Рішення від 23.04.2025 по справі 753/12132/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12132/23

провадження № 2/753/3313/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Овчаренко К.А.,

прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва -Ваврентович Я.В.,

представника Київської міської ради -Глущенка А.В.,

представника відповідача-3 - адвоката Марченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовомПершого заступника керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард»

за такими позовними вимогами

1. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0058) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2018, індексний номер 39403679, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на гараж б/н індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право ОСОБА_1 .

2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0058) шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража (індивідуального) по АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку», посвідчений 08.02.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 934.

3. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0058) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019, індексний номер 45435112, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку» на гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку».

4. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0058) шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме: операторної АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс гард», посвідчений 06.06.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 908.

5. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0058) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.06.2022, індексний номер 63778900, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс гард» на нежитлову будівлю операторну АЗС гараж площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард».

6. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради - у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1901 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0058 по АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард» знести самочинно збудовану нежитлову будівлю, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як операторна АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 привівши земельну ділянку у придатний для використання стан,

УСТАНОВИВ:

14.07.2023 до Дарницького районного суду надійшов позов Першого заступника керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард» про усунення перешкоди у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав, повернення земельної ділянки.

У позові прокурор (зурахуванням заяви від 29.01.2024 та від 22.03.2024 про уточнення позовних вимог) просив ухвалити рішення, яким:

Позов обгрунтовано наступним.

Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва, при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено порушення вимог законодавства при реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Фактичні обставини щодо проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за вказаною адресою.

25.01.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Кучмою Л.В. прийнято рішення, індексний номер 39403679, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на - гараж б/н індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за вказаною громадянкою на підставі свідоцтва про право власності від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У подальшому, 08.02.2019 приватним нотаріусом Погребняком О.А. прийнято рішення, індексний номер 45435112, про реєстрацію за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна. Право власності на гараж індивідуальний площею 40 кв.м зареєстровано за вказаним товариством на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2019 № 934, укладеного між ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ОСОБА_1 .

Крім того, 06.06.2022 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чорногуз О.В. прийнято рішення, індексний номер 63778900, про реєстрацію за ТОВ «ФОРС ГАРД» права власності на нежитлову будівлю, а саме, операторну АЗС загальною площею 40 кв.м, а також внесено відомості до Державного реєстру речових прав про зміну типу об'єкту нерухомого майна: «гараж індивідуальний» змінено на «нежитлова будівля, операторна АЗС».

Право власності на зазначений об'єкт нерухомості зареєстровано за Товариством на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2022 № 908, укладеного між ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ТОВ «ФОРС ГАРД». Об'єкт нерухомого майна площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці площею 0,1538 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024, що відображується у договорі купівлі-продажу від 06.06.2022 № 908 та вбачається з витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та в оренду чи користування Київською міською радою не передавалась, що вбачається з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.03.2023 № 0570202/3-3506. Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024.

Ураховуючи викладене, рішення про державну реєстрацію права власності та перехід права власності на об'єкт нерухомого майна операторну АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 прийняті незаконно, а тому підлягають скасуванню, а договори купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними у судовому порядку з наступних підстав.

Щодо незаконності рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна. Згідно з ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

З тексту рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 29.01.2018 індексний номер 39403679 вбачається, що приймаючи рішення, державний реєстратор Кучма Л. В. керувалась ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядку № 1127).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону (в редакції станом на дату прийняття рішення) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, шо дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Водночас, з витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 зареєстрована 23.09.2021. Отже, станом на дату прийняття рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (25.01.2018) відомості щодо земельної ділянки на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, у земельному кадастрі були відсутні.

Крім того, окружною прокуратурою встановлено, що у Державній інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) (лист від 29.11.2022) відомості щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не виявлено.

Відтак, державним реєстратором при прийнятті рішення від 29.01.2018 з індексним номером 39403679 не використано відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, чим порушено вимоги ст. 10 Закону. Крім того, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Частиною 2 ст. 12 Закону передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 18 Закону передбачено, що одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних ріщень. За ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Як вже зазначалось раніше, первинна державна реєстрація прав на нежитлову будівлю, операторну АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 проведена на підставі свідоцтва про право власності від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 01.03.2008 № 367-С/ГЖ.

Водночас, згідно з інформацією Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 21.02.2023 №110/306-14 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтво від 10.03.2008 серії ІНФОРМАЦІЯ_1 не видавалось, як не видавався і наказ від 01.03.2008 №367-С/ГЖ.

Крім того, як вбачається з матеріалів реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна, для первинної реєстрації вказаного об'єкту нерухомого майна окрім інших документів надавався технічний паспорт на гаражний бокс № б/н по АДРЕСА_1 від 25.01.2008, виготовлений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна». Однак, згідно з інформацією Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.02.2023 № 062/14-2293 (И-2023) по АДРЕСА_1 інвентаризація не проводилась і не замовлялась. Крім того, відповідно до вказаної інформації Комунальним підприємством Київської міської ради «Київським міським Бюро технічної інвентаризації» нерухоме майно на праві власності по АДРЕСА_1 не реєструвалось.

Отже, у порушення ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором не встановлено вказану інформацію при реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, для первинної реєстрації об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 використано свідоцтво від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 , яке Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не видавалось та технічний паспорт, відомості про який у Комунальному підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відсутні. Вказане свідчить про здійснення незаконної первинної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі неіснуючих документів.

Згідно з листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.03.2023 № 055-1551 відсутні відомості про документи стосовно присвоєння поштової адреси: АДРЕСА_1 будь-якому об'єкту нерухомого майна. Аналогічна інформація про відсутність даних про присвоєння поштової адреси також надана Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією листом від 29.03.2023 № 101-2572/02.

Отже, ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , без законних на те підстав та шляхом надання неіснуючих документів, що є підставою для скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказане майно.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону (в редакції на час проведення реєстрації) у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ним особи.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас, будь-яких інших документів, передбачених Законом та Порядком № 1127, для реєстрації права власності на нежитлову будівлю операторну АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не надано.

Як висновок, документами що стали підставою реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 стали подані нею неіснуючі документи, а інші відомості що необхідні для реєстрації права власності на вказане нерухоме майно державним реєстратором не встановлено.

Зазначає, що набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі неіснуючих документів з метою введення держави в оману для реєстрації права власності на нежитлову будівлю, порушує публічний порядок і посягає на суспільні та економічні інтереси держави.

Крім того, зазначений об'єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. З огляду на це, знаходження на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада міста Києва, спірної нерухомості істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстрокове. Державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Щодо самочинного будівництва об'єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстровано оспорюваними рішеннями державного реєстратора, та недійсності правочинів щодо розпорядження таким майном.

Відповідно до ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Нормами от. от. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно зі ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. За положеннями ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме: якщо він збудований або будується на земельній ділянці, шо не була відведена для цієї мети; об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї з зазначених у ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

У ході вивчення питання законності набуття права власності на спірний об'єкт нерухомого майна встановлено, що нежитлова будівля операторна АЗС площею 40 кв.м розташована на частині земельної ділянки площею 0,1538 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 по АДРЕСА_1 (вказане вбачається з протоколу огляду місця події від 24.05.2023).

Водночас, як вже зазначалось. Київська міська рада рішень про передачу вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 по АДРЕСА_1 не приймала. Крім того, через приймальню Київради заяви від фізичних чи юридичних осіб щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про надання в користування вказаної земельної ділянки не надходили (лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) від 20.03.2023 № 0570202/3-3506).

Таким чином, вказана земельна ділянка ОСОБА_1 або іншим особам у користування та для будівництва не надавалась, у зв'язку з чим, нежитлова будівля нлощею 40 кв.м за вказаною адресою є об'єктом самочинного будівництва.

Крім того, відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (лист від 24.11.2022 № 055-8157) містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва по АДРЕСА_1 не надавались.

Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється в порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі №920/728/18.

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13. Так, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, ОСОБА_1 , а у подальшому ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ТОВ «ФОРС ГАРД» не набули права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю площею 40 кв.м у визначеному законом порядку, оскільки дозвільні документи на будівництво та відведення земельної ділянки відсутні.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його матеріальним засадам. Згідно з ч. 2 та З ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не набула у власність на законних підставах нежитлову будівлю площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» не могло придбати вказане майно, у тому числі, шляхом укладання договору купівліпродажу з ОСОБА_1 . Зокрема, ТОВ «ФОРС ГАРД» не могло на законних підставах отримати у власність нежитлову будівлю площею 40 кв.м, у тому числі, на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (ст. 215, 216 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскаржувані в судовому порядку правочини, спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне користування земельною ділянкою комунальної власності, що в свою чергу порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва.

Відповідно до протоколу огляду від 26.10.2022, проведеного прокурором Дарницької окружної прокуратури міста КиєваФ, зафіксовано розташування по АДРЕСА_1 діючої автозаправної станції. Тобто, земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 не тільки самовільно забудували, а й незаконно використовували.

Таким чином, ОСОБА_1 не набула право власності на спірне майно, а отже, не мала права його відчужувати ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», у зв'язку з чим, правочини вчинені між зазначеними особами та ТОВ «ФОРС ГАРД», підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, як такі, що суперечать вимогам ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Нормативно-правове обґрунтування обраного способу захисту.

Ефективність способу судового захисту визначається відповідно до характеру порушеного права, змісту порушення та його наслідків. Відповідно до ст. ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а у ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, тобто право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13.05.1980 в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30.05.2013 в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 Цивільного кодексу України. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. При цьому, ефективність обраного позивачем способу захисту означає, шо вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у 11 разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Конституція України (стаття 13) визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Способи захисту прав на землю передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будьяких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію правна підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на 12 підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. (Абзац другий частини третьої статті 26 в редакції Закону № 2255-ІХ від 12.05.2022).

Отже, законодавством закріплено, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а отже реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.

Позов у даній справі пред'явлено прокурором на захист та відновлення порушених прав Київської міської ради на самостійне розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, оскільки проведена державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна на вказаній земельні ділянці за товариством надає йому привілейованого права користування землею та виключає можливість розпорядження позивачем земельною ділянкою на власний розсуд, у тому числі, на конкурентних засадах відповідно до положень ст. 134 Земельного кодексу України. Ураховуючи викладене, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, який розміщений на ній, а також визнання недійсними правочинів. Крім того, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої особи (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків і споруд за власний кошт.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті 13 земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Саме такий спосіб захисту є належним ефективним для поновлення порушеного права дійсного власника землі.

Ураховуючи викладене, земельна ділянка комунальної власності площею 0,1538 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 підлягає поверненню власнику - територіальній громаді в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан та звільнення від нежитлової будівлі операторної АЗС загальною площею 40 кв.м. Отже, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки комунальної власності належним способом захисту порушених прав є визнання недійсними правочинів та усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та повернення земельної ділянки територіальній громаді міста.

Щодо строків позовної давності для звернення до суду. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 362/44/17 від 17.10.2018 зроблено конкретизований висновок щодо застосування строку позовної давності. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про 14 порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 22.11.2021 у справі № 922/848/21, від 08.06.2022 у справі № 171/1145/16-ц, від 21.06.2022 у справі № 757/27707/17-ц. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 9 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Як вбачається з матеріалів справи, ні Київська міська рада, ні Київська міська прокуратура не були учасниками правовідносин щодо реєстрації спірного об'єкту нерухомості, у зв'язку з чим, останні не могли самостійно дізнатися про вчинення 25.01.2018 незаконних реєстраційних дій.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством на Київську міську раду не покладено обов'язку проведення моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації майна. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20.

Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва 26.10.2022 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» розпочалось здійснення заходів з метою встановлення прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, щодо дотримання законності знаходження діючої АЗС по вул. Тепловозній, 2-Б в Дарницькому районі у місті Києві. Під час здійснення вказаних заходів, окружною прокуратурою виявлено що первинна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості здійснена за ОСОБА_1 , а другим власником майна є ТОВ «Українські інженерні системи розвитку».

Шляхом моніторингу наявності фактів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, встановлено наявність кримінального провадження № 42022102020000087 від 31.08.2022, за ознаками кримінального 15 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.190, ч. З ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та матеріали перевірки долучено до вказаного кримінального провадження. В ході досудового розслідування прокурором з'ясовано, що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 40 кв.м по вул. Тепловозній, 2-Б в Дарницькому районі у місті Києві не реєструвався, наказ від 01.03.2008 № 367-С/ГЖ, на підставі якого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нежитловий будинок площею 40 кв.м, не видавався (лист КП «Житло-сервіс» від 21.03.2023).

Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2023 про факт незаконної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна площею 40 кв.м, який розташовано на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 по вул. Тепловозній, 2-Б в Дарницькому районі у місті Києві, Київській міській раді стало відомо з листа Дарницької окружної прокуратури міста Києва від 10.03.2023.

Згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних даних про такі обставини.

Таким чином, прокурор вважає, що у разі встановлення судом факту пропущення строку позовної давності є підстави для визнання причин пропущення строку позовної давності поважними.

Крім того, слід врахувати, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020№ 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУШ-19, спричиненої коронавірусом 8АК.8-СоУ-2» було встановлено з 12.03.2020 до 22,05.2020 на всій території України карантин. В подальшому дію карантину було продовжено постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 04.05.2020 № 343, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 22.07.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405,від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023№ 383 дію карантину продовжено до 30.06.2023. Відповідно до П .12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (С0УЮ-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, прошу врахувати наступне: указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.03.2022 № 133/2022, від 21.04.2022 № 259/2022,від 17.05.2022 №341/2022, від 17.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 07.02.2023№ 2915-ІХ, від 01.05.2023 № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб (тобто до 18 серпня 2023 року), що також мало вплив на вчасне звернення до суду щодо поновлення права власника земельної ділянки комунальної власності.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у даному випадку. Відповідно до п. з ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що «Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Згідно з п. 2 Рекомендації Кес (2012) 11 Комітету міністрів Ради Європи державним - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоб представляти загальні та публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю. Пунктом 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Виходячи з положень ч. 1 ст. 13 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють від імені українського народу право власності на землю та повноважень Київської міської ради у сфері земельних правовідносин, контролю за додержанням земельного законодавства у сфері забудови територій (ст. 9 Земельного кодексу України), порушені майнові права Київської міської ради, як власника земельної ділянки. Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. 18 Згідно з ч . 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами. Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні. За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Окрім того, відповідно до ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідні ради здійснюють права суб'єкта комунальної власності від імені та виключно в інтересах територіальних громад. З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада. Тобто економічні інтереси держави полягають і в законному та ефективному використанні об'єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування. У даному випадку Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою по вул. Тепловозній, 2-Б в Дарницькому районі у місті Києві, внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на майно за вказаною адресою, тому необхідність захисту порушеного права є очевидною. Порушення інтересів держави, у даному випадку, полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на 19 об'єкт нерухомого майна зареєстровано за фізичними та юридичними особами на підставі правочинів, які не відповідають вимогам закону. Здійснення самочинного будівництва нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності та проведення його державної реєстрації посягає на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовано на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель територіальної громади міста, що порушує права та охоронювані інтереси держави в особі Київради як органу уповноваженого розпоряджатися землями міста Києва. Внаслідок незаконної реєстрації самочинного об'єкту Київрада втратила можливість самостійно на власний розсуд раціонально використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою, на якій вказаний об'єкт розташований. На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада. Відповідно до ст. 18-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються. Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Тепловозній, 2-Б в Дарницькому районі у місті Києві Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою, із вигідним для себе ефектом та результатом, зокрема, економічним чи соціальним (надати в оренду тощо).

Київська міська рада неналежним чином здійснює повноваження, покладені на неї чинним законодавством. На Київську міську раду, як власника, покладено обов'язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно. Київська міська рада як власник зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати. Водночас, Київська міська рада вчасно не виявила факту незаконної 21 реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, шо у подальшому призвело до неодноразового його відчуження те незаконного використання земельної ділянки комунальної власності на якій вказане майно розташоване, чим порушено права та охоронювані інтереси держави в особі територіальної громади міста Києва.

Крім того, Дарницька окружна прокуратура міста Києва зверталась до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 06.02.2023 № 52/27 та до Київської міської ради із листами від 10.03.2023 №46-1403,22.03.2023 №46-1630 в яких повідомляла про факт порушення законодавства при реєстрації об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 . Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надано відповідь від 27.03.2023 № 0570202/3-3857 згідно з якою Київською міською радою заходи, в тому числі, цивільно-правового характеру не вживались.

Так, незважаючи на факт проведення незаконної реєстрації права власності об'єкту нерухомості у січні 2018 року, обізнаність про цей факт Київської міської ради (з листів окружної прокуратури), жодних заходів, у тому числі позовного характеру, останньою не вжито, що свідчить про невиконання Київрадою, як уповноваженим органом, покладених на неї функцій по захисту інтересів держави. Нездійснення органом місцевого самоврядування захисту порушених інтересів держави у даному спорі є очевидним. Вказана бездіяльність Київської міської ради є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до положень п. п. 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зоїфема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 у справі № 915/20/80.

На виконання вимог п. З ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 01.06.2023 № 46-3296 Київську міську раду повідомлено про пред'явлення Київською міською прокуратурою цього позову. Вказаний лист отримано Київською міською радою 01.06.2023 та зареєстровано за № 08/16429. Окрім того, ч. 2 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді. У даному випадку спір виник із приводу порушення прав Київської міської ради, які виражаються у неможливості використання належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1 , внаслідок 22 проведення незаконних реєстраційних дій на об'єкт нерухомого майна, що на ній розміщений.

Прокурор зазначає, що оскарження рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом цивільного права, оскільки виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю володіння відповідачем об'єктом нерухомого майна. Такий спір не є публічно-правовим, оскільки має приватноправовий характер. Аналогічні висновки викладенні у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 815/1327/18, від 30.10.2018 у справі №809/973/14 та від 11.12.2018 у справі № 809/874/14. Таким чином, у даному випадку існує спір про право та даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 02.10.2018 № 911/488/18).

Ухвалою від 28.07.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

06.09.2023 Київська міська рада подала суду письмові пояснення, у яких зазначає наступне. Рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві. Положення Порядку імплементують положення статті 118 Земельного кодексу України, оскільки остання не містить чітко визначеного порядку та процедури розгляду клопотання зацікавленої особи. Так, в першому розділі «Загальні положення» Порядку терміни вживаються у такому значенні: кадастрова справа - справа, сформована на підставі клопотання (заяви) зацікавленої особи щодо набуття прав на землю. Реєстраційний номер кадастрової справи є одночасно її реєстраційним номером. справа-клопотання - справа, сформована на підставі клопотання (заяви) зацікавленої особи про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Реєстраційний номер справи-клопотання є одночасно її реєстраційним номером під час розгляду згідно з цим Порядком. принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким зацікавлена особа набуває право на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання рішення Київської міської ради про надання дозволу на розробку такого проекту землеустрою у порядку, встановленому частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, за умови якщо зацікавленою особою або її представником подано в установленому порядку клопотання (заяву) та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк Київська міська рада не прийняла рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Розділом четвертим Порядку врегульовано порядок передачі громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва. Громадяни, зацікавлені в одержанні земельної ділянки у межах міста Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подають до Київської міської ради через приймальню Київради з земельних питань клопотання про передачу земельної ділянки у власність (в оренду). До клопотання додаються документи, визначені згідно з додатком 2 до цього рішення. У разі надходження до Департаменту земельних ресурсів клопотання фізичної особи, оформленого відповідно до вимог цього Порядку, з секретаріату Київської міської ради таке клопотання невідкладно, не пізніше двох робочих днів, передається до приймальні Київради із земельних питань для реєстрації та підготовки проекту рішення Київської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або проекту рішення Київської міської ради про відмову у наданні такого дозволу. Подальший розгляд клопотання про передачу громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється відповідно до вимог розділу 2 цього Порядку. Проект землеустрою щодо відведення громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва погоджується в порядку та органами, встановленими статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України та у випадках, визначених Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації», подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації. При погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України «Про землеустрій», надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено Земельним кодексом України, та проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Проект землеустрою щодо відведення громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва подається до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві, для державної реєстрації земельної ділянки (внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру) відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр». Після державної реєстрації земельної ділянки (внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру про проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки) зацікавлена особа з метою прийняття Київською міською радою рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (в користування) звертається в установленому порядку до приймальні Київради з земельних питань для прийняття Київською міською радою відповідного рішення. До заяви зацікавлена особа подає погоджену в установленому порядку документацію із землеустрою, витяг з Державного земельного кадастру, електронний файл іп4 та файл ХМЬ. Приймальня Київради з земельних питань у день надходження заяви або протягом наступного робочого дня надсилає подані матеріали до Департаменту земельних ресурсів. За результатами розгляду проекту рішення Київської міської ради про передачу (надання) земельної ділянки у власність (в користування) або про відмову у передачі (наданні) земельної ділянки у власність (в користування) Київська міська рада приймає відповідне рішення щодо розпорядження земельною ділянкою в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради. Рішення Київської міської ради, прийняте за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам безоплатно у власність або в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, індивідуального дачного та гаражного будівництва, передається у порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради, зацікавленій особі або уповноваженому нею представнику, а засвідчені копії такого рішення надсилаються до Департаменту земельних ресурсів та Департаменту містобудування та архітектури і територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві. Разом з копією рішення Київської міської ради про надання (передачу) земельної ділянки зацікавленій особі у власність (в користування) або про відмову у передачі (наданні) земельної ділянки у власність (в користування) до Департаменту земельних ресурсів передається відповідна кадастрова справа. .3 наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування. Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради. Відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якиіі передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з частиною шостою статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. з Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Пунктом 1 ч. 3 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, за умови якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (зокрема, реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації). З тексту рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 29.01.2018 індексний номер 39403679 вбачається, що приймаючи рішення державний реєстратор Кучма Л. В. керувалась ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі-Порядку № 1127). Так, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону (в редакції станом на дату прийняття рішення) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення: під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень. З витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 зареєстрована 23.09.2021.

Отже, станом на дату прийняття рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (25.01.2018) відомості щодо земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, у земельному кадастрі були відсутні. Крім того, окружною прокуратурою встановлено, що у Державній інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) (лист від 29.11.2022) відомості щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не виявлено.

Отже, державним реєстратором при прийнятті рішення від 29.01.2018 з індексним номером 39403679 не використано відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, чим порушено вимоги ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації. Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії. Пунктом 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. За ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Крім того, як вбачається з матеріалів реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна, для первинної реєстрації вказаного об'єкту нерухомого майна, окрім інших документів надавався технічний паспорт на гаражний бокс № б/н по АДРЕСА_1 від 25.01.2008, виготовлений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна». Однак, згідно з інформацією Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.02.2023 № 062/14-2293 (И-2023) по АДРЕСА_1 інвентаризація не проводилась і не замовлялась. Крім того, відповідно до вказаної інформації Комунальним підприємством Київської міської ради «Київським міським Бюро технічної інвентаризації» нерухоме майно на праві власності по АДРЕСА_1 не реєструвалось. Отже, у порушення ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором не встановлено вказану інформацію при реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний об'єкт нерухомого майна. Підсумовуючи викладене, для первинної реєстрації об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 використано свідоцтво від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 . яке Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не видавалось та технічний паспорт, відомості про який у Комунальному підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відсутні. Вказане свідчить про здійснення незаконної первинної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі неіснуючих документів. Згідно з листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.03.2023 № 055-1551 відсутні відомості про документи стосовно присвоєння поштової адреси: АДРЕСА_1 будь-якому об'єкту нерухомого майна. Аналогічна інформація про відсутність даних про присвоєння поштової адреси також надана Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією листом від 29.03.2023 № 101-2572/02. Отже, ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , без законних на те підстав та шляхом надання неіснуючих документів, що є підставою для скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказане майно. Відповідно до п. З ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час проведення реєстрації) у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ним особи. Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Водночас, будь-яких інших документів, передбачених Законом та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів У країни від 25.12.2015 № 1127, для реєстрації права власності на нежитлову будівлю операторну АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не надано. Як висновок, документами що стали підставою реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 стали подані нею неіснуючі документи, а інші відомості що необхідні для реєстрації права власності на вказане нерухоме майно державним реєстратором не встановлено. Слід зазначити, що набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі неіснуючих документів з метою введення держави в оману для реєстрації права власності на нежитлову будівлю, порушує публічний порядок і посягає на суспільні та економічні інтереси держави. Крім того, зазначений об'єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. з огляду на це, знаходження на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада міста Києва, спірної нерухомості істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстрокове.

Державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

З огляду на викладене, державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , а у подальшому за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ТОВ «ФОРС ГАРД» проведено на підставі рішень державних реєстраторів, які не відповідають вимогам законодавства, а тому, відповідно до ст.ст. 2, 10, 22, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є підставою для його скасування. Водночас, як вже зазначалось. Київська міська рада рішень про передачу вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 по АДРЕСА_1 не приймала. Крім того, через приймальню Київради заяви від фізичних чи юридичних осіб щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про надання в користування вказаної земельної ділянки не надходили (лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) від 20.03.2023 № 0570202/3-3506).

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Пленум) визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільноправових договорів із фізичною чи юридичною особою. Положеннями статті першої Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Згідно змісту статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Частиною першою та четвертою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Пунктом 5 Пленуму встановлено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 301/1460/18-ц та від 21.03.2018 у справі № 509/1784/17 у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Разом з тим. Київською міською радою вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку жодним фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, у тому числі для будівництва чи розміщення зазначеного майна, не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не отримувались.

Враховуючи вищевикладене Київська міська рада, просила:

1. Розглядати справу без участі представника Київської міської ради.

2. Задовольнити позовні вимоги Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради.

06.10.2023 представник відповідача-3 ТОВ «Форсгард» адвокат Марченко В.А. подала відзив, у якому зазначила наступне.

Ознайомившись з текстом позовної заяви, відповідач заперечує на позовну заяву в повному обсязі, вважає доводи позивача необгрунтованими, безпідставними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач обґрунтовував свою процесуальну позицію, що Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва виявлено порушення вимог законодавства при реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , внаслідок чого позивачем заявлені позовні вимоги: 1) усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користування земельною ділянкою площею 0,1536 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0024) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.01.2018, та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на гараж б/н індивідуальний площею 40 кв.м. по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право ОСОБА_1 ; 2) усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користування земельною ділянкою площею 0,1536 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0024) шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража (індивідуального) по АДРЕСА_1 ,укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Українські інженерні системи", посвідчений 08.02.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк O.A. та зареєстрований в реєстрі № 934; 3) усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користування земельною ділянкою площею 0,1536 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0024) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019, та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ "Українські інженерні системи" на гараж індивідуальний площею 40 кв.м. по АДРЕСА_1 , припинивши вказане право ТОВ "Українські інженерні системи"; 4) усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користування земельною ділянкою площею 0,1536 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0024) шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, операторної АЗС площею 40 кв.м. по АДРЕСА_1 , укладеного між ТОВ "Українські інженерні системи" та ТОВ "ФОРС ГАРД", посвідчений 06.02.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В. та зареєстрований в реєстрі № 908; 5) усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у розпорядженні та користування земельною ділянкою площею 0,1536 га (кадастровий номер 8000000000:63:246:0024) шляхом скасування рішення державного реєстратора про держави реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.06.2022, та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ "ФОРС ГАРД" на нежитлову будівлю операторну АЗС площею 40 кв.м. по вул. Тепловозній , 2-Б у Дарницькому районі міста Києва, припинивши вказане право ТОВ "ФОРС ГАРД"; 6) зобов'язати ТОВ "ФОРС ГАРД" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1536 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 по АДРЕСА_1 привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлової будівлі операториої АЗС площею кв.м.

Заперечення щодо права представництва прокуратурою інтересів держави Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). З наведеного вище можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництв: з суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону Закону України «Про прокуратуру». На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов'язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов'язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання. У рішенні від 08 квітня 1999 року № З-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Щодо набуття товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРС ГАРД» у власність об'єкту нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 6 червня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В., зареєстровано в реєстрі за № 908, відповідач зазначає наступне.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРС ГАРД», на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 6 червня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В., зареєстровано в реєстрі за № 908, набуло у власність нежитлову будівлю, операторну АЗС, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,0 кв.м. розташовану на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:63:246:0024 (копія додається).

Право власності на нежитлову будівлю відповідача зареєстровано приватним нотаріусом Чорногуз О.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 06.06.2022, індексний номер витягу 302130635, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1471793680000 (копія додається).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з положеннями ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч.ч.І, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто, за змістом ч. 1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. В силу вимог ч.І ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Так, відповідно до вимог ч .І-3 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. За змістом ч. 1, 2 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з п.1 ч. 1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, в тому числі, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Тобто відповідач є власником майна, яке набув на законних підставах у власність. На думку відповідача взагалі відсутній предмет спору, позивач не довів яке саме його право порушено.

Щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. тЩ айэ mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/W est Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/W est Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, іцо випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативноправового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Заперечення відповідача щодо обраного способу захисту (пункти 1-6 прохальної частини позовної заяви) Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту' цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії. яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності орган державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. «Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові». Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76). На думку відповідача, заявлені позивачем вимоги, а саме усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, який розміщений на ній, а також визнання недійсними правочинів, не є неналежним способом захисту. Щодо застосування строків позовної давності Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На думку відповідача, з урахуванням позиції позивача, що викладена у позові вбачається, що про порушене право дізнались 10.03.2023, тобто фактично через 62 місяці після вчинення відповідних реєстраційних дій щодо об'єкту нерухомості одним з відповідачем. Тобто, на території територіальної громади міста Києва знаходиться земельна ділянка, що перебуває у комунальній власності, протягом 62 місяців фізична особа, а в подальшому суб'єкти господарювання, юридичні особи, користувались об'єктом нерухомості, що розміщений на даній земельній ділянці і Київській міській раді було невідомо про цей факт. На думку відповідача, позивач надає суду суперечливі дані, які не ґрунтуються та не підтверджується реальними обставинами справи, внаслідок чого вважаємо що строк позовної давності щодо заявлених вимог, які викладені в пунктах 1-3 прохальної частини позовної заяви сплив. Клопотання про поновлення строків позовної давності для звернення із даними вимогами до суду позивачем не заявлялось.

А тому, з урахуванням вимог ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 81 ЦПК України відповідач вважає, що строк позовної давності позивачем порушений. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи вищевикладене, відповідач звертається до суду з відповідною заявою про сплив строків позовної давності. Ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона, згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими,речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Подаючи до суду даний відзив на позовну заяву, відповідач повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс відповідач і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, становить 20 000, 00 (двадцять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу адвокатом. Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до суду в порядку, передбаченому ЦПК України.

Просить під час вирішення справи застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача, що викладені в пунктах 1-3 прохальної частини позовної заяви та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну позицію викладено представником відповідача-3 22.04.2024 - (а.с. 70-81 том3) у відзиві на уточнену позовну заяву прокурора.

26.04.2024 прокурор подав відповідь на відзив, у якій просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

20.05.2024 представник Київської міської ради Пилипчук І.І. подала пояснення, у яких просила задовольнити заявлені позовні вимоги.

Вивчивши заяви по суті, подані сторонами, заслухавши пояснення прокурора Ваврентович Я.В., представника Київської міської ради Глущенка А.В., представника відповідача-3 - адвоката Марченко В.А., дослідивши та оцінивши письмові докази, суд установив наступні фактичні обставини.

06.06.2022 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чорногуз О.В. прийнято рішення, індексний номер 63778900, про реєстрацію за ТОВ «ФОРС ГАРД» права власності на нежитлову будівлю, а саме, операторну АЗС загальною площею 40 кв.м, а також внесено відомості до Державного реєстру речових прав про зміну типу об'єкту нерухомого майна: «гараж індивідуальний» змінено на «нежитлова будівля, операторна АЗС» (а.с. 31 том 1).

Зазначена земельна ділянка належить до земель комунальної власності та в оренду чи користування Київською міською радою не передавалась, що вбачається з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.03.2023 № 0570202/3-3506.

Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024.

З тексту рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 29.01.2018 індексний номер 39403679 вбачається, що приймаючи рішення, державний реєстратор Кучма Л. В. керувалась ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядку № 1127).

З витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:246:0024 зареєстрована 23.09.2021. Отже, станом на дату прийняття рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (25.01.2018) відомості щодо земельної ділянки на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, у земельному кадастрі були відсутні.

Крім того, встановлено, що у Державній інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) (лист від 29.11.2022) відомості щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не виявлено.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Отже, судом встановлено факт, що первинна державна реєстрація прав на нежитлову будівлю, операторну АЗС площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 незаконно проведена на підставі свідоцтва про право власності від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 01.03.2008 № 367-С/ГЖ, оскільки згідно з інформацією Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 21.02.2023 №110/306-14 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтво від 10.03.2008 серії ІНФОРМАЦІЯ_1 не видавалось, як не видавався і наказ від 01.03.2008 №367-С/ГЖ (а.с. 89 том 1).

Крім того, відповідно до вказаної інформації Комунальним підприємством Київської міської ради «Київським міським Бюро технічної інвентаризації» нерухоме майно на праві власності по АДРЕСА_1 не реєструвалось.

Отже, прокурор довів, що для первинної реєстрації об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 використано свідоцтво від 10.03.2008 серії НОМЕР_1 , яке Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не видавалось, та технічний паспорт, відомості про який у Комунальному підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відсутні.

Вказане свідчить про здійснення незаконної первинної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі неіснуючих документів.

Отже, у цій справі відповідач-1 - ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - гараж індивідуальний площею 40 кв.м по АДРЕСА_1 , без законних на те підстав та шляхом надання неіснуючих документів, чим порушила право неволодіючого власника - цієї земельної ділянки площею 0,1901 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0058 по АДРЕСА_1 , - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради - на володіння, користування і розпорядження своїм нерухомим майном.

У подальшому цей об'єкт нерухомого майна відчужено ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», потім - ТОВ «ФОРС ГАРД».

Зазначений об'єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі.

Водночас суд дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми ст. 387 і 388 ЦК України

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом вказаних норм власник - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних, в тому числі договірних, відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Оскільки між відповідачами - титульними володільцями майна спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 , ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», ТОВ «Форс гард» та її власником - територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради немає зобов'язальних, в тому числі договірних, відносин, і майно перебуває у останнього володільця (ТОВ «Форс гард») не на підставі укладеного з власником договору, належним способом захисту порушених прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, буде віндикаційний позов з вимогою про витребування цієї земельної ділянки у останнього набувача на користь власника.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У цій справі прокурор не заявляв позовних вимог про витребування земельної ділянки площею 0,1901 га з кадастровим номером 8000000000:63:246:0058, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від останнього її набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, а задоволення вимог про визнання недійсними договорів, згідно з якими зазначену земельну ділянку декілька разів відчужено, та знесення самочинно збудованого майна, не призведе до повернення вказаної земельної ділянки у власність неволодіючого власника (територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради) від володіючого невласника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард»).

Враховуючи те, що суд не має права самостійно змінювати предмет позову (позовні вимоги), суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням позивачем неналежного (неефективного) способу захисту.

Позовна давність прокурором не була пропущена, тому доводи представника відповідача-3 щодо її пропуску є необгрунтованими.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору залишаються за прокурором.

Керуючись нормами ст. 2, 5, 12, 141, 209, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову Першого заступника керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс гард» про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав, зобов'язання знести самочинно збудовану нежитлову будівлю, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан.

Позивач Дарницька окружна прокуратура міста Києва, юридична адреса: 02160, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 3-В.

Особа, в інтересах якої подано позов - Київська міська рада, ЄДРПОУ 22883141,адреса вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044.

Відповідач-1 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_3 .

Відповідач-2Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку», ЄРДПОУ 41615742, адреса вул. Щербакова, 57-Г, кв. 119, м. Київ, 04128,тел. 380967957070.

Відповідач-3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Форс гард», ЄДРПОУ 43846404, адреса вул. Ямська, 41, оф. 2/1, м. Київ, 03150, тел. 380675307649.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 01.09.2025.

Суддя В.М. Маркєлова

Попередній документ

129914956

Наступний документ

129914958

Інформація про рішення:

№ рішення:	129914957
№ справи:	753/12132/23
Дата рішення:	23.04.2025
Дата публікації:	05.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Дарницький районний суд міста Києва
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (23.04.2025)
Результат розгляду:	в позові відмовлено
Дата надходження:	14.07.2023
Предмет позову:	про відшкодування шкоди

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

19.09.2023 14:00	Дарницький районний суд міста Києва
09.11.2023 14:00	Дарницький районний суд міста Києва
13.12.2023 12:00	Дарницький районний суд міста Києва
29.01.2024 14:30	Дарницький районний суд міста Києва
04.03.2024 14:30	Дарницький районний суд міста Києва
04.04.2024 14:30	Дарницький районний суд міста Києва
23.05.2024 14:30	Дарницький районний суд міста Києва
30.07.2024 14:30	Дарницький районний суд міста Києва
26.09.2024 15:00	Дарницький районний суд міста Києва
26.11.2024 15:30	Дарницький районний суд міста Києва
13.12.2024 16:00	Дарницький районний суд міста Києва
24.02.2025 15:00	Дарницький районний суд міста Києва
23.04.2025 16:00	Дарницький районний суд міста Києва