Провадження № 22-ц/803/9000/25 Справа № 214/4855/24 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
02 вересня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/4855/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
заявниця - малолітня ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року, яке ухвалено судом у складі Головуючого судді Чернової Н.В. та присяжних Єфімової О.В., Смірнова М.В.,у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 червня 2025 року, -
У травні 2024 року малолітня ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Заява обґрунтована тим, що 28 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 .
У період з 2008 року по 2013 рік ОСОБА_3 проживала разом з донькою та чоловіком по АДРЕСА_1 , однак, рішенням суду від 24 лютого 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 зникла з життя дитини, виїхавши за кордон, ймовірно в Туреччину, про що вона повідомляла колишнього чоловіка, лише періодично телефонувала та цікавилась дитиною, однак з 2019 року від неї не надходило жодних повідомлень, батькам її місце знаходження не відоме. З останнього місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , вона знята 16.09.2019.
Посилаючись на необхідність отримання допомоги від держави, оскільки на сьогодні неможливо навіть заявити позов про призначення аліментів у зв'язку з відсутністю відомостей щодо матері, та на загрозу мобілізації її батька ОСОБА_2 , який самостійно займається її вихованням та утриманням, заявниця просила суд: визнти безвісно відсутньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 19.09.2019.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року в задоволенні заяви малолітньої ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - відмовлено.
В апеляційній скарзі заявниця малолітня ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви, посилаючись на невідповідність рішення суду нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано ту обставину, що встановити місце перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вдалося. Останні наявні відомості свідчать про те, що вона у 2021 році виїхала за межі України, але невідомо куди. Суд неправильно оцінив заяву ОСОБА_3 про те, що її вітчим спричинив їй тілесні ушкодженя та помилково вважав, що ця обставина свідчить про небажання останньої спілкуватися із родиною. Малолітня ОСОБА_1 вважає, що сам факт сварки її матері зі своїм вітчімом та матір?ю не свідчить про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , припинила спілкування і зі своєю донькою - заявницею у справі. Крім того, суд першої інстанції самостійно витребував докази у справі, згідно яких встановив, що місце знаходження ОСОБА_3 невідоме не з 2019 року, оскільки є відомості щодо перетину нею кордону Украни у 2021 році та щодо її звернення до правоохоронних органів.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 28 травня 2008 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а.с. 8 - копія свідоцтва), від якого вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9 - копія свідоцтва).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2014 року у справі № 758/1101/14-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 10 - копія рішення).
Дитина проживає разом з батьком, який займається її вихованням та утриманням, мати участі у житті дитини не приймає, що підтверджується відомостями з навчального та медичного закладів за місцем навчання та перебування на медичному обліку дитини.
Місце проживання ОСОБА_3 16 вересня 2019 року зняте з реєстрації у зв'язку з вибуттям за іншою адресою, у м. Кривому Розі за відомостями Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради ОСОБА_3 зареєстрованого місяця проживання не має (а.с. 39).
20 травня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах малолітньої на той час ОСОБА_1 , звернувся до Подільського управління ГУ НП у м. Києві із заявою про оголошення в розшук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18 - копія заяви), на що Подільське управління поліції ГУ НП у м. Києві 28 травня 2024 року повідомило йому про проведення оперативно-пошукових заходів за його заявою щодо встановлення будь-якої інформації про місцезнаходження ОСОБА_3 , де встановлено, що 08 серпня 2021 року о 16-34 годині ОСОБА_3 покинула територію України через аеропорт «Бориспіль», а тому з огляду на наявність цивільно-правових відносин підстави для внесення матеріалу до ЄРДР відсутні (а.с. 23 - копія повідомлення).
За повідомленням Відділення поліції № 4 Криворізького районного управління поліції ГУ НП В Дніпропетровській області, за перевіркою за ІПНП «Цунамі» ОСОБА_3 перебувала у розшуку як безвісно зникла особа з 25.10.2013 по 18.11.2013 та з 22.04.2015 по 12.05.2015 і була знята з розшуку у зв'язку із встановленням місцезнаходження (а.с. 37).
За повідомленням Відділення поліції № 4 Криворізького районного управління поліції ГУ НП В Дніпропетровській області, 15 квітня 2015 року ОСОБА_6 зверталась до правоохоронних органів з приводу відсутності зв'язку зі своєю донькою ОСОБА_3 , матеріал списаний у справу № 38 від 24.05.2015; 22 квітня 2015 року ОСОБА_7 зверталась до правоохоронних органів з приводу відсутності зв'язку зі своєю донькою ОСОБА_3 з 26.03.2015, матеріал було зареєстровано в ЄРДР, та оскільки ОСОБА_3 була встановлена 10.05.2015, прийнято рішення про закриття кримінального провадження; 27.07.2021 із заявою зверталась ОСОБА_3 про те, що її вітчим ОСОБА_8 23.07.2021 близько 02-00 годин в с. Кирилівка Запорізької області на турбазі «Діана» спричинив їй легкі тілесні ушкодження за висновками СМЕ, вказаний матеріал було передано до ВП № 1 Мелітопольського РУП ГУ НП в Запорізькій області (а.с. 35 - повідомлення).
Відмовляючи у задоволенні заяви малолітньої ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , безвісно відсутньою, починаючи з 19.09.2019, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання фізичної особи безвісно відсутньою відсутні.Звертаючись до суду с заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, заявниця, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, не довела неможливість отримання відомостей про дійсне місце перебування ОСОБА_1 , а суд таких доказів, у порядку частини другої статті 294 ЦПК України, не встановив.
При цьому, судом враховано останнє звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів відносно нанесення їй 23.07.2021 легких тілесних ушкоджень вітчимом та виїзд її за межі України практично через два тижні після цього (08.08.2021), що, у сукупності, свідчить про складні стосунки між нею та близькими та небажання ОСОБА_3 підтримувати будь-які контакти, в тому числі, з рідними матір'ю та донькою, що не може бути достатніми підставами для визнання її безвісно відсутньою.
Сам по собі факт оголошення в розшук ОСОБА_3 , фактична відсутність відомостей про її місце перебування, як і факт втрати зв'язку заявника із матір'ю та законного представника заявника із колишньою дружиною не є безумовною підставою для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутньою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Відповідно до статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18) зазначено, що безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, при чому вказана презумпція має спростовний характер.
За положеннями статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Зазначена норма передбачає перш за все з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Отже, підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:
а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;
в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;
г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено поняття місця проживання, а саме: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.
Таким чином, суд може визнати особу безвісно відсутньою за умови, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей, що вона проживає у своєму житлі, і місце її перебування має бути невідомим.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи та дату отримання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи.
Зазначена норма регулює правовідносини у разі їх невизначеності, яка викликана тим, що тривала відсутність громадянина у місці його постійного проживання за відсутності відомостей про його місце перебування зачіпає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, з якими він знаходиться у правових зв'язках.
Малолітня ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася в суд із заявою про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , безвісно відсутньою, в якій зазначила, що їй невідомо про місце знаходження матері ОСОБА_3 починаючи з 19 вересня 2019 року, що перешкоджає отриманню допомоги від держави.
Згідно із частиною 1 статті 307 ЦПК України суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Крім того, зазначила, що її вихованням і утриманям одноособово займається батько - ОСОБА_2 , який в умовах воєнного стану є військовозобов?язаний та може бути мобілізований, у зв?язку з чим, подання заяви, серед іншого, обумовлене реалізацією прав, спрямованих на отримання ОСОБА_2 відстрочки від мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На виконання вимог ч. 1 ст. 307 ЦПК України, судом першої інстанції встановлено, що 23 липня 2021 року ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів відносно нанесення їй легких тілесних ушкоджень вітчимом та практично через два тижні після цього (08.08.2021) вона виїхала за межі України, у зв?язку з чим суд мав достатні підстави припустити наявність складних стосунків між ОСОБА_3 та близькими та її небажання підтримувати будь-які контакти в тому числі з рідними матір'ю та донькою, що не може бути достатніми підставами для визнання її безвісно відсутньою.
Слід врахувати, що 15 квітня 2015 року ОСОБА_6 зверталась до правоохоронних органів з приводу відсутності зв'язку зі своєю донькою ОСОБА_3 , матеріал списаний у справу № 38 від 24.05.2015. 22 квітня 2015 року ОСОБА_7 повторно зверталась до правоохоронних органів з приводу відсутності зв'язку зі своєю донькою ОСОБА_3 з 26.03.2015, матеріал було зареєстровано в ЄРДР, та оскільки ОСОБА_3 була встановлена 10.05.2015, прийнято рішення про закриття кримінального провадження.
Тобто, наведені обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу не підтримує стосунки із рідними та не можна стверджувати, що вона відсутня у місці її проживання, оскільки суду не надано беззаперечних доказів щодо місця проживання ОСОБА_3 , адже, за відомостями Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради Холод В.В. у м. Кривому Розі зареєстрованого місяця проживання не має.
08 серпня 2021 року о 16-34 годині ОСОБА_3 покинула територію України через аеропорт «Бориспіль» та суду не надано доказів про те, що остання постійно проживала саме на території України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доказів, у сукупності, не достатньо для того, щоб визнати ОСОБА_1 безвісно відсутньою.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: