ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/7271/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц Систем"
про стягнення 80 830,75 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Відділ освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської область (далі - позивач, Відділ) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц Систем" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 80 830,75 грн., з яких: 67 925,00 грн. - вартість невикористаних позивачем талонів на дизельне пальне за укладеним між сторонами 12.11.2024 року договором про постачання товару № 138, 8 151,00 грн. - пеня, 4 754,75 грн. - штраф.
Ухвалою від 12.06.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/7271/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 26.06.2025 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що на момент здійснення поставки у Відділу були відсутні будь-які зауваження щодо товару. Крім того, укладеним між сторонами договором була передбачена післяплата товару і покупець зобов'язався здійснити відповідну оплату на підставі виставленого рахунку за фактом здійсненої поставки, що підтверджується видатковою накладною. Таким чином, відповідач здійснив поставку товару в повному обсязі, належним чином виконавши взяті на себе за Договором зобов'язання. Товариство також звернуло увагу на те, що позивачем не наданого жодного документу, який свідчить про отримання талонів, на підставі яких неможливо отримати пальне на АЗС, саме від відповідача, у тому числі акту приймання-передачі, реєстру тощо. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують повний перелік отриманих талонів на пальне із зазначенням їх номерів або інших ідентифікуючих ознак, що надають можливість встановити отримання їх Відділом саме від Товариства на підставі Договору. Більше того, зі змісту наданих позивачем талонів вбачається відсутність обмежень щодо терміну їх дії, тоді як Відділом належним чином не доведено й неможливості відпуску товару на АЗС за цими талонами.
02.07.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 02.07.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів додаткові мотиви на підтвердження обґрунтованості пред'явлених до Товариства вимог.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
12.11.2024 року між Відділом (замовник) і Товариством (постачальник) був укладений договір про постачання товару № 138 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність замовника товар: пально-мастильні матеріали (талони) (далі - товар) Дизельне паливо (Євро 5), талон у кількості, зазначеній в узгодженій сторонами Специфікації (Додаток № 1 до Договору), а замовник зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.
За умовами пунктів 2.1, 2.4 Договору його сума становить 118 313,00 грн., у тому числі ПДВ (20 %) - 19 718,83 грн. АЗС мають знаходитися в межах міста Миколаєва, 10 км від села Степове, Перелік - Додаток № 2 до Договору.
У Специфікації до Договору (Додаток № 1) сторони погодили найменування, кількість, ціну та вартість товару: дизельне паливо у кількості 2 395 літрів за ціною 49,40 грн./1 літр загальною вартістю 118 313,00 грн.
У Додатку № 2 до Договору (Перелік АЗС) сторони передбачили АЗС, які мали передавати позивачу нафтопродукти за талонами, у тому числі 14 АЗС ANP та 1 АЗС АВІАС ПЛЮС.
Відповідно до пункту 3.2 Договору замовник зобов'язаний повністю оплатити партію нафтопродуктів за ціною, що зазначена у рахунку, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі товару покупцю, що підтверджується видатковою накладною. Оплата за поставлені товари здійснюється з розрахункового рахунку замовника.
Пунктами 4.1-4.4 цієї угоди передбачено, що постачальник передає нафтопродукти замовнику в порядку та на умовах, визначених даним Договором.
Продавець надає за видатковою накладною талони на Дизельне паливо (Євро 5) встановленої форми відповідного номіналу.
Поставка талонів від постачальник замовнику проводиться за письмовим узгодженням сторін, але не пізніше 15.11.2024 року. Поставка талонів здійснюється за адресою: 57116, Миколаївська область, Миколаївський район, село Михайлівка, Степівська ТГ, вулиця Андрія Шептицького, будинок 9.
Талони повинні мати термін дії не менше одного року, який зазначено на зворотній стороні талону, та гарантоване продовження їх терміну, повинні діяти на всіх АЗС постачальника та його партнерів.
Згідно з пунктом 4.6 Договору у випадку зміни форми талонів постачальник інформує замовника про необхідність обміну талонів старого зразку на нові. Заміна талонів здійснюється замовнику постачальником протягом 5-ти робочих днів з дня пред'явлення замовником талонів старого зразка.
Пунктом 5.1.2 Договору на постачальника покладено обов'язок забезпечити замовнику можливість одержання власних нафтопродуктів шляхом пред'явлення замовнику талонів на АГЗС/АГЗП/АЗС постачальника та його партнерів, за винятком технічних перерв, планових та позапланових зупинок АГЗС/АГЗП/АЗС.
За умовами пунктів 10.1, 10.2 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року, але не менш ніж до повного виконання зобов'язань сторонами. Допускається продовження строку дії Договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у Договорі.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату від 21.11.2024 року № 1357 Відділ згідно із платіжною інструкцією від 25.11.2024 року № 1707 (внутрішній номер 383778621) у повному обсязі оплатив вартість погодженого сторонами в Договорі товару на загальну суму 118 313,00 грн.
Судом також встановлено, що 21.11.2024 року уповноважені представники сторін підписали та скріпили відбитками печаток цих контрагентів видаткову накладну № 2031 на передачу замовнику дизельного палива об'ємом 2 395 л на загальну суму 118 313,00 грн. (з ПДВ).
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, Відділ посилався на те, що у січні 2025 року вказані у погодженому сторонами Переліку АЗС перестали приймати придбані позивачем у відповідача за Договором талони у зв'язку зі спливом терміну їх дії, внаслідок чого у Відділу невикористаними залишилися талони на дизельне паливо (Євро 5) загальним номіналом на 1 375 літрів.
Позивач також зазначав, що найбільш наближені АЗС із зазначених у Переліку станцій перестали приймати вказані талони у зв'язку з відсутністю пального, а в подальшому вказані АЗС (АВІС і ANP) взагалі припинили свою діяльність без будь-якого попередження. Відділ наголошував, що означена інформація наявна у вільному доступі в мережі Інтернет та додатково підтверджується наданими позивачем фотоматеріалами з АЗС, на якій постійно заправлялися шкільні автобуси, і яка на даний час не діє, як і інші АЗС (АВІС і ANP).
Зважаючи на викладені обставини, позивач направив на електронну адресу Товариства лист від 31.01.2025 року № 1, яким повідомив про наявний у Відділу залишок невикористаних талонів та просив терміново, до 03.02.2025 року, виконати умови Договору шляхом надання замовнику змоги використати талони на дизельне пальне (Євро 5) у кількості 1 375 літрів. Однак, відповіді на вказане звернення Товариство не надало.
Оскільки позивач був позбавлений фактичної можливості отримати дизельне паливо (Євро 5) за невикористаними талонами у кількості 1 375 літрів вартістю 67 925,00 грн. (49,40 грн. * 1 375 літрів), і вартість цього пального повернута (компенсована) відповідачем Відділу в добровільному порядку не була, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до приписів статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Суд зазначає, що за умовами Договору предметом поставки фактично є пально-мастильні матеріали - Дизельне паливо (Євро 5), відпуск якого здійснюється на визначених у Переліку АЗС та на підставі пред'явлених замовником талонів, що надаються постачальником за відповідною видатковою накладною.
Так, відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому. Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що продавець надає за видатковою накладною талони на Дизельне паливо (Євро 5) встановленої форми відповідного номіналу.
Враховуючи наведене, талон не підтверджує право власності на придбане пальне, а свідчить лише про попередню оплату певної кількості пального певного оператора АЗС. Наведені обставини спростовують посилання Товариства у відзиві на позовну заяву на те, що підписання сторонами видаткової накладної свідчить про передання постачальником замовнику товару за Договором, оскільки така видаткова накладна підтверджує лише факт передачі талонів, які надають право замовнику на отримання відповідної кількості товару (палива) за Договором у майбутньому. У той же час, фактичне отримання пального відбувається лише на АЗС і підтверджується чеком, який надає АЗС при оплаті пального талоном.
Відтак, підписана між сторонами видаткова накладна від 21.11.2024 року № 2031 підтверджує виключно факт передачі відповідачем Відділу талонів на паливно-мастильні матеріали. Однак, позивач вважається таким, що фактично отримав товар, лише після отоварення таких талонів на АЗС (отримання відповідних паливно-мастильних матеріалів на підставі цих талонів).
Разом із тим, суд встановив, що всупереч умовам укладеного між сторонами Договору відповідач у повному обсязі не виконав покладеного на нього обов'язку з передачі оплаченого товару на сплачену Відділом суму коштів у розмірі 67 925,00 грн. (у позивача невикористаними залишились талони у кількості 1 375 літрів вартістю 49,40 грн./1 літр пального), заборгувавши таким чином позивачу 67 925,00 грн. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні. Посилання Товариства на недоведеність позивачем факту відмови у видачі оплаченого ним товару не підтверджені відповідними доказами та спростовуються наявними у матеріалах справи документами, а також загальнодоступною інформацією мережі Інтернет щодо припинення діяльності АЗС, вказаних у Переліку.
Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За приписами частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).
Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19.
Наведені обставини спростовують заперечення відповідача проти позову, які зводяться до неотримання ним претензії Відділу від 31.01.2025 року № 1.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 67 925,00 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Відділом, а також доказів поставки товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до Товариства про стягнення зазначеної суми боргу.
Крім того, у позовній заяві Відділ, враховуючи прострочення Товариства, на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України просив суд стягнути з відповідача 8 151,00 грн. пені, нарахованої із застосуванням ставки у розмірі 0,1 % вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, за 120 днів прострочення у період з 01.02.2025 року по 01.06.2025 року на суму боргу в розмірі 67 925,00 грн., а також 4 754,75 грн. штрафу, що становить 7 % від вартості відповідного товару, з поставки якого допущено прострочення.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.05.2018 року в справі № 903/545/17, від 23.08.2022 року в справі № 910/9375/21, від 04.05.2023 року в справі № 910/21298/21, від 28.03.2024 року в справі № 905/405/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року в справі № 910/14524/22 та інших.
Отже, частина 2 статті 231 Господарського кодексу України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Однак, судом встановлено, що умовами Договору не передбачено відповідальності ані у формі пені, ані у формі штрафу за непередання (несвоєчасне передання) товару.
При цьому, оскільки Договір не є державним контрактом, не фінансується ані за рахунок Державного бюджету України, ані за рахунок державного кредиту, і Відділ не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а згідно з Положенням про Відділ (Додаток № 1 до рішення сесії Степівської сільської ради від 10.12.2020 року № 2) останній є структурним підрозділом органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про те, що положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у даному випадку до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Враховуючи наведені обставини, у задоволенні вимог Відділу про стягнення з Товариства 8 151,00 грн. пені та 4 754,75 грн. штрафу слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати грошових коштів передоплати за Договором у спірній сумі вартості невикористаних талонів.
Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог Відділу в даній справі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц Систем" (04052, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, офіс 337; код ЄДРПОУ 45067285) на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської область (51107, Миколаївська область, Миколаївський район, село Степове(з), вулиця Козацька, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 41093479) 67 925 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. вартості невикористаних талонів та 2 544 (дві тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03.09.2025 року.
Суддя В.С. Ломака