ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02096, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/19574/24
провадження № 2/753/1238/25
26 травня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Каліушка Ф.А.
при секретарі Володько С.С.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 ;
відповідач не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення коштів -
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ФОП ОСОБА_3 ) про захист прав споживача, розірвання договору поставки №299/1 від 24 жовтня 2023 р. та стягнення суми авансу з урахуванням штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 жовтня 2023 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поставки №299/1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити по раніше узгодженій специфікації №299/1 товар, а покупець прийняти і сплатити товар в асортименті, в кількості і за цінами вказаними в специфікації, яка оформлюється окремо на кожне окреме постачання і є невід'ємною частиною договору. Покупець оплачує товар, який поставляється, за цінами узгодженими сторонами і вказаними в специфікації. Ціна за товар визначається в національній валюті України - гривні, виходячи з офіційного курсу НБУ за долар США, Євро на день надання специфікації на партію товару. Розрахунок за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем на таких умовах: 80% попередньої оплати, інші 20% вартості повару оплачується перед відвантажуванням товару з фабрики. Датою поставки товару вважається дата фактичної передачі товару постачальником покупцеві, що підтверджується актом приймання-передачі товару. Перехід права на товар, а також ризики випадкової втрати товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 24 жовтня 2024 року, але у будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Виконуючи умови договору, позивач відповідно до умов специфікації №299/1 сплатив передоплату у розмірі 7 600 Євро, що складає 80% вартості товару.
Однак, постачальник не виконав умови договору поставки в частині поставки товару по раніше узгодженій специфікації, в зв'язку з чим позивачем 03 травня 2024 року на адресу відповідача було направлено претензію щодо розірвання договору за згодою сторін та повернення передоплати з урахуванням штрафних санкцій, яка залишилася без задоволення, в зв'язку з чим позивач просить суд розірвати договір поставки №299/1 від 24.10.2023 року, стягнути грошові кошти, сплачені в якості авансу у розмірі 7 600 Євро., штраф у розмірі 222,72 Євро, 3% річних у розмірі 144,52 Євро та пеню у розмірі 66 816,00 Євро.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України). Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надіслала. Про причину неявки суд не повідомила, відзив та інші заяви з процесуальних питань від неї до суду не надходили.
Відповідно до приписів частини другої статті 223 ЦПК України суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Частиною третьою статті 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Суд бере до уваги, що відповідач була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду справи, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи або з інших процесуальних питань від неї не надходило, враховуючи строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони відповідача, яка була належним чином повідомлена про день та час судового засідання, за наявними матеріалами.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 24 жовтня 2023 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поставки №299/1.
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити по раніше узгодженій специфікації №299/1 від 24 жовтня 2023 року (специфікацією сторони визнають: специфікацію, рахунок постачальника або будь-яку належним чином оформлену угоду, що містить дату, найменування товару, асортимент, кількість, вартість) товар, а покупець прийняти і сплатити товар в асортименті, в кількості і за цінами вказаними в специфікації, яка оформлюється окремо на кожне окреме постачання і є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.1. Договору, покупець оплачує товар, який поставляється, за цінами узгодженими сторонами і вказаними в специфікації. Ціна за товар визначається в національній валюті України - гривні, виходячи з офіційного курсу НБУ за долар США, на день надання специфікації на партію товару і не підлягає зміні у разі подальшого зменшення курсу по відношенню до долара США, Євро на день оплати товару.
Пунктом 2.3. Договору визначено, що розрахунок за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем на таких умовах: 80% попередньої оплати, інші 20% вартості повару оплачується перед відвантажуванням товару з фабрики.
У відповідності з п. 3.1. Договору, постачальник зобов'язується здійснити поставку повару в терміни узгоджені сторонами.
Згідно зі специфікацією №299/1, яка фактично була укладена 14.11.2023 року, строк виконання умов договору становить 3 місяці без урахування канікул.
Відповідно до п. 3.3. Договору, датою поставки товару вважається дата фактичної передачі товару постачальником покупцеві, що підтверджується актом приймання-передачі товару. Перехід права на товар, а також ризики випадкової втрати товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 24 квітня 2024 року, але у будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 656 ЦК України визначає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виконуючи умови договору, ОСОБА_2 відповідно до умов специфікації №299/1 від 14.11.2023 року сплатив передоплату 7 600 Євро. Так, позивачем було сплачено 7 600 Євро, що складає 80% вартості товару.
Так, судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору поставки та здійснив попередню оплату товару у розмірі 7 600 Євро, що складає 80% вартості товару, при цьому відповідач не виконала умови договору поставки в частині поставки товару по раніше узгодженій специфікації, в зв'язку з чим позивачем 03 травня 2024 року на адресу відповідача було направлено претензію щодо розірвання договору за згодою сторін та повернення передоплати з урахуванням штрафних санкцій, яка залишилася без задоволення.
Згідно чч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво).
Вирішальне значення для застосування положення частини другої статті 651 ЦК України має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що через істотне порушення відповідачем умов Договору поставки, позивач був позбавлений того, чого очікував за договором (отримати у власність оплачений товар), тобто на що він розраховував під час укладення договору поставки №299/1 від 24.10.2023 року, внаслідок чого йому було спричинено шкоди у розмірі сплачених на виконання цього договору коштів в розмірі 7 600 Євро, тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору та стягнення вказаних грошових коштів.
Положеннями ч. 1 та 2 ст. 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аванс є звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. У разі невиконання зобов'язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №910/1084/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134ц18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Також, Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2023 року у справі №2-1540/12 відмічено, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржників, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цc18).
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 26 травня 2022 року у справі №686/5863/13-ц, від 22 вересня 2023 року у справі №2-1540/12, від 12 листопада 2020 року у справі №127/17686/13-ц, від 09 жовтня 2020 року у справі №799/23407/18, від 27 липня 2020 року у справі №607/16146/17, від 15 липня 2020 року у справі №711/12474/14-ц, від 01 липня 2020 року у справі №308/1811/18.
Оцінивши надані докази у сукупності, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 7600,00 Євро є авансом, а тому у зв'язку з невиконанням умов договору поставки та відповідно до правових висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, зазначена сума підлягає поверненню позивачу саме в тій валюті, в якій була надана, тобто у сумі 7600,00 Євро.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Беручи до уваги наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що сума штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України, яка підлягає стягненню становить 144,52 Євро - 3% річних.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пп. 5.2 та 5.4 Договору, у разі порушення терміну постачання товару, постачальник виплачує покупцеві штраф у розмірі 0,01% від загальної вартості договору за кожен день прострочення.
Беручи до уваги наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, суд дійшов висновку, що сума штрафу на підставі пп. 5.2, 5.4 договору, яка підлягає стягненню становить 222,72 Євро.
Однак, щодо стягнення 66 816 Євро пені, слід зауважити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відтак, оскільки визначений позивачем розмір пені в сумі 66 816,00 Євро значно перевищує суму боргу, що становить 7 600 Євро, він підлягає зменшенню на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України до 7 600 Євро, що буде відповідати принципу розумності та справедливості.
Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом чч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат береться до уваги:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За підсумовуючим аналізом наведених правових норм, суд дійшов висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Представник позивача зазначив, що сума фактично понесених та сплачених судових витрат становить 55 000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зважаючи на вищевикладене, врахувавши складність справи, час та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 20 000 грн.
На підставі викладеного та керуючись стст. 133, 137, 141, 178, 274-279, 263-265, 279, 280, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково.
Розірвати укладений між ОСОБА_2 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 договір поставки №299/1 від 24 жовтня 2023 року.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у вигляді авансу у розмірі 7 600 Євро, штраф у розмірі 222,72 Євро, 3% річних у розмірі 144,52 Євро та пеню у розмірі 7 600 Євро, а також витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 3 270,24 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.
Дата складення та підписання повного тексту рішення 18 липня 2025 року.