пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
02 вересня 2025 року Справа № 903/864/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Бідюк С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» про вжиття заходів забезпечення до подання позовної заяви
інші особи: виконавчий комітет Луцької міської ради
Комунальне підприємство «Луцькреклама»,
без повідомлення учасників справи
01.09.2025 через підсистему “Електронний суд» до Господарського суду Волинської області надійшла заява ТОВ «Комтех Аутдор» про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.08.2025 № 518-1 “Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» в частині пунктів 12-18 Додатку до цього Рішення, що стосується засобів зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю “Комтех Аутдор».
Заява обґрунтована тим, що товариство є розповсюджувачем зовнішньої реклами, яке на законних підставах тривалий час розміщує її на відповідних рекламних засобах на території Луцької міської територіальної громади на підставі наданих дозволів, строк дії яких неодноразово продовжувався дозвільним (робочим) органом Луцької міської ради у порядку, встановленому Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, та нормативними актами виконавчого комітету Луцької міської ради, затвердженими на їх виконання. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 і постановою Восьмого адміністративного суду від 13.09.2023 у справі №380/25725/21, визнано протиправним та скасовано рішення виконкому від 03.11.2021 № 898-1 “Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» і стягнуто 576 822,53 грн реальних збитків, завданих внаслідок цього незаконно прийнятого рішення.
Вказує, що 28.08.2025 товариство отримало від КП “Луцькреклама» повідомлення вих. №01-06/138 від 26.08.2025 про те, що виконкомом прийнято рішення від 20.08.2025 №518-1 “Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» про зобов'язання товариства провести демонтаж рекламних конструкцій у зв'язку із розміщенням їх за відсутності дозволів, а у випадку невиконання ним цього рішення про їх примусовий демонтаж КП “Луцькреклама» з покладенням на товариство відповідних витрат. Предметом майбутнього позову буде вимога товариства про заборону виконкому та КП “Луцькреклама» під час дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування, провадити примусовий демонтаж рекламних конструкцій товариства, які розміщуються у м.Луцьку на підставі дозволів №№ 347, 331, 348, 339, 349, 352, 353, з причин відсутності дозволів на їх розміщення. ГПК України містить пряму заборону на вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог (ч. 11 ст. 137). А отже, у зв'язку з тим, що предметом майбутнього позову буде встановлення заборони на демонтаж спірних рекламних конструкцій, єдиним допустим та реальним способом його забезпечення у даному випадку може бути лише зупинення дії рішення виконкому від 20.08.2025 №518-1 “Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» в частині, що стосується засобів зовнішньої реклами, які належать товариству. Забезпечення майбутнього позову у зазначений у даній заяві спосіб (зупинення індивідуального акта, який стосується його речових прав) стосується інтересів лише Товариства, і не спричинить жодної шкоди жодній особі.
02.09.2025 на адресу суду надійшло клопотання ТОВ «Комтех Аутдор» про доповнення заяви про забезпечення та прискорення її розгляду, в якій зазначає, що виконання рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.08.2025 № 518-1 “Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» у відповідній частині станом на 01.09.2025 вже розпочалося. Станом на момент подання даного клопотання Товариству відомо про демонтаж рекламної конструкції, яка розміщувалась на підставі дозволу №339 за адресою: м. Луцьк, пр-т Соборності,6. У зв'язку з цим, майбутній позов, про який йдеться у заяві про забезпечення позову до його подачі, буде доповнений також вимогою про відшкодування шкоди, завданої протиправним демонтажем цієї рекламної конструкції, а у разі наступних демонтажів відповідною кількістю таких вимог.
Розглянувши зазначену заяву, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав суд має вирішити за результатами розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову (постанова КГС ВС від 10.09.2021 у справі № 910/18567/20).
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (постанова КГС ВС від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (ухвала Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17, постанову ВС від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, п. 8.30, 8.31. постанови ВС від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 137 ГПК України визначено вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 частини 1 цієї статті).
Верховний суд у постанові від 11.10.2021 у справі № 922/1197/21 зазначив, що на відміну від положень ГПК України, такий вид забезпечення позову як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто він може бути застосований виключно у порядку адміністративного судочинства, з урахуванням застережень, визначених зазначеною статтею. Отже, оскільки обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного рішення прямо не передбачений статтею 137 ГПК України, суд мав з посиланням на пункт 10 частини 1 цієї статті зазначити закон, яким цей захід забезпечення позову передбачено. Натомість як в ухвалі суду першої інстанції, так і в постанові суду апеляційної інстанції відсутнє посилання на пункт 10 частини 1 статті 137 цього Кодексу та на нормативно-правовий акт, яким передбачено такий захід забезпечення позову як зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування. Оскільки вжитий судами захід забезпечення позову у виді зупинення дії спірного рішення органу місцевого самоврядування не передбачений імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вжиття такого заходу свідчить про допущене судами істотне порушення норм процесуального права (статей 136, 137, 236 ГПК України).
Починаючи з 08.02.2020, ч. 1 ст. 137 ГПК вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не допускається вжиття заходу забезпечення позову, який відповідає змісту позовних вимог, предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо предмету позову, однак який не передбачений ні процесуальним законом, ні іншими законами України або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (постанова КГС ВС від 25.08.2022 у справі № 916/493/22).
Аналогічні висновки містяться в постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21 та постанові КГС ВС від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23).
Порядок прийняття, набрання чинності, скасування і форма актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до частини 1 та 10 якої акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування приймаються у формі рішень та визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України. Проте, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає можливості зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування за рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 11.07.2022 у справі № 907/138/22 виснував, що оскільки вжитий судами захід забезпечення позову у спосіб зупинення дії спірного рішення органу місцевого самоврядування не передбачений нормами господарського процесуального закону - імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вжиття такого заходу свідчить про допущене істотне порушення норм процесуального права (статей 136, 137, 236 ГПК України).
Враховуючи наведене, оскільки запропонований позивачем захід забезпечення позову, а саме зупинення дії рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №518-1 від 20.08.2025 «Про демонтаж засобів зовнішньої реклами», в частині пунктів 12-18 додатку до цього рішення, не передбачений нормами господарського процесуального закону - імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, вказаним у заяві шляхом (способом).
Більш того, такий захід забезпечення позову, як зупинення дії рішення Луцької міської ради №518-1 від 20.08.2025 «Про демонтаж засобів зовнішньої реклами», в частині пунктів 12-18 додатку до цього рішення, зводяться до вирішення справи по суті майбутнього позову, однією з вимог якого, як зазначив заявник, буде заборона Виконкому та КП “Луцькреклама» протягом певного періоду провадити примусовий демонтаж рекламних конструкцій товариства.
Визначений заявником захід забезпечення позову фактично є тотожним задоволенню майбутніх позовних вимог, адже він сприятиме досягненню цілі позивачем - права безперешкодного користування місцями на територіях, будівлях, спорудах тощо, що є комунальною власністю територіальної громади міста Луцька задля розташування рекламних засобів та забезпечення власних потреб.
Натомість, як доводи про чинність дозволів, протиправність адміністративного акту міської ради, набрання ним чинності, незаконність демонтажу рекламних конструкцій потребує доведенню у загальному порядку під час розгляду справи по суті.
Заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою рішення суду по суті позовних вимог, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення у визначений позивачем спосіб.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» від 01.09.2025 про забезпечення позову.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду підписана 02.09.2025.
Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя С. В. Бідюк