Провадження № 22-ц/803/5420/25 Справа № 210/497/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
02 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 210/497/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Сенс Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О. В. У м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 10 березня 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинила виконавчий напис, реєстр № 19907, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк», заборгованості в сумі 88 744,95 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Дніпра Русецькою О.О. відкрито виконавче провадження № 62607323 від 20 липня 2020 року по примусовому виконанню виконавчого напису № 19907 від 09 червня 2020 року.
Позивач вказує, що приватним нотаріусом не дотримано порядок вчинення виконавчого напису, нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі кредитного договору, який не є нотаріально посвідченим. На підставі викладеного, просить суд визнати виконавчий напис № 19907 від 09 червня 2020 року таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року позов задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 19907, вчинений 09 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 88 094,95 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 484,48 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог на правничу допомогу у розмірі 11 500 грн - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача просить скасувати рішення в частині відмови в задоволення стягнення судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, в цій частині ухвалити нове рішення яким стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 11 500 грн.
Судові витрати покласти на відповідача та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 3 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем здійснено оплату правової допомоги адвоката, що відповідно до ст. 133 ЦПК України, є судовими витратами, та відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК підлягали стягненню з відповідача, АТ «Сенс Банк» на користь позивача, ОСОБА_1 .
Позивач понесла судові витрати по оплаті витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500 грн, яка складається з наступних нарахувань: ознайомлення з документами, формування правової позиції та надання консультації (22 січня 2025 року) вартістю 1 500 грн; складання позовної заяви за 4 години роботи (22 січня 2025 року) вартістю 8 000 грн; складання заяви про забезпечення позову (22 січня 2025 року з урахуванням мінімальної вартості складання будь якого процесуального документу передбаченою п.4.2 Договору) вартістю 2 000 грн. Розрахунки витрат на професійну правничу допомогу здійснюється на підставі п.4 Договору про надання правничої допомоги № 22/01/2025-А від 22 січня 2025 року та підтверджується Актом приймання-передачі правничої допомоги та Квитанцією про оплату витрат на правничу допомогу. Відповідно до п.4.2. Договору про надання правничої допомоги, Сторони домовилися, що ознайомлення з документами, формування правової позиції та надання консультації складає 1 500 грн; вартість однієї години роботи Адвоката щодо складання процесуальної документації до суду складає 2 000 грн, але не менше ніж 2 000 грн за складання будь якого процесуального документу.
Вказані витрати підтверджено документами, наявними в матеріалах даної справи, а саме копією договору про надання правової допомоги № 22/01/2025-А від 22 січня 2025 року, актом приймання-передачі правничої допомоги, відповідно до якого ОСОБА_1 погодила з адвокатом Вовк М.В. вартість надання правових (юридичних) послуг загальна сума яких 11 500 грн, розрахункову квитанцію серії АВ-ТБ № 0250007 від 22 січня 2025 року.
Крім того зазначає, що у зв'язку з оскардженням рішення позивачка понесла судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, яка складається з наступних нарахувань: складання апеляційної скарги за 3 години роботи (25 березня 2025 року) вартістю 3 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу, в якому зазначено підстави для зменшення розміру судових витрат, представник відповідача просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає не в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вказав, що на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу докази суду не надан, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Проте погодитись з такими висновками суду не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За правилами встановленими ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що з метою доведення належного виконання та надання правничої допомоги адвоката клієнту, до суду першої інстанції в межах справи № 210/497/25 було надано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 20/12/2025-А від 22 січня 2025 року, акт приймання-передачі правничої допомоги, відповідно до якого ОСОБА_1 погодила з адвокатом Вовк М.В. вартість надання правових (юридичних) послуг загальна сума яких 11 500 грн, розрахункову квитанцію серії АВ-ТБ № 0250007 від 22 січня 2025 року.
22 січня 2025 року року між адвокатом Вовк Михайлом Вадимовичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 20/12/2024-Г (а.с.17).
Відповідно до Акту передачі правничої допомоги відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 20/12/2025-А від 22 січня 2025 року витрати на професійну правничу допомогу складаються з наступних нарахувань: ознайомлення з документами, формування правової позиції та надання консультації (22 січня 2025 року) вартістю 1 500 грн; складання позовної заяви за 4 години роботи (22 січня 2025 року) вартістю 8 000 грн; складання заяви про забезпечення позову (22 січня 2025 року з урахуванням мінімальної вартості складання будь якого процесуального документу передбаченою п.4.2 Договору) вартістю 2 000 грн. Розрахунки витрат на професійну правничу допомогу здійснюється на підставі п.4 Договору про надання правничої допомоги № 22/01/2025-А від 22 січня 2025 року та підтверджується Актом приймання-передачі правничої допомоги та Квитанцією про оплату витрат на правничу допомогу. Відповідно до п.4.2. Договору про надання правничої допомоги, Сторони домовилися, що ознайомлення з документами, формування правової позиції та надання консультації складає 1 500 грн; вартість однієї години роботи Адвоката щодо складання процесуальної документації до суду складає 2 000 грн, але не менше ніж 2 000 грн за складання будь якого процесуального документу.
Оплата позивачем вказаних вират на професійну правничу допомогу підтвержена розрахунковою квитанцією Серія АВ-ТБ № 0250007 (а.с.18 зворот).
Отже, стороною позивача дотримано вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки докази понесення витрат на правничу допомогу подані до суду до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У справі містяться документи, що свідчать про фактичну оплату витрат за надання правничої допомоги.
Представником відповідача до апеляційної скарги додано клопотання про зменшення розміру судових витрат, яке колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги, з огляду на наступне.
Так, у п. 1 ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справо визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Тобто законодавець не передбачає можливості для відмови у відшкодуванні фактично наданих витрат на правову допомогу, а тому суд згідно ч.ч. 4-6 ст. 137, ч.ч. 3, 4 ст. 141 ЦПК України у такому разі з'ясовує наявність чи відсутність підстав для зменшення цих витрат.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги співмірність заявлених витрат на правову допомогу зі складністю справи, процесуальні дії, які були вчинені адвокатом, а також доводи апелянта щодо неспівмірності таких витрат, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 7 000 грн.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з наданих до апеляційної скарги документів, а саме: Акту приймання - передачі правничої допомоги відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 20/12/2025-А від 22 січня 2025 року, розрахункової квитанції серії АВ-ТБ № 0250017, останні підтверджують надання адвокатом Вовком М.В. правничої допомоги (складання апеляційної скарги (25 березня 2025 року) на суму 3 000 грн, які, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції на професійну правничу допомогу адвоката та ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович,задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк»на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.
В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк»на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення скалдено 02 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: