Номер провадження: 11-сс/813/1092/25
Справа № 521/8038/25 1-кс/521/1943/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
08.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
представника власника майна - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.05.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025162470000751 від 13.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.05.2025 задоволено клопотання слідчої СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, а саме: мобільний телефон марки «Terra Bulding» моделі СPN 239, який було вилучено 13.05.2025 в ході проведення обшуку в автомобілі марки «Toyota» моделі «Avensis» з номером «ОЛІДЕРМ» та поміщено до сейф-пакету RIC 2060051.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, вилучене майно має доказове значення для встановлення всіх обставин злочину, у зв'язку із необхідністю проведення необхідних слідчих дій.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала винесена з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Доводи обґрунтовує тим, що вилучений предмет не є предметом злочину. Вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів. Накладання арешту жодним чином не мотивоване необхідністю проведення експертного дослідження.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Прокурор ОСОБА_10 будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в судове засідання не з'явився, однак до початку судового розгляду подав клопотання про розгляд без його участі у якому заначив, що не заперечує щодо скасування ухвали слідчого судді, оскільки в арешті на майно відпала процесуальна необхідність, а сам мобільний телефон повернутий власнику, а тому у відповідності до положень ч. 3 ст. 306 та ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Окрім того, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004 року).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 173 ч.ч. 1, 2 п. 5 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження та пояснення учасників апеляційного розгляду вважає, що слідчий суддя безпідставно задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, так як при розгляді клопотання не були доведені підстави та мета для накладення арешту на майно, передбачені зазначеними положеннями кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, у клопотанні слідчого не зазначено відповідність вилученого майна критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, тобто належним чином не вмотивовано, яке відношення вилучений автомобіль має саме до цього кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання, слідчий суддя обмежився лише дублюванням клопотання слідчого та перерахуванням в цій ухвалі встановлених під час досудового розслідування даних, проте не з'ясував правову підставу для арешту майна, не надав відповідної правової оцінки клопотанню, яке в тому числі не містить належного обґрунтування мети, підстави накладення арешту на зазначене у клопотанні майно.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора, як на суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження.
Проте, стороною обвинувачення не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вилучений транспортний засіб є знаряддям вчинення злочину.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до протоколу огляду предмету від 14.05.2025 вилучений мобільний телефон марки «Terra Bulding» моделі СPN 239 було оглянуто та інформації, яка має відношення до кримінального провадження не виявлено.
Будь-яких експертиз щодо вилученого майна органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні не призначено.
Зазначене також було підтверджено прокурором ОСОБА_10 , який у своїй заяві заначив, що не заперечував щодо скасування ухвали слідчого судді, оскільки в арешті на майно відпала процесуальна необхідність, а сам мобільний телефон повернутий власнику.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно із п. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що слідчий суддя допустив невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, не звернувши увагу на необґрунтованість клопотання слідчого про накладення арешту на вказане у клопотанні майно, що є підставою для задоволення апеляційної скарги представника власника майна, скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової про відмову у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Керуючись статтями 170-173, 376, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 -задовольнити.
Ухвалу слідчого Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.05.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025162470000751 від 13.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчої СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_9 про накладання арешту на мобільний телефон марки «Terra Bulding» моделі СPN 239 у кримінальному провадженні №12025162470000751 від 13.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4