ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/3526/25
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО»
про розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2025
у справі № 910/3526/25
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії “Центр охорони здоров'я» Акціонерного товариства “Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ-АГРО»
про стягнення 21 800,45 грн.,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Видиш А.В.
За участі представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство “Українська залізниця» в особі філії “Центр охорони здоров'я» Акціонерного товариства “Українська залізниця» (далі - позивач, Залізниця) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БГМ-АГРО» (далі - відповідач, Товариство) 20 198,29 грн. штрафу та 1 602,16 грн. пені, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 29.07.2024 року № ЦОЗ/ТН-1984.
Рішенням від 13.06.2025 у справі № 910/3526/25 господарський суд міста Києва позов задовольнив частково; стягнув з Товариства на користь Залізниці 58,32 грн. пені, 9 152,72 грн. штрафу, а також 1 279,38 грн. витрат по сплаті судового збору.
08.07.2025 року господарський суд міста Києва на виконання вказаного рішення видав відповідний наказ.
18.08.2025 року через систему «Електронний суд» надійшла заява відповідача від 17.08.2025, у якій останній просив суд розстрочити виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2025 у справі № 910/3526/25.
Подана Товариством заява мотивована необхідністю виконання фінансових зобов'язань перед іншими контрагентами, наявністю заборгованості за податками та перед працівниками Товариства, а також перебуванням директора відповідача у лавах ЗСУ.
З урахуванням наведеного, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення відповідно до наступного графіку: до 30.09.2025 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 31.10.2025 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 30.11.2025 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 31.12.2025 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 31.01.2026 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 28.02.2026 року - 1 000,00 грн. штрафу, до 31.03.2026 року - 145,33 грн. штрафу, 58,32 грн. пені, 796,35 грн. судового збору, до 30.04.2026 року - 483,03 грн. судового збору.
Ухвалою від 20.08.2025 господарський суд міста Києва розгляд вказаної заяви Товариства призначив на 03.09.2025 року.
Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду заяви були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.
Розглянувши подану Товариством заяву про розстрочення виконання рішення від 13.06.2025 у справі № 910/3526/25, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, господарський суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За умовами статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).
Згідно з частинами 1-3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочення або відстрочення виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочення виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі.
Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен /врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
До заяви про розстрочення виконання рішення повинні додаватися докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення суду.
На підтвердження наведених у заяві обставин Товариство долучило, зокрема довідку, видану ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», з якої вбачається, що залишок коштів на поточних рахунках Товариства у вказаній фінансовій установі станом на 15.08.2025 року складає 7,39 грн. Проте, Товариством не доведено відсутності грошових коштів у касі юридичної особи та рахунках відповідача в інших фінансових установах у сумі, необхідній для виконання рішення, а також відсутності у Товариства майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦОЗ/ТН-1984, за яким Товариство допустило прострочення взятих на себе зобов'язань був укладений між сторонами 29.07.2024 року, тобто під час тривалої дії воєнного стану та перебування директора Товариства ОСОБА_1 на військовій службі, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у воєнний стан.
Також, відповідач зазначав про необхідність виконувати рішення судів у інших справах, у тому числі рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі № 910/2532/25 та рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/3620/25.
Разом з тим, відповідно до даних програми «Діловодство спеціалізованого суду» на момент вирішення питання про розстрочення виконання рішення у справі № 910/3526/25 вказані судові рішення переглядаються Північним апеляційним господарським судом та не набрали законної сили.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на скрутне фінансове становище та наявність заборгованості зі сплати податків та виплати заробітної плати, адже відповідні обставини не є винятковими у розумінні положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
Заявник на підтвердження обставин неможливості виконання рішення суду без його розстрочення, не надав суду належних доказів, які б могли підтвердити наведені відповідачем у заяві доводи та свідчити про необхідність розстрочення рішення суду.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що заявником, всупереч приписів частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів, майна та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства про розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2025 у справі № 910/3526/25.
Керуючись ст. ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО» від 17.08.2025 про розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2025 у справі № 910/3526/25, - відмовити.
2. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання суддею (03.09.2025 року) та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Суддя В.С. Ломака