вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" серпня 2025 р. Справа № 911/1294/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Тищенко О.В.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024
повний текст рішення складено та підписано 12.12.2024
у справі № 911/1294/24 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до: 1. Приватного підприємства "Альва"
2. ОСОБА_1
про стягнення 76 201,09 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство комерційного банку "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Альва" та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат в сумі 53 968,10 грн. та 3% річних в сумі 22 232,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачами рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 246 807,85 грн, у зв'язку з чим Акціонерне товариство комерційного банку "Приватбанк" звернулось до місцевого господарського суду про стягнення грошових коштів у заявленому розмірі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1294/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 01.11.2024 по справі №911/1294/24 позов задоволено повністю.
Стягнуто солідарно з Приватного підприємства «Альва» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» інфляційних втрат в сумі 53 968,10 грн., 3% річних в сумі 22 232,99 грн та судовий збір.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт прострочення відповідачами обов'язку з виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10, яким визнано наявність заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявленому розмірі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, 06.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 по справі № 911/1294/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено без з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник, зокрема, вказує, на ті ж самі обставини, що і у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву та наголошує, що в позові слід було відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025, матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 по справі № 911/1294/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Владимиренко С.В., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали господарської справи № 911/1294/24.
29.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1294/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 у справі № 911/1294/24 залишено без руху.
11.02.2025 скаржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків, відповідно до якої на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 911/1294/24 надав суду докази надсилання копії скарги іншим сторонам у справі.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1294/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах судової справи № 911/1294/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1294/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалено справу розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
26.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 у справі №911/1294/24 без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом Київської області та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10 стягнуто солідарно з Приватного підприємства «Альва» та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 246 807,85 грн.
Оскільки рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10 виконано не було, доказів його виконання також не надано, у позивача виникла необхідність звернутись з даним позовом до суду про стягнення з відповідачів за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 інфляційних втрат в сумі 53 968,10 грн та 3% річних в сумі 22 232,99 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Спір у справі фактично виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідачів за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Таким чином, факт невиконання відповідачами зобов'язань за кредитним договором встановлено судовим рішенням у справі № 2-10674/10, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи № 911/1294/24, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачами рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27.12.2010 по справі № 2-10674/10, позивач, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань 3% річних, інфляційні втрати, та звернутися за їх стягненням до суду.
Щодо аргументів скаржника, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що строк позовної давності сплив, колегія суддів зазначає наступне.
Положення статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржником не виконано, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
Разом з тим, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, відтак, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, яку взято судом першої інстанції до уваги та правильно застосовано у спірних правовідносинах.
Таким чином, враховуючи вищезазначене при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом не сплив.
При цьому підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
В свою чергу скаржником до матеріалів справи не було надано доказів, які б могли засвідчити наявність вказаних вище обставин.
Також колегія суддів зауважує скаржнику на наступному.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Колегія суддів апеляційного суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 у справі №911/1294/24 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 у справі №911/1294/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2024 у справі №911/1294/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 911/1294/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді Б.О. Ткаченко
О.В. Тищенко