Справа №705/6441/24
2/705/1062/25 РІШЕННЯ
29 серпня 2025 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Єщенко О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Щербакової Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індекс інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 873384,32 грн, судовий збір у розмірі 8733,84 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 27.06.2012 між сторонами було укладено договір позики в розмірі 100000 доларів США, на виконання умов якого відповідачем було надано позивачу розписку з зазначенням умов про час, спосіб та місце виконання зобов'язань відповідача перед позивачем за договором позики. Згідно умов договору позики, які були обумовлені шляхом зазначення у розписці: відповідач зобов'язувалась повернути позивачу грошову суму в розмірі 100000 доларів США в Подільському районі міста Києва в строк до 18.11.2012 шляхом внесення їх до індивідуального банківського сейфу з внутрішнім футляром (надалі - сейф), який знаходиться за наступною адресою: сховище для індивідуальних сейфів у відділенні № 7 «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» місто Київ, вулиця Сагайдачного Петра, 25 з наступною передачею позивачу відповідного ключа від сейфу та відповідної довіреності на право користування сейфом з її подальшою реєстрацією у відділенні банку. Відповідач вчасно не виконала покладені на неї зобов'язання, а тому позивач вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення боргу. 28.03.2016 Подільським районним судом міста Києва у справі № 758/4812/13-ц було ухвалено рішення про стягнення з Відповідачки на користь Позивача боргу в сумі 2607033,20 грн, три проценти річних в сумі 254132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в сумі 1207734,91 грн, а всього 4076222 грн 48 коп. 03.11.2016 Подільським районним судом міста Києва у справі № 758/6175/16-ц було ухвалено рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 40077,82 грн за період з 28.03.2016-03.10.2016, процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 201845,85 грн за період з 28.03.2016-16.09.2016, судовий збір у розмірі 2419,23 грн, а всього 244342,90 грн. 3.12.2018 Подільським районним судом міста Києва у справі № 758/228/18 було ухвалено рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 117616,80 грн за період з 16.09.2016-03.04.2018, процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 558881,42 грн, судовий збір у розмірі 6764,98 грн, а всього 683263,20 грн. На даний час рішення набрали законної сили та виконані в повному обсязі шляхом примусового виконання рішень суду 13.11.2019. Отже, з урахуванням факту виконання відповідачем зобов'язання про повернення нею боргу за договором позики лише 13.11.2019, вважаємо за можливе просити суд, в порядку ст. 2 ст. 625 ЦК України, стягнути з неї на користь позивача індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, обмежившись останніми трьома роками. Враховуючи вищезазначене, стягувач, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за ч. 2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційний втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення ним грошового зобов'язання. За період з 12.11.2016 по 13.11.2019 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 873384,32 грн. У позові позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат за період з 12.11.2016 по 13.11.2019.
12.12.2024 позивачем ОСОБА_1 у системі «Електронний суд» сформовано заяву про зміну предмету позову. У заяві виклав позицію щодо строку позовної давності, та наполягав, що позивач у даній справі не пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Строк позовної давності для позивача в межах до його формального закінчення (13.11.2022) продовжився згідно Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, тобто до 30.06.2023, а так само, й такий строк позовної давності зупинений на підставі Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX, що набрав законної сили 17.03.2022, тобто до моменту скасування карантину Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, а відтак, цей позов пред'являється в межах продовженого та зупиненого строку позовної давності (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). З урахуванням факту виконання відповідачем зобов'язання про повернення нею боргу лише 13.11.2019, вважав за можливе просити суд, в порядку ст. 625 ЦК України, стягнути з неї на користь позивача три відсотки річних та індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 358/4812/13-ц від 28.03.2016 у розмірі 2607033,20 грн. Предметом позову по цій справі є стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання. Позивачем у заяві про зміну предмету позову наведено розрахунок індексу інфляції та трьох процентів річних.
У заяві про зміну предмету позову просив суд: прийняти дану заяву про зміну предмету позову до розгляду; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індекс інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 1143887,25 грн, три проценти річних у розмірі 283967,56 грн, судовий збір у розмірі 14278,55 грн.
24.02.2025 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Тоцькою А.О. у системі «Електронний суд» сформовано відзив на позовну заяву, який зареєстрований в суді 25.02.2025, в якому вона зазначила про неправомірність позовних вимог про стягнення індексу інфляції, трьох процентів річних. Щодо неправомірності заявлення позовних вимог індексу інфляції (інфляційних витрат) у розмірі 1143887,25 грн - оскільки стягнення індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі 758/4812/13-ц від 11.09.2014, яким вже було відмовлено позивачу у стягненні інфляційних втрат за договором позики. Як вбачається зі змісту розписки, що міститься в матеріалах справи, відповідач взяла у позивача в борг грошові кошти в сумі 100000 доларів США. Отже, підстав для стягнення з Відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції немає.
Щодо неправомірності стягнення трьох відсотків річних у розмірі 2607033,20 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло з рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/4812/13-ц від 28.03.2016, - оскільки це призведе до подвійного стягнення. Звернуто увагу суду, що позивачем вже заявлялися вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних за договором позики, про що свідчать рішення судів, а саме: рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016 у цивільній справі № 758/4812/13-ц стягнуто з відповідачки на користь позивача борг в сумі 2607033,20 грн, три проценти річних в сумі 254132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в сумі 1207734,91 грн; рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03.11.2016 у цивільній справі № 758/6175/16-ц стягнуто з відповідачки на користь позивача три проценти річних в сумі 40077,82 грн за період з 28.03.2016 по 03.10.2016; проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 201845,85 грн за період з 28.03.2016 по 16.09.2016 та судовий збір в розмірі 2419,23 грн; рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13.12.2018 у цивільній справі № 758/228/18 стягнуто з відповідачки на користь позивача три проценти річних у розмірі 117616,80 грн за період з 16.09.2016 по 03.04.2018; проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 558881,42 грн та судовий збір в розмірі 6764,98 грн. Вказані рішення судів набрали законної сили та виконані в повному обсязі шляхом примусового їх виконання. Постановою Апеляційного суду Черкаської області у справі № 758/1160/23 було стягнуто три відсотки річних за період з 04.04.2018 по 13.11.2019. На даний час в процесі виконання. Відповідно стягнення трьох відсотків річних за невиконання одного й того ж зобов'язання є недопустимим та є зловживанням зі сторони позивача.
У відзиві також зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності. На цих підставах представник відповідача просила суд: застосувати позовну давність у справі та у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.
Ухвалою від 13.05.2025 прийнято заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову у справі та вирішено у подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про зміну предмету позову.
30.06.2025 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Тоцькою А.О. у системі «Електронний суд» сформовано заяву про закриття провадження у справі, в якій вона просила суд закрити провадження по справі № 705/6441/24 в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 283967,56 грн на підставі п. 3 ст. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвалою від 22.07.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, постановлено клопотання представника відповідача від 30.06.2025 вирішити під час розгляду справи по суті.
29.07.2025 позивачем ОСОБА_1 у системі «Електронний суд» сформовано додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що 22.07.2025 в підготовчому засіданні представник відповідача підтримала своє клопотання про закриття провадження в частині стягнення трьох відсотків річних, оскільки на її думку такі аналогічні суми відсотків вже було стягнуто з відповідача за наслідками розгляду справ: № 758/4812/13-ц, № 758/6175/16-ц, № 758/228/18, № 758/1160/23. На підтвердження своїх тверджень надала суду відповіді виконавців про закінчення виконавчих дій у зв'язку з повним фактичним їх виконанням. Вищезазначені відповіді лише підтверджують факт стягнення коштів з боржника та не підтверджують факт наявності рішення у справі або провадження про стягнення з Яшкіної трьох відсотків річних та індексу інфляції з грошового зобов'язання у розмірі 2607033,20 грн, яке виникло у неї на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/4812/13-ц від 28.03.2016. Представник відповідача під час пояснення своєї позиції не змогла розмежувати провадження про стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних з причин невиконання нею договірних зобов'язань на підставі розписки за договором позики у розмірі 100000 доларів США і нового грошового зобов'язання у розмірі 2607033,20 грн, яке виникло у неї на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва. У розглянутих справах три проценти річних нараховувались не з суми у розмірі 2607033,20 грн, а з інших сум, що відповідало розміру позики в еквіваленті на гривну за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовами до суду. На цій підставі просив позов задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індекс інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 1143887,25 грн, три проценти річних у розмірі 283967,56 грн, судовий збір у розмірі 14278,55 грн.
20.08.2025 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Тоцькою А.О. у системі «Електронний суд» сформовано додаткові пояснення у справі № 705/6441/24, в яких вона зазначила, що позивач зазначає, що 28.03.2016 Подільським районним судом міста Києва у справі № 758/4812/13-ц було ухвалено рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача боргу в сумі 2607033,20 грн, три проценти річних в сумі 254132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в сумі 254132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в сумі 1207734, 91 грн, а всього 4076222 грн 48 коп., яке набрало законної сили 21.03.2018, на виконання якого 16.05.2018 було отримано виконавчий лист, виданий 28.03.2016. Дане рішення було виконане лише 13.11.2019. Звернула увагу суду, що дана справа переглядалась у апеляційній та касаційній інстанції і рішення суду було повністю виконане 13.11.2019. Тобто, якщо б у позивача була можливість і право стягувати штрафні санкції на підставі ст. 625 ЦКУ, то лише з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання виконавчого документа. Остаточну постанову у справі було винесено Верховним Судом лише 04.09.2019. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням. Оскільки рішення суду виконане в повному обсязі у листопаді 2019 року, від цього моменту відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. За період березень 2016 року - листопад 2019 року 3% річних вже були предметом судового розгляду та стягнуті з позивача у повному обсязі. Інфляційні втрати та 3% річних нараховуються лише до моменту фактичного виконання. Однак, як вже зазначалося відповідачем, та доказом чого є усталена судова практика, інфляційні втрати не підлягають стягненню з грошових зобов'язань, визначених у іноземній валюті. Позивач зазначає, що на підставі рішення Подільського суду у відповідача виникло нове грошове зобов'язання у розмірі 2607033,20 грн, однак крім того що ця сума є нічим необґрунтованою, вона значно перевищує розмір заборгованості відповідача перед позивачем, що свідчить про зловживання процесуальними правами позивача з метою «легкого заробітку». Така поведінка позивача спрямована виключно на отримання подвійного відшкодування та необґрунтованого збагачення, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Незаконність стягнення полягає в тому, що вона створює подвійну відповідальність відповідача перед позивачем. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, заяві про зміну предмету позову та додаткових поясненнях. Наголосив на правомірне нарахування ним 3 % річних та інфляційних втрат. Представник відповідача помиляється та вводить суд в оману про стягнення з відповідач всіх видів нарахувань, оскільки після набрання судом рішення Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016 у позивача виникло зобов'язання слати коштів за рішенням суду, що нею зроблено не було, тому ним було нараховано три відсотки річних на суму заборгованості за рішенням суду. Посилання представника відповідача на перегляд рішень в суді касаційної інстанції не може бути прийнято судом до уваги, оскільки рішення підлягає виконанню після набрання ним законної сили. В разі відсутності добровільного виконання рішення у позивача виникло право на його примусове виконання, що ним і було зроблено. Також просив суд відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача щодо закриття провадження у справі в частині стягнення трьох відсотків річних.
Представник відповідача Тоцька А.О. у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у поновному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Підтримала клопотання від 30.06.2025 про закриття провадження у справі в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 283967,56 грн на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Тоцька А.О. у відзиві на позовну заяву просила суд застосувати строк позовної давності у цій справі та відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . На обґрунтування зазначеного вказано, що перебіг строку позовної давності для позивача почав свій відлік з моменту повного виконання відповідачем своїх зобов'язань, тобто з 14.11.2019 та закінчився 13.11.2022, проте позивач звернувся з даним позовом до суду у 2024 році. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного справа, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач не подав клопотання про поновлення пропущеного строку разом з позовною заявою, натомість лише зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущений у заяві про зміну предмету позову, яка подана ним 12.12.2024. Отже, сам лише факт запровадження карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2019 та воєнного стану 24.02.2022 не звільняє від обов'язку позивача обґрунтовувати поважність причин пропуску на звернення до суду з даним позовом з наданням відповідного клопотання.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частина 1 статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і на час звернення позивача до суду з даним позов діяв.
Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем пред'явлені вимоги саме у межах позовної давності, з врахуванням положень п. 12 та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Тобто, позовна давність щодо позовних вимог ОСОБА_1 станом на момент запровадження карантину не закінчилась, а відтак продовжила свою дію. Тому підстав для застосування позовної давності та для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з цих підстав немає.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Доказами відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-3 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 27 червня 2012 року було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав у позику відповідачу грошові кошти у розмірі 100000 доларів США строком до 18 листопада 2012 року.
Рішенням Подільського районного суду від 28.03.2016 (справа № 758/4812/13-ц) було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 позику в розмірі 2607033 грн 20 коп., три проценти річних в розмірі 254132 грн17 коп., проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 1207734 грн 91 коп. та судові витрати. Рішенням Київського апеляційного суду від 21.03.2018 дане рішення було змінене в частині розміру відсотків з 1207734 грн 91 коп. до 560918 грн 49 коп.
Заочним рішенням Подільського районного суду від 03.11.2016 (справа № 758/6175/16-ц), яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.05.2018, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто три проценти річних у розмірі 40077 грн 82 коп. та проценти на рівні облікової ставки НБУ за користування позикою за період з 28.03.2016 по 03.10.2016, в розмірі 201845 грн 85 коп.
Рішенням Подільського районного суду від 13.12.2018 (справа № 758/338/18) з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто три відсотки річних за період з 03.10.2016 по 03.04.2018 у розмірі 117616,80 грн; проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 558881,42 грн та судовий збір в розмірі 6764,98 грн, яке постановами Київського апеляційного суду від 11.04.2019 та Верховного Суду від 25.01.2021 в частині стягнення трьох відсотків річних залишено без змін.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської від 19.11.2024 (справа № 758/1160/23) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з такими вимогами, оскільки позивач просив стягнути три відсотки річних за період з 03.04.2018 по 13.11.2019, а з вказаним позовом звернувся лише 01.02.2023, тобто з пропуском трирічного строку.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025 скасоване рішення від 19.11.2024 та ухвалене нове.Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 177032,09 грн, судовий збір у розмірі 4425,80 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.
Досліджені судом рішення додані позивачем та представником позивача до матеріалів справи. Посилання на рішення судів апеляційної інстанції та Верховного Суду міститься у постанові Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025.
У поданому позові з урахуванням заяви про зміну предмету позову позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь індекс інфляції (інфляційні втрати) в розмірі 1143887,25 грн.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (постанова Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20, від 31.04.2024 у справі № 183/7850/22, від 17.12.2024 у справі № 759/8814/23.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Із поданих позивачем доказів, які не заперечуються та не спростовуються відповідачем, відповідач взяла у позивача в борг грошові кошти в сумі 100000 доларів США, тому передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 1143887,25 грн в повному обсязі.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 трьох процентів річних від простроченої суми боргу в розмірі 283967 грн 56 коп. суд дійшов висновку про таке.
Позивач наполягає, що ним було нараховано три відсотки річних на суму 2607033 грн 20 коп. із нового грошового зобов'язання, яке виникло у нього на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва, та з приводу цього відсутнє рішення суду про їх стягнення.
Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 283967,56 грн на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Водночас судом встановлено, що рішеннями Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016, 03.11.2016, 13.12.2018 та постанови Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025 стягнуто з відповідача три відсотки річних за період з 19.11.2012 по 28.03.2016 в розмірі 254132 грн 17 коп., за період з 28.03.2016 по 03.10.2016 в розмірі 40077,82 грн, за період з 03.10.2016 по 03.04.2018 у розмірі 117616,80 грн, та період з 03.04.2018 по 13.11.2019 у розмірі 177032,09 грн.
Позивачем у поданій заяві про зміну предмету позову зроблено розрахунок трьох процентів річних, а саме зазначено наступне: розрахунок трьох процентів річних за період з 28.03.2016 по 13.11.2019: розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період прострочення грошового зобов'язання: з 28/03/2016 до 31/12/2016 - 2607033,20 x 3 % x 279 : 366 : 100 = 59 619,86 грн; з 01/01/2017 до 13/11/2019 - 2607033,20 x 3 % x 1047 : 365 : 100 = 224 347,71 грн. Всього: 283967,56 грн.
На підставі зазначеного позивачем розрахунку трьох відсотків річних судом встановлено, що ним проведено розрахунок на суму 2607033 грн 20 коп. за період з дня проголошення рішення Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016 у справі № 758/4812/13-ц по дату фактичного виконання зобов'язання 13.11.2019.
До додаткових пояснень ОСОБА_1 долучено постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області Кіртка А.А. про відкриття виконавчого провадження № 56529509 від 05.06.2018 з примусового виконання виконавчого листа № 758/4812/13-ц, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 позику в розмірі 2607033 грн 20 коп. Саме на розмір цієї заборгованості посилається позивачпри заявленні позовних вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 283967,56 грн. Відповідно до зазначеної постанови документ вступив в законну силу 21.03.2018.
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області Кіртка А.А. від 11.11.2019 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 758/4812/13-ц від 28.03.2016. У постанові зазначено, що виконавчий документ виконано фактично у повному обсязі.
Припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання з відшкодування шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання виконавчого органу виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Інший підхід до визначення моменту початку прострочення відповідача у спірних правовідносинах (наприклад, винесення судового рішення чи датою набрання законної сили судовим рішенням) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача.
Зазначене також підтверджується позицією представника відповідача, висловленій в додатковому поясненні від 20.08.2025 з посиланням на постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у праві № 757/26216/22-ц.
При розгляді справи суд бере до уваги позицію представника відповідача, що рішення не виконувалося, тому що переглядалося Верховним Судом, яким було винесено постанову лише 04.09.2019, оскільки рішення Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016 вступило в законну силу 21.03.2018.
Судом встановлено, що позивачем на суму заборгованості за розпискою стягнуто із відповідача: три відсотки річних у розмірі 254132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 1207734, 91 грн(рішення від 28.03.2016); три відсотки річних у розмірі 40077,82 грн, проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 201845,85 грн(рішення від 03.11.2016); три відсотки річних у розмірі 117616,80 грн (рішення від 13.12.2018); три відсотки річних у розмірі 177032,09 грн (постанова від 06.01.2025). Таким чином позивачем після прийняття рішення Подільським районним суду міста Києва від 28.03.2016. стягнуто з відповідача, крім процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ,три відсотки річних на суму заборгованості за розпискою у загальному розмірі 334726 грн 71 коп.
Позивач посилається на те, що стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних з причин невиконання нею договірних зобов'язань на підставі розписки за договором позики у розмірі 100000 доларів США відрізняється від грошового зобов'язання у розмірі 2607033 грн 20 коп., яке виникло у неї на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 28.03.2016. Позивач також зазначає, що у всіх рішеннях три проценти річних нараховувалися не з грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/4812/13-ц від 28.03.2016 у розмірі 2607033 грн. 20 коп., а з інших сум, що відповідало розміру позики в еквіваленті на гривню за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовом до суду.
З аналізу змісту рішень судів про стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних, видно, що позивачем ОСОБА_1 було здійснено їх нарахування з тої ж суми боргу в еквіваленті доларів США, але з перерахунком на гривню за офіційним курсом НБУ станом на день звернення з позовами до суду.
Суд враховує посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях та у судовому засіданні, що задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних за невиконання одного й того ж зобов'язання є недопустимим та є зловживанням зі сторони позивача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, - з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора (в уданому випадку для позивача), ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами трьох відсотків річних, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Враховуючи викладене, оцінюючи здобуті у справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, суд, розглядаючи даний спір у межах заявлених позовних вимог, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позикизадоволенню не підлягає.
За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 19, 141, 76-81, 258, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позикивідмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя О.І.Єщенко