Справа № 206/4743/25
Провадження № 2/206/2635/25
29 серпня 2025 року суддя Самарського районного суду міста Дніпра Кушнірчук Р.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
26 серпня 2025 року до Самарського районного суду міста Дніпра надійшла вказана позовна заява.
Перевіривши матеріали поданої позовної заяви та додані до неї документи, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Так, порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов, визначених зокрема ст. ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч 3 ст. 175 ЦПК України, визначено, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
В позовній заяві позивач зазначає країну проживання відповідача ОСОБА_3 та те, що їй невідоме його поточне місце знаходження.
Разом з тим як вбачається зі свідоцтва про шлюб долученого до позовної заяви, відповідач ОСОБА_2 є громадянином Туніської Республіки країни на півночі Африки.
Так, з урахуванням того, що відповідач є громадянином Туніської Республіки країни на півночі Африки та має там місце проживання в іншій країні, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Окрім того, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення Закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент ознака, яка характеризує приватно правові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Отже, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК України.
Оскільки позивач є громадянкою України, а відповідач громадянином Туніської Республіки країни на півночі Африки, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою іноземний елемент, а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків такого розірвання в судах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2, 10 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що від шлюбу у сторін дітей немає.
Так, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем також не зазначено інших відомостей про особу відповідача, зокрема відомості про наявність електронного кабінету, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, адреса електронної пошти.
Так, в порушення вказаних вище вимог закону позивачем не вказано зареєстроване місце проживання чи перебування відповідача (яке має бути вказане у посвідці на постійне проживання громадянина іноземної держави), а також будь-яких засобів зв'язку для належного повідомлення позивача щодо стану розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, ч. 1 ст. 498 ЦПК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачає, що у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок здійснення вручення врегульовано в Україні Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Проте, позивач не надала до суду належним чином засвідчений переклад позовної заяви та доданих до неї документів на офіційну мову Туніської Республіки країни на півночі Африки для вручення відповідачу та проведення окремих процесуальних дій на території Туніської Республіки країни на півночі Африки.
Відповідно до ч. 6 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Зазначену вимогу позивачем не виконано, не вказано відомості, які необхідні для правильного вирішення спору.
Будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач не перебуває на території України для обрання позивачем альтернативної підсудності справи в порядку ст. 28 ЦПК України, останньою не надано.
Частинами 1, 2 ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Для виправлення зазначених в ухвалі недоліків встановити позивачу строк, який не може перевищувати 5 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Попередити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Р.О. Кушнірчук