Провадження № 22-ц/803/7408/25 Справа № 172/2216/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
02 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» укладено кредитний договір № 480105-КС-003, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу кредит в розмірі 19 000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошти на сплатити проценти за користування кредитним коштами.
Товариство свої зобов'язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти, разом з тим відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 14 листопада 2024 року виникла заборгованість в розмірі 74 867,13 грн., яка складається із: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 18 562,40 грн.; суми прострочених платежів за процентами - 54 292,73 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 012,00 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року в розмірі 74 867,13 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року в розмірі 25 987,40 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 18 562,40 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом - 7 425,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 04 червня 2025 року апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині вимог про стягнення заборгованості по комісії в розмірі 2 012,00 грн., в задоволенні яких було відмовлено і задоволення позову в цій частині, а в частині вимог про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом змінити рішення суду, стягнувши заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 54 292,73 грн. В решті рішення суду залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції безпідставно послався на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 07 лютого 2018року у справі № 175/1543/16-ц, в якій розглядалось питання неправомірності встановлення комісії за обслуговування кредиту та за управління кредитом, в той час як у даній справі комісія була встановлена за надання кредиту. З огляду на встановлену відмінність в об'єктах правового регулювання, висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у даній справі, відповідно висновки Верховного Суду не могли бути застосовані. Також, комісія за надання кредиту передбачена, як умовами кредитного договору, так і Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, які були підписані позичальником, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії за надання кредиту до загальних витрат за споживчим кредитом та порядком сплати такої комісії.
Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачем дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останнім своїх зобов'язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.
Разом з тим, поштове відправлення, адресоване відповідачу повернулось не врученим з відміткою на конверті про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до частин першої та третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду оскаржено в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 54 292,73 грн. та заборгованості по комісії в розмірі 2 012,00 грн., в іншій частині заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 480105-КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Укладення договору підтверджується пропозицією (офертою) позивача та прийняттям (акцептом) відповідача, а також підписом відповідача одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, який відповідачем був введений у заяві на отримання кредиту. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальникові кредит в розмірі 19 000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та платності. Процента ставка фіксована і становить 1,15159869 % (знижена), 2,00000000 % (стандартна), комісія за надання кредиту: 2 850,00 грн. Строк дії договору до 10 червня 2024 року (а.с.17-25).
З розрахунку наданого позивачем на підтвердження заявлених вимог вбачається, що позичальник має перед кредитором заборгованість за кредитним договором станом на 14 листопада 2024 року в розмірі 74 867,13 грн. (з урахуванням добровільно сплаченої суми боргу в розмірі 4 120,00 грн.), яка складається із: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 18 562,40 грн.; суми прострочених платежів за процентами - 54 292,73 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 012,00 грн. (а.с.11-13).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Товариство та відповідач уклали в електронній формі договір, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого Товариством розрахунку заборгованості, які відповідачем не повернуті; наведені обставини не оскаржені сторонами та не можуть бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
При цьому суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 54 292,73 грн. не є співмірною сумі кредиту у 19 000,00 грн. за вищевказаним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 7 425,00 грн.
Крім того, умови кредитного договору щодо сплати комісії в розмірі 2 012,00 грн. за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягали.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.
Задовольняючи частково позов ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції дійшов висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Водночас, відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд першої інстанції закономірно дійшов висновку про те, що деякі положення кредитного договору не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права, бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Бізнес Позика», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року позичальника ОСОБА_1 вбачається, що заборгованість за відсотками становить 54 292,73 грн., що майже у три рази перевищує суму кредиту у 19 000,00 грн.
Більш того, як зазначав позивач, відповідачем частково здійснювалося погашення кредиту та відсотків за ним.
Тож, колегія суддів враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Щодо вимоги про сплату комісії в розмірі 2 012,00 грн. колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 2.5 договору комісія за надання кредиту становить 2 850,00 грн. Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Отже, пункт 2.5 укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 договору про надання кредиту № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року не містить зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з наданням кредиту.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.
Однак, позивачем не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору про надання кредиту № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин положення договору про надання кредиту № 480105-КС-003 від 25 грудня 2023 року про сплату позичальником на користь Товариства комісії за надання кредиту в розмірі 2 850,00 грн. є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 2 012,00 грн. необґрунтованою.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 вересня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров