Справа № 521/2767/25
Номер провадження:1-кп/521/1310/25
Ухвала
02 вересня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представника потерпілих, адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у судовому засіданні у залі суду в місті Одесі клопотання адвоката ОСОБА_9 про визнання доказів недопустимими при розгляді обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024160000001445 від 02.12.2024 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
В провадженні Хаджибейського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Захисником ОСОБА_9 подано клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами у справі: протоколу слідчого експерименту від 14.12.2024 за участю свідка ОСОБА_8 з відеозаписом до нього, та висновку експерта №24-6927 автотехнічної експертизи обставин наїзду автомобіля «Mazda 323» р.н. НОМЕР_1 на пішохода від 22.01.2025
Клопотання обґрунтовує наступним.
Стаття 87 КПК України встановлює недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Пунктом 1 частини 3 ст. 87 КПК визначено, що недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Захисник зазначає, що обставинами, які підтверджують, що на момент проведення слідчого експерименту 14 грудня 2024 року ОСОБА_8 був саме свідком підтверджується текстом протоколу слідчого експерименту:
- арк. 1 останній абзац;
- арк. 2 протоколу, який складався на місці ДТП, містить надруковані за допомогою комп'ютерної техніки покази ОСОБА_8 в якості свідка, які він надавав при допиті 02 грудня 2024 року;
- арк. 2 протоколу - рукописний текст «свідок ОСОБА_8 повідомив…»;
- арк. 3 протоколу - рукописний текст «свідку ОСОБА_8 було запропоновано…»
- арк. 3 протоколу - комп'ютерний текст: «2) Згідно показів свідка ОСОБА_8 потрібно виставити…»
- арк. 3 протоколу - рукописний текст «свідок ОСОБА_8 погодився…»
- арк. 4 протоколу - рукописний текст «Також свідок ОСОБА_8 розташував…»
- арк. 4 протоколу - рукописний текст «3) … свідок ОСОБА_8 зорієнтувавшись у
місці…»
- арк. 5 протоколу - рукописний текст «Свідок ОСОБА_8 розташував…»
- арк. 7 протоколу - План-схема до протоколу проведення слідчого експерименту від
03.12.2024 за участю свідка ОСОБА_8 .
Крім того, висновок експерта №24-6927 автотехнічної експертизи обставин наїзду автомобіля «Mazda 323» р.н. НОМЕР_1 на пішохода від 22.01.2025 є недопустимим доказом за правилом «плода труєного дерева», оскільки цей висновок експерта цілком базується на даних, які були отримані в ході проведення слідчого експерименту від 14.12.2024, на думку сторони захисту він є недопустимим доказом.
В судовому засіданні адвокатОСОБА_9 , підтримав клопотання, просив задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав думку свого захисника.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, надав суду заперечення.
Потерпілі та представник потерпілих, адвокат ОСОБА_7 підтримали думку прокурора, заперечували проти задоволення клопотання.
Суд, вивчивши матеріали кримінального провадження, вислухавши думку сторін, приходить до наступних висновків.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст.89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі № 601/1143/19).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
За матеріалами кримінального провадження судом встановлено, що відомості про дорожньо-транспортну подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені за ч. 2 ст. 286 КК України за фактом кримінального правопорушення.
Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_8 відомостей стосовно обставин ДТП за його згодою було проведено слідчий експеримент.
Жодних зауважень під час проведення слідчої дії, а також до протоколу слідчого експерименту від ОСОБА_8 та його захисника, адвокатаОСОБА_9 , не надходило.
Під час цієї слідчої дії обвинуваченому була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу наїзду на пішохода і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.
В матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим вчинялись дії, якими б порушувались права ОСОБА_8 або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у кримінальному правопорушенні.
Під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 було встановлено конкретну видимість з робочого місця водія проїзної частини та пішохода у світі фар, також метою проведення експерименту було встановлення місця наїзду на пішохода.
Таким чином заперечення стороною захисту відомостей, які уточнювались під час слідчого експерименту не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 14.12.2024.
Що стосується висновку експерта N?24-6927 автотехнічної експертизи обставин наїзду автомобіля «Mazda 323» р.н. НОМЕР_2 на пішохода від 22.01.2025, відповідно до якого згідно комплексу вихідних даних, у даній дорожній ситуації в умовах даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Mazda 323», р.н. НОМЕР_3 , мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, то з технічної точки зору в його діях вбачається невідповідність вимогам п. 23(б), п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які перебували у причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.
Експерт під час проведення експертного дослідження попереджений про кримінальну відповідальність, для проведення експертного дослідження використовувались вихідні дані отримані не тільки в результаті проведеного слідчого експерименту, зокрема врахована версія розвитку події дорожньо-транспортної пригоди на підставі показань ОСОБА_8 , дослідницька та резолютивна частина експертного висновку не суперечать одна одній, а отже, на думку суду не має підстав для визнання висновку експерта очевидно недопустимим доказом.
Крім того, вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах ( постанова Верховного суду від 28.01.2020, справа № 359/7742/17).
Так, даючи оцінку доводам, викладеним в клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості перелічених доказів.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відтак, всі надані сторонами докази під час судового розгляду будуть належно оцінені на предмет їх належності і допустимості в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Керуючись ст. 2, 8, 9, 22, 23, 84, 86, 87, 89, 372 КПК України, суд
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_9 ,про визнання доказів, а саме: протоколу слідчого експерименту від 14.12.2024 за участю свідка ОСОБА_8 з відеозаписом до нього; висновку експерта №24-6927 автотехнічної експертизи обставин наїзду автомобіля «Mazda 323» р.н. НОМЕР_1 на пішохода від 22.01.2025 очевидно недопустимими - відмовити.
Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з рахуванням всіх досліджених судом доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1