Справа № 350/1052/25
Номер провадження 2/350/602/2025
02 вересня 2025 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого судді Пулика М.В.,
секретаря судового засідання Левицького Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
установив:
Стислий виклад позицій сторін:
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №76265792 у розмірі 31397.63 грн. та судові витрати.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26.09.2023 між ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та відповідачем було укладено договір позики №76265792, відповідно до якого ОСОБА_1 були надані грошові кошти зі строком повернення, процентами, комісією та штрафними санкціями у разі прострочення. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Даний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.
14.06.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклали Договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним договором позики в сумі 31397.63 грн, що складається із: 7735.5 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23662.13 грн - сума заборгованості за відсотками, 11988 грн - сума заборгованості за пенею. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ "Європейська агенція з повернення боргів" вимушене звернутись із даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
Відповідачем не виконуються умови договору щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів, що суперечить нормам законодавства. У зв'язку з чим, просить стягнути з відповідача утворену заборгованість, а також судові витрати.
Сторони в судове засідання не прибули.
Заяви та клопотання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії у справі:
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16.07.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
За таких обставин суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін у порядку визначеному ст. 247 ч. 2 ЦПК України, з ухваленням заочного рішення.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
Судом встановлено, що 26.09.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір Позики № 76265792, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу грошові кошти у сумі 8100 грн. Договір підписано електронним підписом відповідача, електронний підпис відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (а.с.5-7).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договір позики № 76265792 заборгованість позичальника за договором становить: 31397.63 грн, що складається із: 7735.5 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23662.13 грн - сума заборгованості за відсотками, 11988 грн - сума заборгованості за пенею (а.с.18).
14.06.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", уклали Договір Факторингу №14/06/21. За цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язання за якою настав до третіх осіб - боржників.
Також стороною позивача надано витяг з реєстру боржників №21 до договору факторингу №14/06/21 від 20.03.2024 (а.с. 17), відповідно до якого, розмір заборгованості відповідача становить 31397,63 грн.
Між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного зобов'язання, непогашення відповідачем заборгованості за ним, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
Оцінка суду:
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).
Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Поняття договору позики наведене у ст. 1046 ЦК України, відповідно до ч.1 якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За приписами ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України встановлений обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018, справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Таким чином, суду необхідно з'ясувати обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та чи існували ці права на момент їх переходу.
Так, з матеріалів справи встановлено, що договір позики №76265792було укладено між ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів та відповідачем відповідачем 26.09.2023, а договір факторингу №14/06/21 між ТОВ "ФК "ЄПАБ" і ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" було укладено 14.06.2021. Тобто, на момент укладення договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та відповідачем, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати позивачу ТОВ "ФК "ЄАПБ" .
Також слід зазначити, що на час укладення договору факторингу сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про відповідача, як боржника, сформована у реєстрі боржників більше ніж як через рік після укладення договору факторингу.
З урахуванням наведеного вище, оскільки позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором позики №76265792від первісного кредитора ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" до ТОВ "ФК "ЄАПБ", відповідно ТОВ "ФК "ЄАПБ" не є належним позивачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені представником відповідача, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у даній справі.
Розподіл судових витрат:
Оскільки у позові відмовлено, питання про судові витрати понесені позивачем не вирішується.
Керуючись ст.ст. 247, 259, 263 - 265, 268, 273, 274, 284 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: