Справа № 444/5213/24 Головуючий у 1 інстанції: Оприск З. Л.
Провадження № 22-ц/811/1494/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
02 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року, -
у грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.02.2022 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» було укладено договір № 3454107177-620670 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 11 000,00 грн., початковий строк кредитування - 22 дні, відсоткова ставка становить 1,65% на добу за початковий строк кредитування визначений п. 2.3., п. 3.6., п. 3.7. договору, сума кредиту та нараховані відсотки за початковий строк користування позикою на 22 дні становить 14 993,00 грн. Окрім того, згідно п.3.6 та п. 3.7 кредитного договору строк користування коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 12.03.2022 року до 09.06.2022 року за ставкою 2,2% на добу. Позивач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та перерахував грошові кошти в розмірі 11 000.00 грн. на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 . Відповідач кошти у вказаний строк не повернув, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 36 773.00 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 11 000,00 грн., відсотків за початковий строк користування позикою - 3 993,00 грн., а також відсотків за продовжений строк користування позикою - 21 780,00 грн.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 в розмірі 36 773,00 грн., що складається з заборгованості за сумою кредиту - 11 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою - 25 773,00 грн.
Рішенням рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року в розмірі 36 773,00 грн., що складається з заборгованість за сумою кредиту - 11 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою - 25 773,00 грн., а також судові витрати у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Рішення суду оскаржив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт вказує, що відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, а тому твердження позивача про подовження строку користування кредитом ще на 90 днів та встановлення зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом у період з 11.03.2022 року по 09.06.2022 року є безпідставними. Зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, а відтак проценти за кредитним договором №3454107177-620670 від 18.02.2022 року слід розрахувати за вищезазначеною процентною ставкою та такі підлягають стягненню з відповідача в розмірі 2420,00 грн.. З наведених підстав просить рішення суду скасувати частково та ухвалити нове судове рішення, за яким сума боргу за кредитним договором №3454107177-620670 від 18.02.2022 року становить 13 420,00 грн., з яких: 11000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 2 420,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору, не повернення отриманих в кредит коштів та несплати процентів за користування кредитними коштами, у нього виникла заборгованість за кредитним договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року в розмірі 36 773,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що 18 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір № 3454107177-620670 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 11 000.00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.1.4.2 договору проценти за користування кредитом: 3993.00 грн,, які нараховуються за ставкою 1,65 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.4.3).
Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 1,65 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду. (п.1.4.3.1)
Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 3.4.,3.5.,3.6 цього договору.
Згідно з п.2.1 кредит надається строком на 22 дні (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Сторони погодили, що встановлений пунктом 2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. (п.2.2)
Пунктом 2.5 договору визначено, що кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якого надані позичальником з метою отримання кредиту.
Сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов'язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлено п.3.4 цього договору процентна ставка менше ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п.3.4 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,65 % розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов'язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 договору. (пункт 3.5 договору)
В пункті 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах:
3.7 Зобов'язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.
3.8 З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2.2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Листом ПАТ «МТБ Банк» від 09 грудня 2024 року № 04/642-04/113 повідомлено, що 18.02.2022 року через платіжну систему XPAY була успішно проведена операція з зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів в розмірі 11 000.00 грн.
Оскаржуючи рішення суду в частині визначення розміру заборгованості за договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року, відповідач визнає отримання ним кредитних коштів та користування ними.
З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року вбачається, що така становить 36 773.00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 000.00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 25 773.00 грн. (11 000.00 грн. х 22дні х 1,65% = 3993; 11 000.00 грн. х 90 днів х 2,2% = 21780 грн. )
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надав свій розрахунок заборгованості за договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим відповідачем, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року становить 13 420.00 грн., з яких 11000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 420 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Однак, погодившись з розміром заборгованості за тілом кредиту в сумі 11 000 грн., відповідач, розраховуючи заборгованість за відсотками використовував процентну ставку в розмірі 1.00 % в день, що не відповідає умовам договору № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року, яким передбачено, процентну ставку для нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1,65 % в день на строк лояльного періоду, та 2,2 % після закінчення лояльного періоду користування кредитом, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.
Нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено в межах строку дії договору № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року та за процентними ставками, передбаченими пунктами 1.4.2., 1.4.3.,3.8 цього договору.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у встановлений договором строк ОСОБА_1 не повернув кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування кредитним коштами, відтак наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за договором № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року в розмірі 36 773.00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір нарахованих позивачем відсотків суперечить частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, яка передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, однак такі зміни набули чинності вже після закінчення строку дії договору № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року.
Крім того, положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки вводяться в дію поетапно.
Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Оскільки договір № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року укладено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», строк дії договору закінчився до набрання чинності цим Законом, відтак положення цього закону не застосовуються до кредитного договору № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість.
Доводи апеляційної скарги про те, що продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, а тому подовження строку користування кредитом ще на 90 днів є безпідставними, оскільки умовами договору таке не передбачено, а відповідно до пункту 3.6 договору № 3454107177-620670 від 18.02.2022 року сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду має наслідком продовження строку користування ним на умовах, визначених цим договором.
Відтак, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про підставність позовних вимог, колегія суддів враховує те, що отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується, ні кредитний договір, ні окремі його умови, відповідачем в судовому порядку не оскаржувалися, недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак такі піддягають виконанню.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 04.09.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк