ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4836/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року м. Одесі, суддя першої інстанції Погребна К.Ф., повний текст складено та підписано 17.03.2025 року
у справі № 916/4836/24
за позовом: Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса
про стягнення 44 589 грн16 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року Приватне Акціонерне товариство «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса про стягнення грошових коштів у розмірі 44 589 грн. 16 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуваннями положень ст. 1172 Цивільного кодексу України позивач зазначає, що до Приватного Акціонерного товариства «СК «УНІКА», м.Київ перейшло право вимоги на отримання від відповідальної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу БМВ (д.р.н. НОМЕР_1 ), внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.06.2023 в м. Одеса, яка дорівнює 44 589 грн 16 коп. та є різницею між сумою страхового відшкодування Приватного Акціонерного товариства «СК «УНІКА», м.Київ в розмірі 197 374 грн 01 коп. та сумою страхового відшкодування АТ «СК «Еталон», яка становить 152 784 грн 85 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі №916/4836/24 (суддя Погребна К.Ф.) позовні вимоги Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м.Одеса на користь Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м.Київ відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 44 589 грн 16 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, враховуючи, що зібрані у справі докази підтверджують обов'язок відповідача сплатити на користь позивача заявлену суму страхового відшкодування, дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса на користь Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 44 589 грн 16 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі № 916/4836/24 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, вказав, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо працевлаштування водія у відповідача, виконання останнім службових обов'язків на момент ДТП та наявності вини в діях даної особи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Наявність постанови суду, роздрукованої з ЄДРСР, ще не доводить належність відповідача по справі.
Апелянт наголошує, що судом першої інстанції було проігноровано заперечення відповідача в частині відсутності доказів існування суброгації. Рішенням було встановлено факт наявності суброгції без наявності на те належних доказів.
На переконання скаржника, з документів, які були надані позивачем, можливо встановити, що розрахунок різниці, який може бути стягнутий з відповідача, є невірним та необґрунтованим, однак судом першої інстанції дані заперечення були проігноровані.
Скаржник вказує, що судом не досліджено належним чином всі обставини справи та не надано належної оцінки наявним доказам, а саме, відсутності підтвердження положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, про те, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування, та що позивачу перейшло право вимоги.
Окрім наведеного, скаржник зазначає, що позивачем не надано наступних документів, які б підтверджували проведення ремонтних робіт на СТО ДП «ФІРМА «ЕМЕРАЛЬД МОТОРС».
Таким чином, на думку скаржника, судом першої інстанції не було досліджено, встановлено належним чином та підтверджуючи належними доказами факти належності відповідача по справі, працевлаштування водія у відповідача, виконання на момент ДТП службових обов'язків, вини особи, використання транспортного засобу відповідачем, наявності та доведеності суброгації, тощо, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 року у справі № 916/4836/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі №916/4836/24, справу вирішено розглянути в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року.
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/4836/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 44 589 грн 16 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01 березня 2025 року у справі №916/4836/24 не потребує скасування, враховуючи таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
13.03.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу БМВ (д.р.н. НОМЕР_2 ). Договір було укладено відповідно до Закону України «Про страхування».
10.06.2023 в м. Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ), яким керував водій ОСОБА_2 (власник транспортних засобів - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС») та транспортного засобу БМВ (д.р.н. НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_1 внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб БМВ (д.р.н. НОМЕР_2 ), що був застрахований ПрАТ «СК «УНІКА» за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №027052/4605/0000493.
Згідно постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 30.06.2023 року (справа №523/9929/23), дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 ПДР України.
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту та умов договору страхування, розмір страхового відшкодування склав 197 374 грн 01 коп., з яких 164 128 грн 01 коп. утримано з авансового платежу, перерахованого ПД №162536 від 21.07.2020 та 33 246 грн утримання страхового платежу згідно бухгалтерської довідки №162536 від 14.07.2023.
Розмір страхового відшкодування дорівнює вартості відновлювального ремонту ТЗ БМВ (д.р.н. НОМЕР_2 ) згідно рахунку №BL3610 від 28.06.2023.
ПрАТ «СК «УНІКА» було замовлено проведення оцінки вартості збитків та відповідно до звіту №49655 від 07.07.2023 року - вартість відновлювального ремонту ТЗ становить 213 374 грн 96 коп. - вартість відновлювального ремонту ТЗ, з урахуванням зносу становить 152 784 грн 85 коп.
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) була застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в АТ «СК «Еталон» згідно полісу ЕР № 214614916. Ліміт відповідальності страховика відповідача становить 160 000 грн, франшиза 0,00 грн.
17.05.2024 року АТ «СК «Еталон», виконуючи рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2024 року у справі №910/17/24, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 152 784 грн 85 коп., (ПД №1812), що дорівнює вартості матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту за вирахуванням зносу - ст. 29 ЗУ «Про ОСЦПВНТЗ»), визначеного у звіті та підтвердженого рішенням господарського суду.
Згідно відповіді від НПУ, власником транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) є Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м.Одеса.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 30.06.2023 року (справа №523/9929/23) встановлено, що водій транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) - ОСОБА_2 є працівником відповідача (водієм).
Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 44 589 грн. 16 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до приписів ст. 8, 9 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
За приписами ч. 4 і 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з тим, ст. 9 вказаного вище Закону зазначає про те, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» («Про ОСЦПВ») регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особо.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічну норму містить стаття 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до вимог статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі 426/16825/16-ц та у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 №916/2554/17).
За змістом статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Так, як вбачається з матеріалів господарської справи, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) була застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в АТ «СК «Еталон» згідно полісу ЕР № 214614916. Ліміт відповідальності страховика відповідача становить 160 000 грн, франшиза 0,00 грн.
17.05.2024 року АТ «СК «Еталон», виконуючи рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2024 року у справі №910/17/24, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 152 784 грн 85 коп., (ПД №1812), що дорівнює вартості матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту за вирахуванням зносу - ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), визначеного у звіті та підтвердженого рішенням господарського суду.
Власником транспортного засобу БАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) є Товариство з обмеженою відповідальністю ПІВНІЧ ТРАНС.
Постановами Суворовського районного суду міста Одеси від 30.06.2023р. (справа №523/9929/23) встановлено, що ОСОБА_2 є водієм відповідача.
Отже, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування до Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» (особи, відповідальної за заподіяння шкоди) у межах фактичних витрат за вирахування сплаченого страховиком відповідача.
Таки чином, приймаючи до уваги, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу, який було сплачено позивачем на підставі договору добровільного страхування в сумі 197 374 грн 01 коп. перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування в розмірі 152 784 грн 16 коп., то з відповідача, як відповідальної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, яка дорівнює 44 589 грн 16 коп.
Щодо доводів апелянта, то колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, страховиком відповідача підтверджено факт звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» з відповідною заявою/повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, складену та підписану генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС». Разом із заявою відповідачем надано посвідчення водія ОСОБА_2 . Згідно повідомлення від 14.06.2023 року, складеного відповідачем відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», останній підтвердив факт, місце, обставини події та учасників ДТП. Так, згідно вказаного повідомлення водієм належного відповідачу транспортного засобу є ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним посвідченням водія.
Крім того, колегія суддів наголошує, що задовольняючи позов у справі №910/17/24, Господарський суд м. Києва дійшов висновку про обов'язок страховика відповідача (АТ «СК «Еталон») здійснити виплату за полісом ЕР № 214614916, страхувальником згідно якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Підсумовуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса страхового відшкодування у розмірі 44 589 грн 16 коп.
Отже, з огляду на усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного Акціонерного товариства «Страхова Компанія «УНІКА», м. Київ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у вищезазначеному розмірі правомірно задоволені судом першої інстанції у зв'язку з їх відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та доведеністю, що і було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі №916/4836/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі №916/4836/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року у справі №916/4836/24 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький