Справа № 183/9710/24
№ 2/183/1453/25
01 вересня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Фролової В.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сторожик А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом,-
У вересні 2024 року позивач, в інтересах якого звернувся його представник, адвокат Д'яконова К.І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 успадкувала 1/2частку, квартири АДРЕСА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_4 , про що було видано свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом від 19 лютого 2016 року. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв'язку з чим відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки зазначеної квартири. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є її діти: ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач), яка із заявою про прийняття спадщини не зверталась, на момент смерті спадкодавця не була зареєстрована з нею та фактично з нею не проживала. Через військову агресію російської федерації та подальшу окупацію міста Сєвєродонецьк, оригінал правовстановлюючого документу на 1/2 частку спірної квартири, яка належала спадкодавцю було знищено.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акішиної Р.С. від 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_1 документів які підтверджують право власності померлої ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що стало підставою для звернення до суду із позовом.
Ухвалою Самарівського (до перейменування - Новомосковського) міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 05 березня 2025 року, в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України, витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акішиної Р.С. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
28 квітня 2025 року ухвалою суду, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати, закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились. Представник позивача,ОСОБА_6 подала заяву про розгляд справи без її участі, та участі позивача, просила задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, 26 листопада 2024 року надавши заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши про визнання позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що складено актовий запис № 2650 від 06 грудня 2021 року та видано свідоцтво про смерть від 06 грудня 2021 року серії НОМЕР_1 .
Позивач ОСОБА_1 є сином померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження від 01 липня 1977 року (актовий запис № 945 від 01 липня 1977 року), де батьками останнього зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідач Багрі ОСОБА_7 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (видане повторно) від 20 вересня 2022 року серії НОМЕР_2 .
Після смерті чоловіка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,успадкувала 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,4 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м., про що приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Єпіфанцевою Н.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.02.2016 та зареєстровано в реєстрі за № 350.
Право власності ОСОБА_5 на 1/2 частину вказаної квартири зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно(реєстраційний номер нерухомого майна 855526944129).
Як вбачається зі змісту свідоцтва про право на спадщину, вказана частка належала матері ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна міста Сєвєродонецька Луганської області 08 липня 1994 року згідно з розпорядженням № 5084 від 04 липня 1994 року та зареєстрованого Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації 05 листопада 1994 року за номером № 324.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акішиною Р.С. від 27 серпня 2024 року за № 116/02-31 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_10 рі ОСОБА_11 , 1941 року народження, оскільки відсутній правовстановлюючий документ.
Як вбачається зі змісту цієї постанови та документів, наявних у спадковій справі №23/2024 заведеній приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Акішиною Р.С. після померлої ОСОБА_12 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіти від імені ОСОБА_3 не посвідчувалися, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру. Згідно з даними інформаційної довідки спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_3 до звернення ОСОБА_1 з заявою про відкриття спадкової справи за заявами інших осіб не заводилася.
Спадщину після померлої ОСОБА_5 , яка була зареєстрована на момент смерті за адресою: АДРЕСА_3 фактично прийняв позивач, оскільки був зареєстрований разом з померлою на день її смерті, що підтверджується витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 05грудня 2021 року.
Протягом встановленого законом строку ОСОБА_1 не відмовився від прийняття спадщини.
Інших спадкоємців, у томі числі таких, які постійно проживали разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини і вважаються такими, що прийняли спадщину згідно зі ст. 1268 ЦК України, немає.
Відповідач, ОСОБА_2 , яка також є спадкоємцем першої черги в розумінні ст. 1261 ЦК України встановлених судом обставин не заперечувала, проти задоволення позову не заперечувала.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст. 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до норм ст.ст.1258, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно зі ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
За змістом ст.ст. 1296,1297ЦК України спадкоємець,який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно з ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Нормою ст.16 ЦК України передбачено,що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України).
В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред'явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.
Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Тобто, метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.
Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі № 127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі № 159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15- ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.
При розгляді справи суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.
Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.
Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження заявлені позивачем в обґрунтування його вимог фактичні обставини, зокрема, факт смерті спадкодавця ОСОБА_3 , матері позивача, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останній спадкове майно, до якого входить і право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне прийняття позивачем спадщини, з огляду на постійне проживання останнього зі спадкодавцем на момент її смерті, а також відсутність заповіту та відсутність заперечень з боку іншого спадкоємця першої черги, яка визнала позов в повному обсязі.
Отже, суд приходить до висновку, що саме позивач набув право на належну спадкодавцю (своїй матері) спадщину в повному обсязі, а відтак і право власності на спірну частину кватири, як її складову. За таких обставин позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265,280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,4 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання відповідно до довідки ВПО: АДРЕСА_4 :
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання відповідно до довідки ВПО: АДРЕСА_4
Повне судове рішення складено і підписано 01 вересня 2025 року.
Суддя В.О. Фролова