Номер провадження 22-ц/821/1570/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/4137/25 Категорія: 304090000 Скляренко В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
27 серпня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням суду від 28 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 07 липня 2014 року, з відповідача було стягнуто на користь позивача заборгованість у розмірі 47 509,64 доларів США, нараховану станом на 24 лютого 2014 року за кредитним договором № CSIPGA00000217 від 25 вересня 2007 року. Оскільки відповідне рішення суду дотепер не виконане відповідачем, то позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути з нього три відсотки річних, обчислені за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року на суму боргу, яка визначена рішенням суду у розмірі 4 279,77 доларів США. Також просив стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму коштів у розмірі 4 297,77 доларів США. Компенсовано (повернуто) АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, через Казначейство України, сплачений судовий збір.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду від 28 квітня 2014 року №711/2193/14-ц, яке триває дотепер.Таким чином позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, незалежно від обставин, які обумовили прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем. Суд врахував положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України на період воєнного стану, тому вважав, що позивач має право вимагати сплати штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період прострочення відповідачем сплати суми заборгованості, але до 23 лютого 2022 року включно. Наведений позивачем розрахунок перевірений судом, визнаний таким, що проведений із врахуванням зазначених норм закону, і арифметично правильним.
Суд першої інстанції також відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку виконавчої давності, зазначивши, що грошове зобов'язання відповідача в межах суми 47 509,64 дол. США підтверджене рішенням суду від 28 квітня 2014 року у справі № 711/2193/14-ц, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, а відтак, строки позовної давності до таких основних грошових зобов'язань застосовані бути не можуть, адже рішення суду виконується незалежно від пред'явлення інших позовів.
Доводи сторони відповідача щодо неможливості заявлення позивачем вимог про стягнення нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, до закінчення строку дії кредитного договору №CSIPG00000217 від 25 вересня 2007 року судом відхилені у зв'язку з тим, що кредитор заявив вимогу про стягнення компенсаційних нарахувань не за загальною заборгованістю за кредитом (тілом кредиту), а за грошовим зобов'язанням боржника, що існувало станом на 24 лютого 2014 року, тобто на окрему частину простроченого грошового зобов'язання (прострочені періодичні платежі та неустойка за таке прострочення), яке виникло на підставі кредитного договору №CSIPG00000217 від 25 вересня 2007 року, але строк виконання якого не пов'язаний з кінцевим строком дії такого договору.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є несправедливим, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не може нараховувати відсотки на підставі ст. 625 ЦК України в межах не зміненого рішенням суду строку кредитування. Апелянт наполягає на тому, що стала практика Верховного Суду надає право кредитору на отримання компенсаторних виплат згідно зі ст. 625 ЦК України після завершення строку повернення позики/строку кредитування, юридичним фактом для чого може слугувати і рішення суду про дострокове стягнення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів (тобто, судового рішення, яким змінюється строк виконання зобов'язання в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Судовим рішенням від 28 квітня 2014 року не змінювався строк повернення позики/строк кредитування, тому до 25 вересня 2027 року можливе нарахування лише договірних відсотків. Тобто, в межах строку повернення позики/строку кредитування нараховуються договірні відсотки, поза межами - відсотки на підставі ст. 625 ЦК України. Проте суд, ухваливши оскаржуване рішення, фактично допустив нарахування «відсотків на відсотки».
Крім того, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції було проігноровано те, що кредитор, який не виявив достатньої зацікавленості у примусовому виконанні рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року та пропустив строк на пред'явлення до виконання виконавчого листа, надалі намагається за рахунок відповідача компенсувати власну ж бездіяльність, по суті здобуваючи для себе судовий прецедент для «довічного» нарахування відповідачеві 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши представника банку, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 25 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CSIPG00000217.
Відповідно до умов кредитного договору № CSIPG00000217 (пункт 7.1), банк зобов'язався надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 25 вересня 2007 року по 25 вересня 2027 року, включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 61 200,00 дол. США на наступні цілі: 50 400,00 дол. США - на споживчі потреби, а також, у розмірі 10 800,00 дол. США - на сплату майбутніх страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,00% в момент надання кредиту щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 25 вересня 2007 року уклали договір іпотеки №CSIPGA00000217, за умовами якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2004 року №7364.
24 грудня 2010 року Придніпровським районним судом м. Черкаси ухвалено рішення по справі №2-167/10 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №CSIPGA00000217 від 25 вересня 2007 року. Згідно такого рішення суду звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору, що станом на 24 березня 2009 року становила 53 975,62 доларів CША.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 47 509,64 доларів США, що за курсом 8,94 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.02.2014 року складає 424 736,18 грн. за кредитним договором №CSIPGA00000217 від 25.09.2007 року, а також судові витрати у розмірі 3 654 грн. За змістом такого рішення сума заборгованості складається з наступного: 1 009,86 доларів США - розмір кредиту за рахунок страхових платежів за період 23 вересня 2011 року по 25 вересня 2013 року; 22 262,05 доларів США - проценти за користування кредитом за період з 25 березня 2011 року по 24 лютого 2014 року; 20 709,73 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за період з 25 березня 2011 року по 24 лютого 2014 року; 3 528 доларів США - заборгованість по комісії за період з 25 березня 2011 року по 24 лютого 2014 року.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року не виконано, а виконавчий лист на виконання такого судового рішення позивачем не пред'явлений до виконання.
У серпні 2021 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, яка складається з трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 11 063,63 дол. США, що відповідно до офіційного курсу валют Національного банку України еквівалентно 301 926,46 грн. (судова справа №711/4855/21). Предметом такого позову було питання про стягнення 3% річних від простроченої суми 51 103, 83 дол. США, що станом на 16 липня 2021 року складає 11 063,63 дол. США. За змістом позовної заяви, розрахунку заборгованості та розрахунку 3% річних, сума в розмірі 51 103,83 дол. США є заборгованістю по тілу кредиту, в тому числі простроченому, за стягненням якої позивач до суду не звертався. За результатом розгляду такої справи Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення від 04 липня 2022 року про відмову у задоволенні позову. Суд своє рішення мотивував тим, що одночасне застосування ст. 1048 та ст. 625 ЦК України виключається, оскільки користування чужими коштами може бути або правомірним (в межах строку повернення позики), або неправомірним (після закінчення терміну, до якого позика мала бути повернута у повному обсязі). Також суд дійшов висновку, що пред'являти вимогу про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» зможе лише після 27 вересня 2027 року, тобто після закінчення строку дії договору. Відповідне рішення суду набрало законної сили 25 жовтня 2022 року.
Зазначені обставини справи визнаються сторонами та підтверджуються рішеннями судів різних інстанцій, що здійснювали судовий розгляд цивільних справ №711/2193/14, №711/4855/21, а відтак не підлягають доказуванню, про що вказано і районним судом в оскаржуваному рішенні.
Оскільки дотепер рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року не виконано, то позивач у даній справі просить стягнути з відповідача, передбачені ст. 625 ЦК України компенсації у вигляді трьох процентів річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, що нараховані на суму боргу, яка визначена рішенням суду в розмірі 47 509,64 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги банку щодо стягнення 3 % річних районний суд виходив із обгрунтованості таких вимог.
Колегія суддів вважає такі висновки вірними з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У даній справі грошове зобов'язання, підтверджене рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року, відповідачем не виконано, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому у позивача право на позов про стягнення 3% річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до його усунення.
Установивши факт невиконання ОСОБА_2 грошового зобов'язання перед АТ КБ «Приватбанк», що виникло на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних.
Верховний Суд у постанові Великої Палати від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16 підтвердив позицію щодо тривалості грошового зобов'язання після ухвалення судового рішення про стягнення сум боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, до моменту його фактичного виконання та вказав на право банку на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, тому доводи апеляційної скарги щодо механізму застосування ст.ст. 1014 та 625 ЦК України та періоду, коли можуть нараховуватися відсотки, визначені договором та ст. 625 ЦК України апеляційний суд оцінює критично, оскільки вони зводяться до незгоди відповідача із практикою Верховного Суду, яку у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує суд при ухваленні законного та обгрунтованого судового рішення.
Аргументи скаржника щодо пропуску банком строку на пред'явлення до примусового виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2014 року апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначена обставина не позбавляє права боржника виконати зазначене рішення у добровільному порядку, виключаючи можливість покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, за інший період в майбутньому.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели, або могли призвести, до неправильного вирішення справи.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.
Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2025 року.
Судді: