Провадження № 22-ц/803/6865/25 Справа № 204/11503/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
02 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Саєнко Олександр Миколайович, на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року у складі судді Салькової В.С. у цивільній справі № 204/11503/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
В листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, пред'явленою до ОСОБА_1 , обгрунтовуючи це тим, що 17 вересня 2015 року між ними укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .. Шлюбні відносини між сторонами припинилися з 01 вересня 2024 року, з цього часу вони не ведуть спільного господарства, їх більше не пов'язує спільний побут. В останній час шлюбних відносин між подружжям постійно відбувалися сварки, конфлікти, вони втратили один до одного відчуття любові. Позивач вважає, що сім'я фактично розпалася та відновити її неможливо. Наразі шлюб суперечить інтересам сторін та їхньої дитини. Заперечуючи можливість примирення, просив суд розірвати шлюб між ним та відповідачем (а.с.1,2).
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 17 вересня 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №1376, - розірвано.
Після розірвання шлюбу відповідачеві залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (а.с. 53-55).
Рішення суду мотивовано тим, що клопотань про надання судом строку на примирення від жодної сторони не надходило. За твердженнями позивача, шлюбні відносини між сторонами припинені з 01 вересня 2024 року, що відповідачем не спростовано. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний шлюб можливо зберегти, судом не встановлено. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Саєнка О.М. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та залишити позов без розгляду, застосувавши ст. 76 ЗУ “Про міжнародне приватне право».
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, попри наявність належно поданого відзиву, в якому заявлено стороною відповідача про неможливість на момент його подання надати важливі документи, що мають значення для вирішення справи та підтверджують позицію відповідача, не вжив жодних дій для забезпечення реалізації права сторони відповідача на подання доказів. Також зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що обидві сторони судового процесу фактично проживають у Німеччині, а стороною відповідача у даній справі ініційовано процедуру розірвання шлюбу саме в Німеччині. Суд першої інстанції не надав можливості відповідачеві ані фактично бути присутньою в судовому засіданні, ані надати усі докази, які відповідач вважала за необхідне, призначивши та розглянувши справу у спрощеному позовному порядку (а.с. 83,84).
Позивач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, через свого представника - адвоката Ліфлянчика С.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність, обґрунтованість та справедливість рішення суду першої інстанції. Зазначив, що відповідач, яка стверджує про порушення її процесуальних прав через її проживання за кордоном та неповідомлення про судовий процес, звернулась за наданням їй правничої допомоги адвокатом, що свідчить про те, що про наявність такого судового процесу про розірвання шлюбу вона була достеменно обізнана, навіть перебуваючи за кордоном. Позивачем подавався позов за останньою відомою йому адресою місцезнаходження відповідача на території України, що передбачає норми ЦПК України, а бути обізнаним про фактичне місцезнаходження відповідача, з якою він не проживає протягом року, відповідач не зобов'язаний. Разом з цим зазначив, що адвокат відповідача, будучи обізнаним про відкриття провадження, декілька разів за формальних підстав просив відкласти розгляд справи, через що справа розглядалась судом майже півроку. За такий час відповідач могла примиритись з позивачем, однак цього не сталось, оскільки є неможливим.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, а подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, оскільки примушування жінки або чоловіка до шлюбу не допускається, застосувавши при цьому ст. 109-112 Сімейного кодексу України.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, 17 вересня 2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції між сторонами зареєстровано шлюб, актовий запис №1376 (а.с.6).
Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_3 (а.с.7).
Як стверджує позивач, шлюбні відносини між ними припинені з 01 вересня 2024 року, відповідачем цього не спростовано. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний шлюб можливо зберегти, судом не встановлено.
З'ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції врахував інтереси сторін, відсутність почуття поваги та любові між подружжям, що породжує різні погляди на життя та негативно відображається на сумісному проживанні разом із неповнолітньою дитиною, враховуючи повне та категоричне заперечення позивача на збереження цього шлюбу. Подальше формальне існування шлюбу між сторонами суперечило б їх правам та інтересам.
З вищенаведеним повністю погоджується і колегія суддів та зазначає, що суд першої інстанції вірно з'ясував характер спірних правовідносин та визначив норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ч. 1ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 25 СК України визначено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Судом першої інстанції вірно було встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що спільне життя позивача з відповідачем не склалося та припинено. Подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе, що скаржником не спростовано.
Доводи скаржника про те, що вона перебуває у Німеччині та не знала про звернення позивача з даним позовом, колегія суддів не приймає до уваги, адже провадження у справі відкрито 10 січня 2025 року (а.с.27) за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін в судове засідання, призначене 07 лютого 2025 року.
Представником позивача 14 січня 2025 року подано клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.30).
З поштового конверту, надісланого на ім'я ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у позові, колегією суддів встановлено, що конверти повернулися з відміткою пошти “адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.32,34).
Враховуючи положення п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про безпідставність таких доводів скаржника, оскількиднем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про, зокрема, відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Разом з цим колегія суддів наголошує, що 07 березня 2025 року адвокатом Саєнком О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подана заява суду першої інстанції про ознайомлення з матеріалами справи шляхом надання доступу до матеріалів справи в підсистемі “Електронний суд» або будь-яким шляхом, який виключає необхідність прибуття до приміщення суду (а.с.38).
Зазначене свідчить про обізнаність сторони відповідача про наявність цієї справи в провадженні суду першої інстанції та відповідач може приймати участь через свого представника, як це передбачає ст. 58 ЦПК України.
Крім цього належить наголосити, що відповідач, будучи достеменно щонайменш після 07 березня 2025 року обізнаною про порушення провадження у даній справі, не зверталась з клопотанням про її особисту участь у справі та відкладення розгляду за для надання можливості бути присутньою в судовому засіданні, тоді як справа призначалась до розгляду 10 березня 2025 року. Натомість, представник відповідача 19 березня 2025 року подав повідомлення про відсутність матеріалів справи в електронній системі та неможливість ознайомлення з матеріалами справи, при цьому справа призначалась до розгляду 27 березня 2025 року, про що представник відповідача особисто вказує у повідомленні (а.с.44). 24 березня 2025 року представник відповідача, звертаючись із заявою про продовження процесуального строку, зазначає дату розгляду справи 27 березня 2025 року, надання доступу в електронній системі “Електронний суд» 13 березня 2025 року для ознайомлення з матеріалами справи, однак просить продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позов та відкласти розгляд справи (а.с.47,48).
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неналежне повідомлення про розгляд справи не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, дослідженими як судом першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.
Також, реалізуючи своє право, передбачене ст. 178 ЦПК України, сторона відповідача подала відзив на позов (а.с.51,52), виклавши свої заперечення проти розгляду справи та посилаючись на порушення процедури розірвання шлюбу з відповідачем у Німеччині, що за правилами ст. 76 ЗУ “Про міжнародне приватне право» належить українському суду зупиняти провадження.
Колегія суддів наголошує, що такі доводи містяться і в апеляційній скарзі відповідача, вже з наданням письмових документів виготовлених у Німеччині щодо підготовки адвокатським бюро у Німеччині матеріалів щодо роздільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та врегулювання його наслідків, зокрема, щодо подальшого користування спільним житлом подружжя (а.с.68-73).
Колегія суддів відзначає, що такі докази суду першої інстанції не надавались та суд першої інстанції був позбавлений можливості дослідити ці документи та надати їм належну правову оцінку, в розумінні ст. 89 ЦПК України.
У відповідності до ч.1,3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Сторона скаржника не навела обставин, які б перешкоджали надати ці докази разом із відзивом на позов за для вивчення цих документів судом першої інстанції, враховуючи, що відзив на позов представником відповідача поданий в системі “Електронний суд» та датований 04 квітня 2025 року, а документи, надані апеляційному суду окремим клопотання від 21 травня 2025 року, датовані 14 січня 2025 року, тобто, складені у Німеччині значно раніше, ніж відповідачем подавався відзив на позов.
За таких обставин, колегія суддів не приймає такі доводи скаржника до уваги, оскільки відповідач, будучи достеменно обізнаною про дати розгляду справи, реалізуючи свої процесуальні права, передбачені ст. 58, 178 ЦПК України, не подавала зазначених письмових документів суду першої інстанції ні особисто, ані через свого представника.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Частиною 2 ст.112 СК України унормовано, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції у повній мірі дослідив фактичні обставини справи та дійшов цілком правомірного висновку про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, чого скаржником не спростовано.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення вимог та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, належить наголосити, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 133-141, 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Саєнко Олександр Миколайович - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “02»вересня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна