Провадження № 33/803/2201/25 Справа № 205/3460/25 Суддя у 1-й інстанції - Яценко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Крот С. І.
28 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Крот С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 на постанову Новокодацького районного суду м.Дніпра від 24 липня 2025 року, якою провадження у справі про притягнення
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення,
за участю:
особи, що притягується
до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 ,
в режимі відеоконференції
адвоката Амельченка А.С.,
захисника Нізік О.В.,
законного представника неповнолітнього
потерпілого - ОСОБА_3 ОСОБА_1
Згідно постанови Новокодацького районного суду м.Дніпра від 24 липня 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до протоколу ВАД № 400575 від 16 лютого 2025 року ОСОБА_2 16 лютого 2025 року близько 09 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого сина ОСОБА_3 , а саме розпочала словесну сварку та висловлювалась нецензурною лайкою у бік чоловіка ОСОБА_1 , свідком даної події стала неповнолітня дитина, яка була налякана такими діями, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги вказує, що постанова суду першої інстанції є незаконною та такою, що винесена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що суд некритично прийняв пояснення ОСОБА_2 , не надав їм належної оцінки та частково проігнорував інші докази, які були надані потерпілою стороною. Вказує на те, що домашнє насильство вчинялося у присутності дитини, внаслідок чого остання є свідком такого насильств, через що отримала психоемоційне навантаження та потребує захисту з боку держави. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не дослідив долучену до матеріалів справи довідку за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_3 , 2018 року народження, яка була складена 05 квітня 2025 року практичним психологом ОСОБА_4 , яка також підтверджує наявність у дитини ознак психологічної травми. На переконання ОСОБА_1 суд першої інстанції своїм рішенням нівелював гарантії ЗУ “Про запобігання та протидії домашнього насильству».
ОСОБА_2 подала заперечення на апеляційну скаргу представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 , в яких просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без зміни.
Вказала, що вона не вчиняла щодо свого сина ОСОБА_3 жодних дій, які могли б бути кваліфікованими як домашнє насильство. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази насильства. Зазначила, що постанова суду першої інстанції повністю відповідає положенням КУпАП щодо законності та обґрунтованості.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. За змістом ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення.
Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, на підставі належних та допустимих доказів. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП насильством в сім'ї - є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Частиною 2 ст. 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Відповідно до ч.4 ст. 269 КУпАП якщо адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 або 173-6 цього Кодексу, було вчинено у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа також визнається потерпілим, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, і на неї поширюються права потерпілого, крім права на відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Пунктом 14 статті 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, виходячи із зазначених вище норм законодавства, під домашнє насильство, зокрема, умисне вчинення діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 або ч.2 ст.173-2 КУпАП, підпадають словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Обгрунтовуючи висновки про відсутність складу правопорушення у діях ОСОБА_2 та закриваючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, суд посилався на те, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких даних, які б підтверджували наявність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та які б спростовували позицію ОСОБА_2 щодо її непричетності до вчинення даного адміністративного правопорушення.
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами законного представника малолітнього - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , апеляційний суд не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_2 підтверджується належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, яким суд не дав належної оцінки.
Як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 400575 від 16 лютого 2025 року, 16 лютого 2025 року близько о 09 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого сина ОСОБА_3 , а саме розпочала словесну сварку та висловлювалась нецензурною лайкою у бік чоловіка ОСОБА_1 , свідком даної події стала неповнолітня дитина, яка була налякана такими діями, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт вчинення ОСОБА_2 неправомірних дій, та є одним із джерел доказів відповідно до положень ст.251 КУпАП.
Викладені у протоколі обставини підтверджуються: письмовою заявою законного представника малолітнього - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від 16 лютого 2025 року; письмовими поясненнями законного представника малолітнього - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від 16 лютого 2025 року; рапортом співробітника поліції від 16 лютого 2025 року, а також іншими доказами, наявними в матеріалах справи.
Однак, суд першої інстанції необгрунтовано поставив під сумнів достовірність зазначених доказів, прийнявши доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо її невинуватості.
Апеляційний суд вважає, що невизнання ОСОБА_2 своєї вини слід розцінювати критично, як спосіб захисту з метою уникнення відповідальності, оскільки докази, які містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, в своїй сукупності повністю підтверджують її вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Апеляційний суд також вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пояснення ОСОБА_2 здебільшого стосуються погіршення взаємовідносин саме подружжя, що не має значення для оцінки наслідків її дій щодо малолітнього сина, який є окремою потерпілою особою.
Крім того, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, що протокол про адміністративне правопорушення не містить в описі жодних дій психологічного характеру вчинених ОСОБА_2 , оскільки з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №376813 від 08 березня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 вчинила факт домашнього насильства психологічного характеру стосовно своєї дитини. При цьому, не достатня деталізація у протоколі не може бути підставою для уникнення відповідальності.
Окрім того, з долучених стороною потерпілого відеозаписів вбачається, що ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство щодо свого чоловіка ОСОБА_1 , штовхнула його милиці, які впали на землю, у подальшому ОСОБА_2 свариться з ОСОБА_1 , при цьому свідком даної події стала неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , яка була налякана такими діями. Також, на запитання батька ОСОБА_1 , чи боїться ОСОБА_3 своєї матері, ОСОБА_3 за допомогою конклюдентних дій кивнув, що в свою чергу підтверджує стан наляканості малолітнього ОСОБА_3 поведінкою матері по відношенню до батька, що свідчить про наявність в діях ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру, навіть якщо воно не було спрямоване безпосередньо на дитину.
Оцінюючи пояснення законного представника малолітнього - ОСОБА_3 . ОСОБА_1 , і долучений відеозапис як доказ у справі з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність цього доказу - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, не убачає будь-яких підстав не довіряти цьому доказу.
Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б вказували на факт надання представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 неправдивих показань з метою обмовити ОСОБА_2 . Вона, у свою чергу, не зверталася зі скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва із питанням ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій, зокрема, у зв'язку з безпідставним складанням правоохоронцями стосовно неї протоколу про адміністративне правопорушення.
Також наявність у ОСОБА_3 ознак психологічної травми, пов'язаної з діями ОСОБА_2 , підтверджується довідкою за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_3 з якої вбачається, що дитина перебуває в стані підвищеної тривожності, що ймовірно, пов'язана з досвідом свідчення домашнього насильства, насамперед - з боку матері.
Поведінка ОСОБА_2 у даному конкретному випадку істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин в родині, адже характер її дій навіть в присутності неповнолітньої дитини, безумовно спричинили потерпілій особі емоційну невпевненість та побоювання за свою безпеку, та як наслідок могли завдати психічної шкоди здоров'ю.
Факт отримання неповнолітнім потерпілим ОСОБА_3 психічної шкоди здоров'ю, завданої діями ОСОБА_2 , деталізовано в заяві представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 та не викликає у суду жодного сумніву.
Апеляційний суд вважає, що доказами, наявними в матеріалах справи, доведено, що домашнє насильство вчинялося в присутності дитини, а дитина фактично перебувала в зоні конфлікту, тому ОСОБА_3 є свідком такого насильства, через що отримав психоемоційне навантаження та потребує захисту з боку держави як потерпілий, оскільки дії ОСОБА_2 не були спрямовані на інтереси дитини, яка є безпорадною у цьому стані, через свій вік.
Європейський суд однозначно визнав, що дітям належить право на особливий захист з боку суспільства від будь-якої з форм дискримінації чи пригноблення, а також від будь-якого зловживання владою у сім'ї.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_2 доведена повністю, а її дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 16 лютого 2025 року близько 09 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого сина ОСОБА_3 , а саме розпочала словесну сварку та висловлювалась нецензурною лайкою у бік чоловіка ОСОБА_1 , свідком даної події стала неповнолітня дитина, яка була налякана такими діями, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП, а саме вчинення домашнього насильства, що виразилось в умисних діях психологічного характеру, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_3 могла бути завдана шкода психологічному здоров'ю.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, повністю знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Об'єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів, отриманих під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається та під час апеляційного перегляду не зазначалось.
За таких обставин приходжу до висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, є доведеною «поза розумним сумнівом».
Разом з тим, адміністративне правопорушення ОСОБА_2 вчинено 16 лютого 2025 року.
Відповідно до положень ч.3 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 173-2 і 173-6 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня вчинення відповідного правопорушення.
Згідно із п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що на час розгляду справи судом першої інстанції пройшли передбачені ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової, якою визнати ОСОБА_2 винуватою за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та провадження у справі за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрити за закінченням на момент розгляду справи та прийняття постанови про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.
З огляду на викладене апеляційна скарга законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Новокодацького районного суду м.Дніпра від 24 липня 2025 року про закриття на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, скасувати.
Винести нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду С.І.Крот