Справа № 350/1268/25
Номер провадження 2-з/350/6/2025
02 вересня 2025 року селище Рожнятів
Суддя Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області Пулик М.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову,
установив:
02.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить вжити заходи забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування заяви зазначено, що в провадженні Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області знаходиться справа за його позовом до відповідача про стягнення 3099225 грн.
З огляду на те, що заявлена до стягнення сума у розмірі є значною, високою є ймовірність виконання рішення суду за рахунок майна відповідача. Зважаючи на недобросовісність відповідача щодо невиконання зобов'язань стосовно договору позики, а також повне ігнорування претензій, що неодноразово були йому надіслані позивачем, невжиття заходів забезпечення позову не лише утруднить виконання рішення суду, а й зробить це неможливим. А тому, позивач вважає за необхідне просити суд про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким способом вчиняти будь-які дії відносно нерухомого майна.
Дослідивши обґрунтування поданої заяви з додатками, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Так, згідно з п. 43 рішення ЄСПЛ по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Крім того, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову, зокрема є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як зазначено заявником (позивачем) предметом судового розгляду по справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 3099225 грн.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення заборони на відчуження посилаєть на те, що відповідач, маючи грошові зобов'язання та тривалий час не виконуючи їх належним чином, зможе здійснити дії направлені на відчуження свого майна. Ці дії можуть унеможливити або суттєво ускладнити в подальшому виконання прийнятого судом по цій справі рішення через відсутність іншого майна відповідача, на яке може бути звернуто стягнення.
За змістом статті 1 Першого Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У кожному випадку, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За змістом частини першої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову не вичерпуються накладенням арешту на майно.
Позов також може бути забезпечено шляхом заборони вчиняти певні дії, зокрема забороною відчуження майна.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Верховний Суд зауважує, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Верховний Суд звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
При цьому обраний захід забезпечення позову є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, відповідає предмету, ціні позову, та, водночас, вжиття такого заходу не є позбавленням права власності ОСОБА_2 , а спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду немає підстав вважати, що існують обставини, за яких згідно з ч.3 ст.154 ЦПК України встановлено обов'язок суду застосувати зустрічне забезпечення.
Керуючись ст.ст.149-153, 260, 353, 354 ЦПК України, суд
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову, задовольнити.
Накласти арешт на все належне ОСОБА_2 нерухоме майно:
Квартиру однокімнатну АДРЕСА_1 ;
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 (2/6 часток в спільній сумісній власності);
Земельну ділянку кадастровий номер 2624855100:01:002:0407 площею 0,1194 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 (2/6 часток в спільній сумісній власності);
Земельну ділянку кадастровий номер 2624855100:01:001:0297 площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт.Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області;
Квартиру трьохкімнатну АДРЕСА_4 ;
Квартирку двохкімнатну з коморою в підвалі № НОМЕР_1 по АДРЕСА_5 ;
Земельну ділянку кадастровий номер 2624855100:01:004:0256 площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт.Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області;
Квартиру однокімнатну АДРЕСА_6 , а всього майно на суму в межах ціни позову 3099225 грн. із забороною будь-яким способом вчиняти будь-які дії відносно нерухомого майна.
Копію ухвали направити до Долинського відділу Державної виконавчої служби у Калуському районі Івано - Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, для виконання, а також іншим особам, які отримають статус учасника справи, - для відома.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Роз'яснити, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 152 ЦПК України, заявник повинен пред'явити відповідний позов протягом десяти днів.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя