - добрива, 22 т.
Сторонами в Заявці №2 погоджено вартість перевезення, а саме 58000,00 грн без ПДВ.
Форма та термін оплати визначено наступним чином: 52000,00 грн після вивантаження по скан копіям документів (ЦМР, акт, рахунок) та протягом ЦМР (підпис, печатка, дата) акт виконаних робіт).
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на те, що він свої зобов'язання згідно Заявки № 2 виконав у повному обсязі. Зокрема відповідачу було надано повний пакет документів після надання послуг перевезення, а саме: CMR 271653 від 01.10.2024 року, рахунок на оплату № 910 від 27.09.2024 року та сторонами погоджено акт наданих послуг №24/10-01/2 від 01.10.2024 року.
Проте за надані послуги перевезення вантажу відповідач розрахувався з простроченням терміну оплати, оскільки на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату № 910 від 27.09.2024 на суму 58 000, 00 грн відповідач згідно з платіжними інструкціями № 109 від 24.01.2025 року та № 417 від 12.03.2025 року сплатив 20000,00 грн та 38000,00 грн відповідно та допустив прострочення терміну оплати загально на 163 календарні дні.
Також, 15 листопада 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортним згідно заявки про організацію перевезень вантажу №3 від 15.11.2024 року (далі - Заявка №3). Вказана заявка була укладена шляхом її обміну сторонами в електронному вигляді через електронну пошту.
За умовами такої Заявки №3 сторони погодили порядок та умови перевезення вантажу за маршрутом Тарнобжег, Польща - с. Ганнівка, Братський р-н, Миколаївська обл., автомобілем з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з напівпричіпом з номерним знаком НОМЕР_2 , водієм - ОСОБА_1 . Також було визначено дату завантаження вантажу - 18.11.2024 року, дату розвантаження вантажу - 22.11.2024 року, характеристики вантажу - добрива, 22 т.
Сторонами в Заявці №3 погоджено вартість перевезення, а саме 78200,00 грн без ПДВ. Форма та термін оплати визначено наступним чином: 65200,00 грн після вивантаження по скан копіям документів (ЦМР, акт, рахунок) та протягом 1-3 банківських днів 13000,00 грн по оригіналах документів (договір, заявка, ЦМР (підпис, печатка, дата) акт виконаних робіт).
Обґрунтовуючи позовні вимог, позивач зазначає, що він свої зобов'язання згідно з Заявкою № 3 виконав у повному обсязі.
Зокрема відповідачу було надано повний пакет документів після надання послуг перевезення, а саме: CMR 5606990 від 20.11.2024 року, рахунок на оплату №1072 від 18.11.2024 року та сторонами погоджено акт наданих послуг №24/10-20/2 від 20.11.2024 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач за надані послуги перевезення вантажу за Заявкою № 3 не розрахувався взагалі з 20.11.2024 року, загальний строк прострочення терміну оплати складає 183 календарні дні, через що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 78200,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2025 вих № 25/02-13/1 на адресу відповідача позивачем було направлено Претензію, з вимогою сплати заборгованість. Відповіді на претензію з боку відповідача матеріали справи не містять.
Враховуючи, невиконання належним чином договірних зобов'язань за Заявками № 1-3 з перевезення вантажу та наявністю заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 96200,00 грн, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 916 ЦК України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (далі - Конвенція).
Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року (ст.ст. 1, 2 Конвенції).
При цьому Конвенція передбачає та регулює питання, що виникають з міжнародного перевезення вантажів транспортними засобами, зокрема щодо статусу учасників правовідносин, їх прав та обов'язків, а також наслідків порушення зобов'язань з перевезення та положень цієї Конвенції.
Статтею 5 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
За статтею 52 Закону України “Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник має право відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів. В обов'язки автомобільного перевізника входить, серед іншого, забезпечення виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством.
Отже, системний аналіз зазначених нормативних положень у їх взаємозв'язку дозволяє дійти наступного висновку:
- договір автомобільного перевезення вантажу укладається в письмовій формі за ініціативою будь-якої сторони, однак недотримання цієї форми не має наслідком недійсність договору;
- укладення письмового договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа - товарно-транспортної накладної/СMR;
- договірні відносини щодо автомобільного перевезення вантажу потребують погодження щонайменше предмета, ціни та строку дії договору.
За таких обставин факт укладення між позивачем та відповідачем договору автомобільного перевезення вантажу підтверджується наявністю заявок на організацію перевезення вантажу та міжнародних товарно - транспортних накладних (СMR). На відповідних документах наявні підписи уповноважених осіб відповідача та відтиски печаток, що підтверджує належне виконання позивачем своїх обов'язків за таким договором.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з наданих до цього позову доказів, зокрема заявок на перевезення, міжнародних товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату та актів виконаних робіт, позивач свої зобов'язання за договором виконав, однак відповідач оплату за надані послуги перевезення не здійснив у встановлений строк та у відповідному розмірі.
Так, в акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2024, загальна узгоджена сторонами сума заборгованості за надані послуги перевезення становила 194 200,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання Претензії від 13.02.2025 вих № 25/02-13/1, відповідачем частково було виконано своє зобов'язання з оплати послуг, зокрема згідно платіжних доручень №109 від 24.01.2025 року, №417 від 12.03.2025 року, № 460 від 21.03.2025 року, № 499 від 28.03.2025 року сплачено загальну суму 98000,00 грн. Решта заборгованості на суму 96 200,00 грн станом на день звернення позивачем з позовом відповідачем сплачено не було.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в загальній сумі 96200,00 грн, що складає суму боргу за отримані відповідачем послуги з перевезення вантажу за Заявкою № 1 від 26.09.2024, Заявкою № 2 від 26.09.2024 та Заявкою № 3 від 15.11.2024, у зв'язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача 96200,00 грн заборгованості з оплати за надані послуги з перевезення є законною, обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою що підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, відповідачу нараховано сумарно 2846,93 грн 3% річних та 14511,49 грн інфляційних втрат за порушення строків розрахунків за надані послуги з перевезення вантажу за Заявкою № 1 від 26.09.2024, Заявкою № 2 від 26.09.2024 та Заявкою № 3 від 15.11.2024.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь - який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, зазначає, що позивач здійснив розрахунок суми заборгованості за трьома заявками на перевезення з урахуванням по кожній окремо періоду прострочення, суми заборгованості, проте в період нарахування неправомірно включив дні часткової оплати відповідачем суми боргу.
Відповідно до розрахунків суду сума 3% річних дорівнює 2827,29 грн, сума інфляційних нарахувань є більшою ніж зазначено позивачем, при цьому суд не має права входити за межі позовних вимог.
Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи. Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
Відповідач контррозрахунку здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат суду не надав.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 2827,29 грн 3% річних, 14511,49 грн інфляційних втрат, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 19,64 грн суд відмовляє за безпідставністю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС» в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 96200,00 грн, інфляційних втрат в сумі 14511,49 грн та 3% річних у розмірі 2827,29 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 19,64 суд відмовляє.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС» покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю “ВВМ ТРЕЙДІНГ» пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2421,92, в інший частині залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС» .
Керуючись ст. 129, 236-239, 241, 242, 247-252, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ ТРЕЙДІНГ» про стягнення 113558 грн 42 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ ТРЕЙДІНГ» (вул. Покровська, буд. 3/1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 36550783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІМ ТЕК “СЕРВІС» (вул. Бандери С.,буд. 1, кв. 30, м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область, 81053, код ЄДРПОУ 36248957) заборгованість у розмірі 96200 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2827 грн. 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 14511 грн. 49 коп. та 2421 грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В інший частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суддя В.М. Ковтун