Справа № 203/7595/24
Провадження №2/173/549/2025
іменем України
02 вересня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі
головуючого судді Кожевник О.А.
за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
27.01.2025 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16 жовтня 2024 року вони з ОСОБА_1 розірвали шлюб, від якого мають двох дітей, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з відповідачем.
Наказом Заводського районного суду по справі 208/11940/24 з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини.
Позивач зазначає, що на даний час обставини змінилися таким чином, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання дітей у встановленому розмірі.
Так, за доводами позивача, через отримання тяжкої травми він перебуває на стаціонарному лікуванні, що потребує значних фінансових витрат на медикаменти, реабілітацію та подальше відновлення, у зв'язку з чим просить зменшити розмір аліментів з 1/3 на 1/5 частини з усіх видів заробітку.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Петрюк Т.М.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 від 28.01.2025 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Петрюк Т.М. від 01.04.2025 закрито підготовче судове засідання по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів та справу призначено до судового розгляду.
Розпорядженням заступника керівника апарату суду № 411 від 16.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_5 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 16.07.2025 справу прийнято до свого провадження зі стадії судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність.
Відповідач у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, оскільки 1/3 на утримання дітей їм ледь вистачає. Додала, що отримувала грошову допомогу як внутрішньо переміщена особа та заробітну плату в розмірі 8300 грн., проте через продаж позивачем авто, яка була оформлена на її ім'я виплати ВПО припинені. Зазначає, що дитина має вади зору, проте батько замість допомоги постійно намагається зменшити розмір аліментів. За доводами відповідача мотивами, якими керується позивач, намагаючись зменшити розмір аліментів, є нова сім'я позивача, оскільки останній одружився на жінці яка має п'ятьох дітей. Звертає увагу суду, що чеки на переведення коштів які надав позивач за періодом належать до часу їх спільного проживання в період шлюбу, коли він працював шахтарем, а вона в той час не працювала. Батько позивача є пенсіонером шахтарем, який отримує достойну пенсію, в той час як мати є працездатною особою. Долучила фото з соціальних мереж на підтвердження того, що після подання позову позивач мав грошові кошти та придбав автомобіль для нової дружини. Додала, що вона не стягувала визначену тверду суму лише встановлений законом розмір заробітної плати. Поведінка позивача викликає у неї занепокоєння, оскільки він сплатив весь борг та запросив соціальні служби, щоб перевірити як вона виконує материнські обов'язки, перевіряли у шкільному та лікувальному закладі.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, вислухавши відповідача дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що наказом Заводського районного суду від 21 жовтня 2024 року по справі № 208/11940/24 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Судом встановлено, що діти проживають з відповідачем, при цьому одна дитина потребує лікування через вади зору, що не спростовано позивачем, а отже даний факт є встановленим.
До позовної заяви позивачем додано квитанції про переказ коштів ОСОБА_1 , які суд, як доказ при зменшенні розміру аліментів не приймає до уваги, оскільки останні свідчать про одноразову сплату та допомогу дітям в розумінні обов'язку батька та матері утримувати своїх дітей, до того ж деякі квитанції не мають найменування отримувача та датуються різними роками, починаючи з жовтня 2023 року, в той час як аліменти за судовим наказом стягнуті з 21 жовтня 2024 року, та не є підставою для зменшення розміру аліментів у розумінні ст. 192 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України докази по справі мають бути належними, тобто містити інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.
Так, згідно з ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи зміст ст. 181, 192 СК України, суд дійшов висновку, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
До позовної заяви позивачем додано довідку № 7117-5002770287 від 19.05.2023, виписний епікриз № 1594, датований 2020 роком, виписку з амбулаторної карти № 4594 від 09.01.2020, виписку № 14880 від 03.07.2023 та протоколи ультразвукового дослідження ОСОБА_7 , яка є матір'ю позивача.
Також додано результати лабораторних досліджень від 16.10.2023, 16.01.2024, 20.02.2024 та 20.09.2024 без визначення діагнозу, виписки із медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого датовані 2019 та 2023 роками, видані на ім'я ОСОБА_8 , який є батьком позивача.
Відповідачем в судовому засіданні зазначено, що батько позивача колишній шахтар, що також підтверджується копією довідки № 851976 від 16.02.2021 (а.с. 89).
При цьому суд зазначає, що вищезазначені дослідження датуються датами до стягнення аліментів з позивача, та не свідчать про зміну майнового стану останнього на даний час.
Крім того, матеріалами справи не підтверджено факту утримання позивачем своїх батьків, в той час як з доданих позивачем документів вбачається їх окреме проживання, а квитанції про переказ коштів свідчать лише про фінансову допомогу батькам.
У відповідності до ст. 141, 180-184 СК України батьки дитини мають рівні обов'язки щодо її утримання, а розмір аліментів може бути визначений у частці від доходу відповідача з урахуванням всіх істотних обставин.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу вищезазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Із медичної характеристики, долученої до матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач з 16.09 по 18.09.2024 перебував в госпітальному відділенні та потребував лікування після травми строком 30 (тридцять) календарних днів. Діагноз: частковий розрив правого ключично-акроміального з'єднання.
Слід зазначити, що питання виплати додаткової грошової винагороди військовим, які отримали травму/поранення регулює постанова Кабінету міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року.
За доводами позивача після отримання тяжкої травми він позбавлений можливості працювати та знаходиться на стаціонарному лікування.
Проте, відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Таким чином, військовослужбовці мають право на отримання винагороди у розмірі 100 000 грн., у разі якщо травма/поранення пов'язані із захистом Батьківщини та мають тяжкий ступінь.
Проте, згідно з копією довідки гарнізонної військово-лікарської комісії № 8242 від 18 вересня 2024 року, травма, отримана позивачем пов'язана з проходженням військової служби та згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370 характеризується як легка.
Однак, позивачем не доведено матеріальних витрат на лікування, оскільки матеріали справи не містять жодної квитанції, як підтвердження понесених витрат або ж лікарських заключень, що б свідчили про зміну стану здоров'я позивача як такого, що є підставою для зміни розміру аліментів у розумінні ст. 192 СК України.
Таким чином, аналізуючи надані докази, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що суттєво погіршився стан здоров'я позивача, через який він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному розмірі.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст. 192 СК України.
Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд дійшов висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення наказу про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, стану здоров'я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Інші доводи позивача, як то стан здоров'я батьків, не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів.
Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів- відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 02 вересня 2025 року (з урахуванням перебування головуючого судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню).
Суддя О.А. Кожевник