Справа № 309/3330/24
Провадження № 2/309/863/24
03 вересня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого-судді Піцура Я.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Гелетей Д.В.,
прокурора Верховської С.І.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Потьомкіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України до ОСОБА_1 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської міської ради, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення,
У липні 2024 року Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської міської ради, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно у провадженні Хустського районного суду Закарпатської області перебував на розгляді обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 16.05.2022 у справі № 309/1474/22), ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України.
Потерпіла ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Хустська міська лікарня ім ОСОБА_4 » з 09.03.2022 по 25.03.2022 та на її лікування закладом витрачено грошові кошти в загальній сумі 25 193,12 грн. , із яких 23 808 грн. оплачено НСЗУ. Таким чином кошти у розмірі 23 808 грн витрачені на лікування потерпілої підлягають стягненню з ОСОБА_1 , оскільки надання медичних послуг здійснювалося за програмою медичних гарантій пацієнтам та оплачено НСЗУ.
Також прокурор зазначив, що дані спірні правовідносини, які виникають при здійсненні діяльності у бюджетній сфері, зачіпають інтереси держави та є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
В даному випадку, порушення інтересів держави відбулось внаслідок ігнорування відповідачем порядку відшкодування коштів на лікування особи, потерпілої від злочину, яке проведено за кошти державного бюджету в цілому. Невідшкодування витрат здійснених НСЗУ за рахунок державного бюджету негативно впливає на фінансування медичних послуг, які надаються іншим хворим, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я.
У зв'язку з викладеним, прокурор просив задовольнити позовні вимоги.
Відзиву на позов відповідач ОСОБА_1 не подавав.
Від представника відповідача ОСОБА_5 надійшла заява про розстрочку виконання рішення. У заяві вказує, що наразі у ОСОБА_1 склалася несприятлива фінансова ситуація через безробіття, а тому відсутня можливість сплатити кошти за лікування ОСОБА_3 . А тому з огляду на матеріальне становище відповідача просить розстрочити виконання рішення суду рівними частинами на 12 місяців.
У судовому засіданні прокурор Хустської окружної прокуратури Верховська С.І. підтримала позов та просив його задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Щодо заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду, то не заперечила проти задоволення такої.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 не заперечили проти задоволення позову. Однак просили розстрочити виконання рішення суду. Посилаються на важкий матеріальний стан відповідача, а також, що на його утриманні перебуває син інвалід І групи.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що ухвалою Хустського районного суду міста Закарпатської області від 16.05.2022 у справі № 309/1474/22 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченого ОСОБА_1 з потерпілою ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.
Відповідно до ч.2 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи може бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Пункт 1 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання (далі - Порядок) вказує, що згідно із статтею 1206 Цивільного кодексу України кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.
Також п.3 Порядку зазначає, визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Пункт 2 Порядку передбачає, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонарного лікувального закладу.
Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
У фактичні витрати лікарні входять такі видатки:
-заробітна плата працівників;
-нарахування на оплату праці;
-видатки на придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування;
-оплата всіх послуг, в тому числі і комунальних;
-інші поточні витрати лікарні.
Кожен місяць фактичні витрати лікарні - різні, кількість ліжко-днів різна, тому і сума вартості за один ліжко-день кожного місяця змінюється.
Згідно з п. 4 зазначеного Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Потерпіла ОСОБА_3 у зв'язку із отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок вищевказаного кримінального правопорушення перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні травматології в КНП «Хустська центральна лікарня ім.Віцинського О.П.» Хустської міської ради в період з 09.03.2022 року по 25.03.2022 року, що підтверджується довідкою від 13.06.2024 №963/03-07 (а.с.20). Загальна кількість ліжко-днів 16. Вартість 1 л/д - 1574,57 грн., загальна вартість лікування - 25 193,12 грн., які відшкодовані: місцевий бюджет 1385,12 грн., кошти НСЗУ - 23 808 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» передбачено, що однією з функції НСЗУ, як уповноваженого органу передбачено укладання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
Згідно листа НСЗУ у період лікування ОСОБА_3 діяв договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №1832-Е122-Р000 від 07.02.2022, укладений між НСЗУ та КНП «Хустська центральна лікарня ім.Віцинського О.П.» Хустської міської ради.
Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 зобов'язаний у відповідності до вимог ст.1206 ЦК України відшкодувати 23 808 грн. - витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, які надані з державного бюджету України Національною службою здоров'я України.
Відсутність відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я з вини ОСОБА_1 на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3 негативно впливають на фінансування витрат на лікування інших хворих, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій, що і є підставою для звернення прокурора в межах своєї компетенції до суду на захист державних інтересів.
Суд вважає, що прокурор є уповноваженою особою на звернення до суду із цим позовом, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку з посиланням на законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до норм Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Правовідносини, пов'язані із використанням бюджетних коштів та наповнюваністю бюджетів становлять суспільний інтерес, а несвоєчасність і неповнота повернення коштів до бюджету цьому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 89 Бюджетного кодексу України витрати, які спрямовуються на заклади охорони здоров'я, які належать відповідним територіальним громадам, здійснюються з місцевого бюджету.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм щодо охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Ненадходження коштів до відповідного бюджету призводить до порушень діяльності зазначеного лікувального закладу щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку, у разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться у порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб.
Згідно п. 4 Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
В даному випадку встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в невідшкодуванні відповідачем коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, внаслідок чого до бюджету не надійшли кошти в сумі 23 808 грн.
Ненадходження коштів до відповідних бюджетів призводить до порушень діяльності зазначених лікувальних закладів щодо безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави, внаслідок чого виникає передбачене законом право прокурора на звернення до суду з позовом для їх захисту.
Незважаючи на факт завдання шкоди інтересам держави, Черкаською міською радою не вжито будь-яких заходів, спрямованих на захист та поновлення порушених інтересів держави в судовому порядку. Цивільний позов про відшкодування шкоди не заявлено та жодних дій щодо стягнення завданих державі збитків не вжито, що свідчить про неналежне здійснення наданих законом повноважень.
Таким чином, порушення інтересів держави (національного, суспільного інтересу) відбулось внаслідок ігнорування відповідачем порядку відшкодування коштів на лікування особи, потерпілого від злочину, яке проведено за рахунок коштів комунального закладу та міського бюджету в цілому. Несвоєчасне надходження коштів ослаблює економічні основи місцевого самоврядування та медичного закладу, позбавляє можливості закладом здійснювати подальше використання коштів міського бюджету на реалізацію програм в сфері охорони здоров'я та надання медичної допомоги іншим хворим тощо.
Аналогічної позиції щодо стягнення коштів на користь закладу охорони здоров'я притримується і Європейський суд з прав людини, який, зокрема, у рішенні від 11.02.2003 по справі «Хаммерн (Hammern) проти Норвегії» (скарга №30287/96) встановив, що тягар фінансових збитків, завданих порушенням і розглядом кримінальної справи, що закрита чи закінчилась виправданням обвинуваченого, несе обвинувачений, якщо він не зможе довести, що вірогідна відсутність факту вчинення ним постановленого йому у вину діяння. Положення пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не порушено.
Велика палата Верховного суду зробила свій висновок щодо поняття «нездійснення або неналежного здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» (справа № 912/2385/18 від 26.05.2020), відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Відповідно до п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 визначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, про що вказується в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Слід звернути увагу, що згідно із ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 вказано, що прокурор, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає можливість такому органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку після того, як такому органу стало відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність такого органу.
З метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Хустською окружною прокуратурою направлено лист на адресу НСЗУ за №07.54-113-445-24 від 19.06.2024.
У відповідь на що листом НСЗУ повідомлено, що НСЗУ не наділена повноваженням представляти інтереси держави у справах щодо відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину, та не заперечує щодо звернення до суду органами прокуратури.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що держава може вступати як в адміністративні (публічні), так і цивільні (господарські) правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками таких правовідносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому поведінка органів, через які вона діє у цивільних відносинах, розглядається як відповідна поведінка держави в них.
Отже, у суспільних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у цивільних (господарських) правовідносинах є насамперед задоволення приватного інтересу держави.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п. п. 82-84 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла до висновку, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (у тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин.
Змістом правовідносин за участю держави є права, обов'язки та інтереси самої держави, які вона реалізує через відповідного суб'єкта, а не приватні права, обов'язки та інтереси цього суб'єкта, який бере безпосередню участь у певних правовідносинах від імені держави.
Наведене кореспондується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 910/18605/19, викладеним у постанови від 25.08.2022, за яким, визначаючи одним із позивачів суб'єкта, через якого держава бере участь у правовідносинах, прокурор не здійснює захисту його інтересів, а захищає порушені інтереси держави, які тісно пов'язані з діяльністю або повноваженнями такого суб'єкта.
Тож фактичним позивачем у позові, поданому в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор, а отже, судовому захисту підлягає порушений інтерес держави, а не приватний інтерес суб'єкта, через якого держава діє в цивільних правовідносинах.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 ЦПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Таким чином, враховуючи, що затрати лікарні не відшкодовані, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами, виникає законне право прокурора на звернення із даною позовною заявою до суду на захист державних інтересів, оскільки вказана бездіяльність призводить до ненадходження коштів, які мали б поступити до міського бюджету.
Згідно п. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Узагальнюючи наведене, суд вважає, що позов Хустської окружної прокуратури підлягає задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір, що підлягав сплаті за пред'явлення позову у розмірі 1211,20 грн., від сплати якого був звільнений позивач на підставі п.6 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Щодо заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду, то з цього приводу слід зазначити.
Відповідно до ч.7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Частиною 1 ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Закон пов'язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб. Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. В той же час, згідно з ч.5 ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов'язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі №916/190/18.
Так, відповідач стверджує, що можливості сплатити одним платежем всю суму заборгованості на даний час у нього немає, просить суд врахувати його скрутне матеріальне становище, оскільки не має доходів, у зв'язку з чим просить суд про розстрочку виконання рішення суду на 12 місяців.
Оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що є підстави для розстрочення рішення суду, оскільки відповідач не працевлаштований, доходів не отримує.
Таким чином враховуючи, відсутність заперечень прокурора з цього приводу, та те що ОСОБА_1 не має постійного достатнього доходу для виконання рішення суду одразу в повному обсязі, зважаючи, що на його утриманні перебуває син інвалід І групи - ОСОБА_1 , 1997 р.н., а також введений на території України правовий режим воєнного стану, однак такий має намір виконати рішення добровільно, суд вважає за можливе заяву представника відповідача задовольнити та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, встановивши порядок шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1984 гривень. При цьому сума судового збору розстроченню сплати не підлягає, відповідач має сплатити вказану суму в загальному порядку виконання судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 6, 7, 12, 13, 43, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України до ОСОБА_1 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської міської ради, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров'я України кошти, витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 23 808 (двадцять три тисячі вісімсот вісім) гривень, які перерахувати в дохід Державного бюджету України (одержувач ГУК у м.Києві/Шевченківський р-н/24060300, код одержувача (ЄДРПОУ) 37993783, банк одержувача - Казначейство України (ел. адм. подат., розрахунковий рахунок UA978999980313080115000026011).
Розстрочити ОСОБА_1 виконання даного рішення, терміном на 12 (дванадцять) місяців, шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Учасники справи:
Хустська окружна прокуратура (90400, м.Хуст, вул. 900-річчя Хуста, 16);
Позивач: Національна служба здоров'я України (місце знаходження: 04073, м.Київ, просп.Степана Бандери, 19, ЄДРПОУ 42032422);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Третя особа 1: Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна лікарня імені Віцинського Остапа Петровича» Хустської міської ради (місцезнаходження: 90400, м.Хуст, вул. І.Франка, 113, Закарпатської області, ЄДРПОУ 43221703);
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 03.09.2025.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.