Справа № 758/12391/25
01 вересня 2025 року м. Київ
Суддя Подільського районного суду міста Києва Якимець О. І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на майно за набувальною давністю,
позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів у якому просить визнати за позивачами право власності на 1/3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18.08.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків терміном п'ять днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених у такій ухвалі.
19.08.2025 на виконання вказаної ухвали через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, які фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду від 18 серпня 2025 року, оскільки станом на день подання позову припинена співпраця з поштою рф.
Дослідивши матеріали позову, суд прийшов до переконання про необхідність повернення позову з усіма додатками позивачу, з огляду на наступне.
Нормами ч. 7 ст. 43 ЦПК України чітко передбачено, що у разі подання до суду документів в електронній формі, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Тобто, це не право, а обов'язок сторони надати доказ надсилання копій документів іншим учасникам справи.
Винятків не дотримання вимог ч. 7 ст. 43 ЦПК України процесуальне законодавство не передбачає.
Вказані приписи норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України), так і аналогічних приписів ст.ст. 7, 43 ЦПК України, щодо гласності судового процесу та дотримання прав та обов'язків учасників процесу.
Однак, стороною позивача не було дотримано виконання процесуальних умов ч. 7 ст. 43, ст. 177 ЦПК України, щодо повідомлення відповідачів про те, що подано позов, направлення копії позову з додатками, оскільки це є важливим з огляду на майбутнє виконання можливого рішення суду в іноземних судових інстанціях, що приділяють увагу саме процесуальним моментам, а не розгляду справи по суті.
Крім того, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, зокрема шляхом подання позовної заяви не в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а в паперовій формі разом з копіями такої для відповідачів.
Також, суд звертає увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суду своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Особливу увагу суд звертає на положення ч. 4 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали на предмет відкриття провадження по справі, суддя приходить до висновку, що недоліки позовної заяви представником позивача не усунуто, що є підставою для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 183, 258-261 ЦПК України,
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на майно за набувальною давністю - повернути заявнику.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Копію заяви залишити в суді.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
СуддяО. І. Якимець