02 вересня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 675/582/25
Провадження № 11-кп/820/617/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника ДУ
«ЗВК №58» ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року,
До Ізяславського районного суду Хмельницької області надійшло клопотання ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, зарахувавши строк вже відбутого ним покарання, що станом на 07 квітня 2025 року складає 19 років 15 днів.
Указував, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі слід замінити на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського Суду з прав людини та ст.82 КК України покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_8 просив скасувати ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року та задовольнити клопотання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Посилався на те, що він, відбуваючи покарання у виді довічного позбавлення волі, довів, що став на шлях виправлення.
Засуджений зазначав, що рішення суду першої інстанції є необ'єктивним, необґрунтованим та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Окрім того, звертав увагу на те, що сам факт виключення кваліфікуючих ознак умисного вбивства є підставою для призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги; засудженого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на підтримання доводів апеляційної скарги; заперечення прокурора ОСОБА_5 проти апеляційної скарги; думку представника ДУ «ЗВК №58» ОСОБА_6 ; перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Установлено, що вироком апеляційного суду Хмельницької області від 03 серпня 2009 року ОСОБА_8 засуджений за ст.ст.115 ч. 2 п.п. «6, 12, 13», 187 ч.4, 70 ч.1 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
Строк відбуття покарання визначено рахувати ОСОБА_8 з 03 серпня 2009 року, зарахувавши строк перебування під вартою з 21 січня 2008 року по 02 серпня 2009 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 08 грудня 2009 року вирок щодо ОСОБА_8 залишено без змін.
Пряма вказівка на набрання чинності (законної сили) вироком наявна у розпорядженні про виконання вироку, що набрав законної сили, згідно з яким останній набрав законної сили 08 грудня 2009 року.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 червня 2016 року, яка набрала законної сили, зараховано в строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 затримання та тримання під вартою як запобіжний захід з 21 січня 2008 року по 08 грудня 2009 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
На даний час ОСОБА_8 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».
Відповідно до положень ч.ч.2, 3, 12, 13 ст.154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до ст.ст. 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.
Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.
Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Засуджена особа, якій покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначено в порядку заміни більш м'яким покаранням та в якої настало право на застосування умовно-дострокового звільнення, додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м'якого покарання, у тому числі аналіз причин успішності або неуспішності виконання заходів, передбачених зазначеним планом.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади'наказом Міністерства юстиції України №294/5 від 19 січня 2023 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за № 116/39172, затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого».
Цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до ст.ст.81, 82 Кримінального кодексу України, а також в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Необхідною умовою застосування положень ст.82 КК України є те, що засуджений став на шлях виправлення, про що, зокрема, може свідчити дотримання засудженим правил внутрішнього розпорядку, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутність порушень дисципліни, зайняття трудовою діяльністю, добросовісне ставлення до трудових обов'язків.
Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, судам, зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
При цьому висновок суду повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про поведінку засудженого і ставлення його до праці за весь час відбування покарання.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Конституційного Суду України № 6-(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Таким чином, на національному рівні Конституційний Суд України визнав, що норми закону України про кримінальну відповідальність не містять положень, які надають суду повноваження для застосування до осіб, яких засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
При цьому зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене ст.ст.81, 82 КК України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
На виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пєтухов проти України» від 12 березня 2019 року з метою усунення цієї системної проблеми Міністерством юстиції розроблено та 18 жовтня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та «Про внесення змін до КУпАП, КК України та КПК України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини», які набрали чинності 06 листопада 2022 року.
Зокрема, 06 листопада 2022 року набрали чинності Закони України №2689-ІХ від 18 жовтня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та №2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року «Про внесення змін до КПК України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану».
Зазначеними Законами були внесені зміни до КК, КПК та КВК, зокрема, щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Так, Законом №2690-ІХ внесені зміни до положень ст.82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м'яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.
Станом на 17 березня 2025 року засуджений ОСОБА_8 фактично відбув 19 років 15 днів призначеного йому покарання, тобто, формально відбув визначений ч.5 ст.82 КК України строк покарання та за вказаним критерієм покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Згідно з ч.1 ст.82 КК України, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Відповідно до ч.5 ст.82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Відповідно до ч.3 ст.82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років за наявності двох умов: відбуття засудженим не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання та доведення засудженим, що він став на шлях виправлення.
Частиною 1 ст.6 КВК України передбачено, що виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Відповідно до ст.6 КВК України основними засобами виправлення засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Як убачається із наявних в матеріалах особової справи засудженого та наданих адміністрацією державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» характеристик на ОСОБА_8 , зокрема від 17 березня 2025 року, засуджений працевлаштований в установі відбування покарання, характеризується посередньо: підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, до виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно через особисту недисциплінованість.
Як засвідчують матеріали особової справи засудженого та наявні характеристики, ОСОБА_8 , зіштовхнувшись з проблемою, не здатний знайти шляхи її вирішення, не може передбачити наслідки своїх дій; легко піддається впливу прокримінального або антисоціального оточення.
За час відбування покарання засуджений хоча неодноразово і заохочувався, однак і допускав порушення режиму відбування покарання, зокрема, й під час судового розгляду даного клопотання, що підтвердив в судовому засіданні.
У ході розгляду справи встановлено, що засуджений ОСОБА_8 тричі заохочувався та 5 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності (один раз вже в ході судового розгляду), що підтверджується матеріалами особової справи, поясненнями представника закладу виконання покарань та не заперечується і самим засудженим.
Звертає увагу та обставина, що засуджений притягувався до дисциплінарної відповідальності як перед початком розгляду його клопотання судом першої інстанції, так і вже в ході судового розгляду.
У матеріалах провадження наявний висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_8 , у якому зазначено, що із урахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. Загальна кількість балів засудженого становить 52.
При цьому необхідно відзначити і те, що згідно протоколу №14 від 20 липня 2023 року засідання відповідної комісії державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» засудженому ОСОБА_8 було відмовлено в направленні матеріалів в суд, щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ч.5 ст.82 КК України, як такому, що не став на шлях виправлення.
Надалі згідно з протоколом №11 від 27 березня 2025 року засідання відповідної комісії державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» засудженому ОСОБА_8 також було відмовлено в направленні матеріалів в суд, щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк на підставі ч.5 ст.82 КК України, як такому, що не став на шлях виправлення.
Особливої уваги заслуговує і та обставина, що згідно наступного після 2023 року та наразі актуального висновку щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_8 , у якому, як і в попередньому, зазначено, що засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення), визначено загальний бал оцінювання засудженого, який становить вже - 49, тобто є меншим за той, що був станом на 20 липня 2023 року.
На момент розгляду клопотання засуджений ОСОБА_8 дійсно формально набув право на застосування до нього ст.82 КК України.
Разом з цим, водночас, призначення більш м'якого покарання повинно сприяти досягненню мети, передбаченої ст.50 КК України - виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Головною передумовою для застосування до особи більш м'якого покарання є не формальний сплив певної частини строку покарання, а факт того, що засуджений став на шлях виправлення.
У поведінці засудженого ОСОБА_8 не простежуються стабільні та послідовні позитивні тенденції у виправленні, про що, зокрема, вказують висновки щодо ступеня його виправлення, результати яких вказують на зворотні тенденції щодо виправлення такого засудженого. Про це ж свідчать і два дисциплінарні стягнення від 11 березня 2025 року та одне вже в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Установлені на час розгляду клопотання обставини не доводять, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення та невідбута частина призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена покаранням на певний строк.
Зокрема, про це свідчить і останнє рішення відповідної комісії державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» №11 від 27 березня 2025 року, яким констатується, що засуджений не став на шлях виправлення.
Досліджені матеріали особової справи засудженого не містять переконливих даних про застереження, які би унеможливлювали подальше ним відбування покарання в установі виконання покарань.
Прийняття рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням не є обов'язковим, а залежить від наявності переконання суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
Процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним упродовж всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Аналізуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого.
Зокрема, враховано оцінку результатів проходження корекційної програми від 15 листопада 2024 року, яку подав сам засуджений, згідно з якою містяться рекомендації щодо необхідності підтримання вже здобутих досягнень щодо повернення до негативної поведінки протягом відбування покарання, бо він, як засуджений у будь-який момент може вчинити рецидив.
Як засвідчують матеріали особової справи засудженого та наявні характеристики, останній хоча і виказує бажання змінити своє життя, але за поведінкою особи зрозуміло, що такі намагання на даний час не є системними.
Саме тільки намагання засудженого переконати, що він став на шлях виправлення та повністю усвідомив тяжкість вчиненого діяння, як і позитивні наміри та наявні заохочення не можуть бути достатньою підставою для застосування щодо засудженого пільги - заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
На думку колегії суддів, заміна засудженому ОСОБА_8 невідбутої частини покарання більш м'яким, навіть з урахуванням доводів, які зазначені в апеляційній скарзі, є передчасною.
У будь-якому разі прийняття рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням залежить від наявності переконання саме в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, але аж ніяк не з огляду, виключно, тільки на позицію закладу виконання покарання або прокурора.
Крім того, дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого, відповідно до ст.9 КВК України є його обов'язком, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.
Суд першої інстанції під час розгляду клопотання засудженого повністю дотримався вимог кримінального закону та розділу 8 КПК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх ознак, які вказували би на виправлення засудженого.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що наведені мотиви давали суду першої інстанції правові підстави для прийняття відповідного рішення.
Відтак, колегія суддів уважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, не заслуговують на увагу як безпідставні. Тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга засудженого - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3