Справа № 336/8053/25
Пр. 1-кп/336/1432/2025
03 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025082080001030 від 07.07.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Зугрес Харцизького району Донецької області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, адреса реєстрації за місцем фактичного проживання (до затримання): АДРЕСА_1 , утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», малолітніх та інших осіб на утриманні не має, інвалідності не має, раніше судимого:
- 22.12.2020 Жовтневим районним судом м.Запоріжжя за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 09.08.2024 у зв'язку із відбуттям строку покарання,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України, -
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , -
ОСОБА_3 , будучи раніше судимим за скоєння злочину проти життя та здоров'я, судимість за який не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення та перевиховання не став, належних висновків для себе не зробив та скоїв корисливе кримінальне правопорушення на території Шевченківського району м. Запоріжжя за таких обставин: так, 07 липня 2025 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, ОСОБА_3 , знаходячись на вуличних сходинках бібліотеки «БІБЛІОНUВ», яка розташована на першому поверсі будинку N121 по вулиці Чарівна в місті Запоріжжі, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України N64/2022 від 24.02.2022, який продовжений Указом Президента України по теперішній час, підійшов до ОСОБА_6 та відкрито викрав з підлоги належний їй поліетиленовий пакет, який перебував біля останньої, в якому знаходився мобільний телефон «Тесnо LE7n» у корпусі синього кольору IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , вартість якого згідно з даними висновку судової експертизи складає 2 683,00 гривні.
Після чого ОСОБА_7 , тримаючи в руках поліетиленовий пакет та продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, почав бігти від вказаного місця в бік будинку N119 по вулиці Чарівна в місті Запоріжжі, таким чином залишив місце скоєння злочину, не реагуючи на вимогу свідка ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_6 повернути майно, та набувши можливість розпоряджатись вказаним майном на свій розсуд, спричинивши ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 2 683,00 гривні.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав пояснення, які відповідають тим, що викладені в обвинувальному акті, підтвердив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, щиро розкаявся.
Так, у судовому засіданні обвинувачений показав суду, що приблизно о 14-00 годині 07.07.2025 перебував в районі магазину «АТБ» на вул. Чарівній, неподалік від кафе, поряд було багато людей. Зокрема, на лавці перебувала потерпіла, приблизно протягом 30 хвилин, й свідок - знайомий обвинуваченого. Поряд із нею на землі було декілька поліетиленових пакетів із речами, один із них менший за розміром, ніж інший, який і привернув увагу ОСОБА_3 . Так, обвинувачений підійшов до ОСОБА_9 , схопив пакет, швидко залишив місце події, при цьому, відвідувачі кафе щось гучно промовляли вслід, й він подумав, що вони сперечаються, хто саме і що кричав, не пам'ятає. Звернувши за магазин «АТБ» по вул. Чарівній, ОСОБА_3 дістав з пакету мобільний телефон, приналежний потерпілій, точної назви якого він не пам'ятає, характеристики відповідно до обвинувального акта визнає, після чого поклав його до власної барсетки разом із своїм телефоном. Після спливу деякого часу, майже одразу, як він залишив місце події, йому зателефонували працівники поліції, ОСОБА_3 зрозумів, що його дії викриті, адже свідок ОСОБА_10 , який був на місці події, знав його дані. Крім того, на місці події було людно, а також могли бути встановлені камери спостереження. Обвинувачений відповідно до його свідчень усвідомив те, що скоїв, попрямував до відділу поліції, де був затриманий. Під час затримання проведено його особистий обшук та вилучено приналежні телефон, одяг, викрадений телефон. У скоєному щиро розкаюється, має намір вибачитись перед потерпілою.
Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом визнано за можливе провести розгляд провадження із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України в судовому засіданні, а саме, за згодою всіх учасників судового провадження, судом не досліджувався повний обсяг наявних у володінні сторони обвинувачення доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Судом визнано за можливе здійснювати розгляд кримінального провадження за відсутності потерпілої ОСОБА_6 , з урахуванням відсутності заперечень з цього приводу інших учасників процесу. Потерпіла згідно з заявою, вх.№ від 02.09.2025, заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності, просила призначити покарання на розсуд суду, наміру подати цивільний позов не має.
Згідно зі встановленим порядком судового розгляду кримінального провадження судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме надані стороною обвинувачення матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, письмові докази, а також здійснено допит обвинуваченого.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.
Також суд враховує, що вчинення майнового злочину в умовах воєнного чи надзвичайного стану може мати місце не лише у районах вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ, а також і поза межами згаданих районів. Відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 у справі №722/594/22, пр.№ 51-3186 кмо 22, здійсненого на виконання положень ч.4 ст.442 КПК України, за ч.4 ст.185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений. Даний висновок є релевантним і в даному провадженні з урахуванням кваліфікації дій особи за ч.4 ст.186 КК України.
Під час розгляду даного провадження суд враховує й висновки, здійснені Верховним Судом у постанові від 26.09.2024 у справі №752/4667/22, пр.51-1967 км 24. Так, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ст.186 КК України, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення.
У контексті зазначеного Суд акцентує увагу на тому, що скоєному, навіть без застосування насильства грабежу, як вчинюваному в умовах очевидності діянню відкритого характеру, і бажання винуватої особи саме в такий спосіб протиправно вилучити чуже майно із корисливих спонукань, зважаючи на таку форму його вчинення, притаманна істотна суспільна небезпечність, як ознака кримінального правопорушення. Вартісна ознака предмету злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватись у поєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких, зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння.
Як зазначено в постанові, статтею 51 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати. Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: крадіжки (таємного викрадення чужого майна), шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання прав на майно шляхом обману чи зловживання довірою), привласнення, розтрати. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 за ч. 1 ст. 51 КУпАП та 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ч.2 цієї статті. Отже правопорушення є адміністративним лише у тому разі, якщо особа вчинила крадіжку, шахрайство, привласнення або розтрату на загальну суму, яка не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 186 КК України розмір викраденого майна значення не має. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені захисником положення законодавства в даному випадку застосуванню не підлягають, а стосуються виключно тих випадків, коли викрадення чужого майна відбулося тими способами і тому розмірі, як це передбачено ст. 51 КУпАП.
Так, судом встановлено, що відповідно до даних висновка експерта №СЕ-19/108-25/15596-ТВ від 11.07.2025, за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, ринкова вартість мобільного телефона «Тесnо LE7n» у корпусі синього кольору IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , складає 2 683,00 гривні.
При цьому, з об?єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює з рук сумку, зриває з голови шапку тощо). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Так, в даному випадку, судом визнається доведення вчинення щодо потерпілої саме ненасильницького грабежу, в присутності потерпілої, предметом якого є приналежний ОСОБА_6 мобільний телефон із вказаними у висновку експерта характеристиками, крім того, під час розгляду провадження знайшов своє підтвердження й спосіб відкритого заволодіння майном, без докладання додаткових зусиль з боку обвинуваченого й без опору потерпілої.
ОСОБА_3 визнає факт перебування у нього мобільного телефона потерпілої, який виявлений та вилучений у нього під час особистого обшуку, що зафіксовано у протоколі затримання від 07.07.2025, дослідженого судом.
Судом також визнається доведеним наявність у ОСОБА_3 саме прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном, ігноруючи волю потерпілого (власника майна) і корисливий мотив, про що свідчать фактичні обставини вчиненого.
Відповідно до ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).
Так, висновок судової експертизи, порядок проведення слідчих дій та зміст досліджених доказів обвинуваченим та його захисником не спростовувались. Доводів про недопустимість досліджених доказів сторона захисту не висловлювала.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Досліджені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Тому, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України, склад якого становить відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.4 ст.186 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66, 67 КК України обставиною, що пом'якшую покарання, визнається щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Також суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення злочину у сфері проти життя та здоров'я особи, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку. ОСОБА_3 має постійне місце проживання, натомість не має стійких соціальних зв'язків, малолітніх та інших осіб на утриманні, за станом здоров'я під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду правопорушення, спосіб вчинення злочину, а також корисний мотив, думка потерпілої, яка залишила покарання на розсуд суду. Разом з цим, хоча внаслідок вчинення злочину відсутні тяжкі наслідки, майно фактично повернуто, слід врахувати, що повернення майна потерпілій здійснено саме з об'єктивних обставин, що первісно не залежали від волі обвинуваченого, адже, власне, згідно з показами ОСОБА_3 , він прийшов самостійно до відділу поліції, коли зрозумів, що його причетність до скоєння злочину викрито, адже йому зателефонували працівники поліції.
Суд також наголошує, що підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого та нехтуючи його думкою.
Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, оскільки виправлення обвинуваченого не є можливим без ізоляції від суспільства, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.186 КК України строком на 7 років, що є мінімальним строком покарання. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.
Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 та ст.75 КК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Судом встановлено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілій ОСОБА_6 завдана матеріальна шкода у сумі 2 683,00 гривень, цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не подавався, адже шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті.
Згідно з протоколом затримання від 07.07.2025 час фактичного затримання - о 14-55 годині у вказану дату. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09.07.2025, копія ухвали досліджена судом. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого з 07.07.2025 по дату набрання вироком суду законної сили необхідно зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення (затримання) за один день позбавлення волі.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Так, оскільки судом визначається реальна міра покарання, враховуючи можливість продовження злочинної поведінки, клопотання прокурора, висловлене під час судових дебатів, суд вважає за необхідне задля зменшення даного ризику, до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Так, під час судового розгляду справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжяу справі № 336/6394/25, пр.1-кс/336/604/2025 від 11.07.2025, яка набрала законної сили 17.07.2025, накладено арешт на вилучене майно у ОСОБА_3 під час його затримання на підставі ст. 208 КПК України (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128764850).
Тому арешт майна, вжитий як захід забезпечення відповідно до вказаної ухвали слідчого судді підлягає скасуванню. Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.
Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов'язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З огляду на надані стороною обвинувачення докази витрати на проведення судової експертизи у даному провадженні дорівнюють 1 782,80 гривень (висновок Запорізького НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/108-25/15596-ТВ), відповідно, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням неможливості доставки обвинуваченого в день проголошення судового рішення) з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 118, 124, 131, 174, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання - з 07.07.2025, зарахувавши в строк покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 07.07.2025 по дату набрання вироком суду законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП судом не встановлено, на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи у сумі 1 782,80 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривні 80 копійок).
Заходи забезпечення, застосовані відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі № 336/6394/25, пр.1-кс/336/604/2025 від 11.07.2025, -скасувати.
Зняти арешт з мобільного телефона «Tecno LE7N», ІМЕІ 1) НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , упакованого до спец-пакету PSP 1243600, мобільного телефона «SAMSUNG Galaxy A 12», ІМЕІ НОМЕР_4 , ІМЕІ 2) НОМЕР_5 , який упаковано до спец-пакету PSP 1243599; футболки темно-синього кольору з написом «ORIGINALS», а також шортів та сумки чорного кольору, упакованих до паперового конверту.
Речовий доказ - компакт-диск, який є додатком до протокола затримання, залишити в матеріалах кримінального провадження.
Речовий доказ - мобільний телефон «Тесnо LE7n», у корпусі синього кольору, переданий на відповідальне зберігання, - залишити потерпілій ОСОБА_6 за приналежністю.
Речові докази - мобільний телефон « SAMSUNG Galaxy A 12», ІМЕІ НОМЕР_4 , ІМЕІ 2) НОМЕР_5 , футболку темно-синього кольору з написом «ORIGINALS», шорти та сумку чорного кольору, що передані на зберігання до камери схову відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - повернути ОСОБА_3 за приналежністю.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник, потерпіла мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, а після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» надіслати для вручення обвинуваченому та не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1