Справа № 640/36312/21 Суддя (судді) першої інстанції: Секірська А.Г.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к відповідача Білоруцький В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просив суд:
- визнання протиправним рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21 та його скасування;
- зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання біженцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації.
Позов обґрунтовано тим, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21;
- зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2018 № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що приймаючи оскаржуване рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 07 липня 2025 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання позивач не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин РФ, звернувся 20.11.2018 до УДМС України в Київській області з заявою-анкетою № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що він був учасником визвольної війни ЧРІ проти російських загарбників з 1994 по 1999 роки, після чого переслідувався та на даний час переслідується російською владою під загрозою життя. Просив надати політичне сховище в Україні, з червня 2015 року знаходиться в батальйоні Шейха Мансура, який є союзником України в боротьбі проти російської агресії, у якості інструктора (арк.спр. 39).
У анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 зазначив місце народження: ЧІ АССР ,м. Урус-Мартан, громадянство - російське, країна постійного проживання - Росія, місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 , країна вибуття - Туреччина, м. Стамбул, сімейний стан - одружений, дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , покинув країну постійного проживання - 1.12.1999, терміни перебування у транзитних пунктах: Грузія - 1999 - 2000, Азербайджан - 2000 - 2007, Туреччина - 2007 - 2007, ОАЕ - 2007 - 2012, Туреччина - 2012 - 2014; в інших країнах не звертався за наданням притулку або наданням статусу біженця, оскільки не було потреби; дата і місце перетину кордону - 31.12.2014; кордон перетнув з закордонним паспортом РФ, в Україні перебуває нелегально; причини виїзду з країни постійного проживання - політичне переслідування з боку влади РФ та загроза життю; політичні, релігійні, військові або громадські організації, в яких перебував заявник або члени його сім'ї у країні постійного проживання: перебував у народному ополченні у війні ЧРІ проти російських загарбників; діяльність в цих організаціях - боєць ополчення; в армії не служив у зв'язку з розпадом СРСР та початком війни ЧРІ з російськими загарбниками; додаткові відомості- «мене переслідують з політичних причин російська влада з загрозою життя, прошу надати мені статус політичного біженця в Україні та я знаходжуся у розшуку Росії з політичних причин» (арк.спр. 40-43).
До заяви позивач було надано посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_1 , видану 06.05.2015 (арк.спр. 44), паспорт громадянина РФ НОМЕР_2 , виданий 21.12.2012 відділом УФМС Росії по Чеченській Республіці в Урус-Мартановському районі (арк.спр.45), паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 18.01.2013 (арк.спр. 46).
ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні № 014024, остання відмітка про реєстрацію: 22.02.2025, термін дії довідки продовжений до 22.05.2025.
03.12.2018 управлінням ДМС України в Київській області проведено з ОСОБА_1 співбесіду, складено протокол (арк.спр. 52 зв. - 55).
11.12.2018 заступником начальника УДМС України в Київській області затверджено Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , в якому визначено для більш детального з'ясування всіх обставин справи, об'єктивності фактів, які наводить заявник, та прийняття правомірного і обґрунтованого рішення за результатом розгляду заяви шукача захисту необхідно з'ясувати ряд питань, зокрема: визначити реальний рівень можливих переслідувань в країні громадянської належності в разі повернення до Російської Федерації; встановити основні причини та мотиви виїзду заявника з країни громадянської належності, з'ясувати, наскільки суб'єктивна сторона справи (твердження заявника) відповідають об'єктивній стороні (фактичній інформації про країни походження) (арк.спр. 55зв.-56).
Згідно із наказом УДМС України в Київській області від 11.12.2018 № 516 прийнято в оформлення документи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр. 56 зв.).
УДМС України в Київській області направлено запити до начальників ГУ (У) ДМС України в областях, начальнику Сектора Укрбюро Інтерполу ГУНП в Київській області, директору Київського НДЕКЦ МВС України, Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області.
Київський НДЕКЦ направив відповідачеві довідку № 522 про результати перевірки відбитків пальців рук (від 19.12.2018 № 19/111/8-1/54521), в якій зазначено, що в результаті перевірки встановлено, що відбитків пальців рук, ідентичних відбиткам в наданій дактилоскопічній карті, в базі даних АДІС «Дакто-2000» станом на 18.12.2018, немає (арк.спр. 59 зв.).
23.01.2019 УДМС України в Київській області проведено додаткову співбесіду з ОСОБА_1 та складено відповідний протокол (арк.спр.63-64).
11.02.2019 ЦМУДМС у м. Києві та Київській області прийнято наказ № 50 «Про продовження строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 » з метою виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається, до 11.03.2019 (арк.спр. 65 зв.).
25.02.2019 УДМС України в Київській області проведено додаткову співбесіду з ОСОБА_1 , складено відповідний протокол, в якому, зокрема, відображено відповідь заявника на питання, де він оформляв паспорти громадянина РФ - «Моя родичка, яка мешкає у моєму рідному місті у РФ домовилась про оформлення цих паспортів. Я передав їй певну суму грошей і вона через фірму отримала ці паспорти і передала мені. Оскільки я не міг з'являтись у РФ через загрози моєму життю, тому змушений був вирішити таким чином, навіть підпис у паспорті поставлено замість мене моєю сестрою» (арк.спр. 66 зв.- 67).
11.04.2019 Головним управлінням СБУ у м. Києві та Київській області направлено ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідь вих. № 51/1-11/807-1137 на запит від 14.02.2019 № 8101.7.2-4066/81.2-19, в якій зазначено, що за результатами перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлено, що за даними відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у м. Києві ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку за лінією МОКП - Інтерпол з метою арешту та екстрадиції до Російської Федерації та Туреччини за тяжкі злочини, про що інформовано Генеральну прокуратуру України. У зв'язку із викладеним, зазначена інформація згідно ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», може перешкоджати отриманню статусу біженця або додаткового захисту в Україні (арк.спр. 67 зв.).
25.03.2019 Сектором міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Київській області надано УДМС в Київській області відповідь № 135/108/1901-19 на запит від 28.02.2019 № 3201.12-26/81.2-19, в якій зазначено, що станом на 21.01.2019 за банками даних Генерального секретаріату Інтерполу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., значиться як особа, яка розшукується на міжнародному рівні правоохоронними органами Російської Федерації з метою арешту з подальшою екстрадицією за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 208 КК РФ (участь в нелегальних озброєних формуваннях) (арк.спр. 68-70).
Департаментом захисту національної державності СБУ направлено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області лист від 15.09.2020 № 5/2/1-9165 «Щодо надання інформації», в якому зазначено, що в ході перевірки наявності обставин, за яких ОСОБА_1 не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, інформації не отримано. З урахуванням викладених вище обставин, не заперечуємо щодо прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр. 71).
15.10.2020 Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві направлено лист ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 5995/55/125/02-2020 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну», в якому зазначено таке:
«Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ в результаті виконання доручення Національної поліції України № 7589/07/14-2017 «Про запобігання повторності порушень законності іноземцями», а також Наказу Національної поліції України № 1082 від 18.10.2017 «Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за результатами реалізації оперативної інформації працівниками управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України встановлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявною оперативною інформацією прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно - насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.
За період перебування на території України ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування на території України та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інструкції «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особами без громадянства», затвердженої наказом МВС від 17.12.2013 № 1235, клопочимо про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.
Також враховуючи зазначене, в разі виявлення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважав би за доцільне ініціювати перед Державною міграційною службою України, прийняття рішень про примусове повернення/видворення з України з подальшою забороною в'їзду на територію України відповідно до вимог ст.ст. 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (арк.спр. 71 зв.-72).
22.10.2021 начальником Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області затверджено Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, справа № 2018КV0312, в пункті 7 якого «Загальний висновок по справі» зазначено, що зважаючи на викладене, відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, через невстановлення фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну карту та тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, вважає за доцільне рекомендувати Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина України Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк.спр. 76-82).
Рішенням Державної міграційної служби України від 19.11.2021 № 357-21 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні (арк.спр. 83).
07.12.2021 ОСОБА_1 отримано повідомлення від 06.12.2021 № 225 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено, що позивачеві відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частинами першої статті 1 цього Закону, відсутні (арк.спр. 83 зв.).
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з положеннями п. 1 статті 1 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.13 частини першої статті 1 наведеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Статтею 7 Закону №3671-VI визначено вимоги до оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону №3671-VI).
Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Даною статтею закріплено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Відповідно до частини третьої статті 10 вказаного Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
У силу вимог частини п'ятої вказаної статті за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону №3671-VI).
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судом першої інстанції встановлено, що у висновку від 22.10.2021 зазначено короткий виклад обставин справи заявника:
« ОСОБА_1 (заявник) народився в с. Урус-Мартан, Урус-Мартанівського району Чеченської Республіки Російської Федерації. Проживав разом із сім'єю (батько, мати, брат та дві сестри) у м. Урсун-Мартан, Чеченської Республіки Російської Федерації. Навчався з 1982 по 1993 в СШ №1 м. Урсун-Мартан. У 1993 році (упродовж року) здобував освіту в Ісламському інституті м. Урсун-Мартан (вивчав релігію та арабську мову). Навчання не закінчив. Зі слів заявника, під час першої та другої чеченських кампаній він брав активну участь у боротьбі проти російських регулярних військ.
Під час другої чеченської кампанії, а саме: у 1999 році, отримав осколочне поранення у голову та у тому ж році був вивезений до Грузії (м. Тбілісі) на лікування. Зі слів заявника, у 2000 році він переїхав до м. Баку, Азербайджану, де йому було зроблено операцію у нейрохірургічному відділенні. В Азербайджані заявник проживав упродовж семи років (до 2007 року). У 2007 році ОСОБА_1 виїхав до Туреччини, де проживав у своїх друзів. У цьому ж році виїхав до ОАЕ, де проживав до 2012 року. Як пояснив заявник, в ОАЕ він намагався займатись бізнесом (продаж на авторинку запчастин), а також проходив лікування епілепсії, яка виникла в результаті поранення голови. ОСОБА_1 повідомив, що внаслідок поранення втратив можливість керувати правою рукою (на момент співбесіди продемонстрував руку, яка не працює). У 2012 році заявник повернувся до Туреччини. Причиною повернення він назвав ускладнення життя в ОАЕ (життя стало дороге, враховуючи інвалідний стан, заробляти стало складніше). У м. Стамбулі ОСОБА_1 проживав до грудня 2014 року (чим займався - не повідомив).
Заявник повідомив про відвідування Сирійської Арабської Республіки у 2012 та 2014 роках. А саме: влітку їздив розшукувати свого 17-річного родича, який «втік з дому та поїхав до Сирії». Заявив про взаємодію з датською гуманітарною організацією на території Сирії. В подальшому за запрошенням цієї організації упродовж півроку працював охоронником у їхньому наметовому містечку.
У 2014 році заявник виїхав в Україну. Проживав у м. Києві разом зі своєю дружиною та дітьми. Влітку 2015 року вступив до батальйону ім. Шейха Мансура. З його слів, восени 2017 року припинив участь у вказаному підрозділі і почав займатися волонтерською діяльністю.
За даними банку даних Інтерполу ОСОБА_1 перебуває в міжнародному розшуку, ініційованому одразу двома державами: Туреччиною та Російською Федерацією. Туреччина розшукує заявника за причетність до скоєння злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї, Російська Федерація розшукує за причетність до участі у незаконних воєнізованих формуваннях.
Із заявою звернувся 20.11.2018. Заява була прийнята до розгляду. До заяви ОСОБА_1 надав внутрішній паспорт громадянина Російської Федерації, оформлений 24.12.2012 УФМС Росії по Чеченській Республіці, та паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон, оформлений 18.01.2013, посвідку на тимчасове проживання, видану 06.05.2015, а також фото - і відеоматеріали» (арк.спр. 76 зв.-77).».
У розділі 2 Висновку проаналізовано інформацію про побоювання повернення до країни походження за словами заявника. Зокрема, заявник стверджує, що не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності, РФ, через можливі переслідування його з боку влади з політичних мотивів. З його слів, на нього в РФ чекає фізична розправа (знищення) з боку представників «кадирівських» служб за участь у боротьбі за свободу Ічкерії, а також за участь в бойових діях на боці українських Збройних Сил на Сході України.
Наведено аналіз правдоподібності твердженням заявника (елементам заяви):
« 3.1 - Чи є заявник громадянином РФ (вихідцем із Чеченської Республіки) - визнано, що факти, викладені заявником про те, що країною його громадянської належності є РФ, можуть вважатися правдоподібними;
3.2 - Чи причетний заявник до участі у збройному протистоянні на боці бойовиків під час першої та другої чеченської кампанії - вказаний елемент заяви є недоведеним та не приймається як правдоподібний, оскільки жодних документів, які б підтверджували його лікування, діагноз, наявність інвалідності, заявник до міграційної служби не надав, не повідомив обставин участі у бойових діях під час першої чеченської війни, а також обставин, за яких він отримав поранення і був вивезений до Грузії;
3.3. - Чи брав участь заявник у бойових діях на Сході України у складі батальйону ім. Шейха Мансура - фото та відеоматеріали підтверджують причетність заявника до воєнізованого формування проукраїнського спрямування; враховуючи той факт, що на фото заявник зображений поряд з командиром батальйону ім. Шейха Мансура Муслімом Чеберлоєвським , а також одягнений у форму з емблемою вказаного підрозділу, елемент заяви щодо участі заяви щодо участі ОСОБА_1 в бойових діях на Сході України у складі батальйону ім. Шейха Мансура вважається доведеним та приймається як правдоподібний».
У розділі 4 Висновку наведено аналіз відповідності заяви вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та зазначено, що, аналізуючи ситуацію заявника, немає підстав вважати, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення до країни громадянської належності. Отже, серед фактів, повідомлених заявником, у сукупності з фактами, відомими з матеріалами ІКП, немає таких, які би могли служити підставою для набуття ним статусу біженця у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У розділі 5 Висновку проаналізовано відповідність заяви вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та зазначено, що немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до РФ буде існувати загроза життю та безпеці, фізичній недоторканності заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території РФ; жодних переконливих конкретних фактів особистого переслідування або загрози застосування смертної кари чи тортур, загрози нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання заявником не доведено.
Також зазначено, що положеннями Директиви 2011/95/EU «Європейського парламенту і Ради ЄС по стандартам для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефіціарів міжнародного захисту, по єдиному статусу для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», зокрема, пунктом d) частини 1 статті 17, передбачено, що особа виключається із осіб, які мають право на додатковий захист, якщо є серйозні підстави стверджувати, що вона становить небезпеку для суспільства або для безпеки країни члена -ЄС, в якій вона перебуває. Відповідно до інформації Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області факт перебування ОСОБА_1 в міжнародному розшуку за скоєння тяжких злочинів, ініційованого Туреччиною та Російською Федерацією, може перешкоджати у наданні йому міжнародного захисту в Україні. Відповідно до інформації Федеральної служби з фінансового моніторингу РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Урсун - Мартан, Урсун - Мартанівського району, Чеченської АРСР, внесено до переліку діючих терористів та екстремістів за № 3761.
На підставі наведеного відповідачем зроблено висновок, що серед фактів, повідомлених заявником, у сукупності з фактами, відомими з матеріалів ІКП, немає таких, які б могли служити підставою для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону.
У розділі 6 «Застосування пунктів виключення» Висновку зазначено, що відповідно до листа ГУ СБУ у м. Києві та Київській області наявна інформація, яка може перешкоджати отриманню заявником міжнародного захисту у зв'язку із причетністю до скоєння тяжких злочинів.
За результатами перевірки заявника за облікам Генерального секретаріату Інтерполу та Європолу встановлено, що він перебуває у міжнародному розшуку за ініціюванням РФ (у зв'язку з обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208 КК РФ - участь у незаконному воєнізованому формуванні) та Турецької Республіки (обвинувачення у причетності до незаконного обігу зброї у великих розмірах).
Листом Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 15.10.2020 № 5995/55/125/02-2020 про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну ОСОБА_1 вказано, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (арк.спр. 82).
Таким чином, приймаючи рішення, міграційна служба виходила з того, що позивачем під час звернення до відповідача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не надано документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
Разом з тим, проаналізувавши матеріали особової справи № 2018КV 0312 та Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.10.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Так, судом першої інстанції правильно враховано висновки територіального органу ДМС України, про те, що є серйозні підстави вважати, що заявник перебував в РФ у 2012, 2013, 2014 роках, оскільки паспорт № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 виданий відділом УФМС Росії по Чеченській Республіці в Урсун - Мартанівському районі 24.12.2012, а паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_3 виданий 18.01.2013.
У той же час, як встановлено з матеріалів справи, заявник стверджує, що з 1999 року не з'являвся на території РФ; а також у зв'язку з наявністю розбіжностей у поясненнях заявника - відповідно до відміток у паспортному документі заявник у лютому 2014 року виїздив до Грузії, де перебував упродовж 3 тижнів, а під час співбесіди запевнив, що в цей час перебував у Туреччині; не надав пояснень щодо перетину українського кордону у квітні 2014 року (поїздом в районі Харків - Пасажирський та у районі Козача Лопань), які межують з РФ.
При цьому, протоколи співбесід та додаткових співбесід не містять відомостей щодо з'ясування у ОСОБА_1 питань щодо перетину українського кордону у квітні 2014 року (поїздом в районі Харків - Пасажирський та у районі Козача Лопань), які межують з РФ.
Разом з тим, судом першої інстанції правильно взято до уваги висновки відповідача, згідно із якими, враховуючи сумнівність роботи заявника на території Сирії у датській гуманітарній організації, а також беручи до уваги факт зазначення за карткою Інтерполу Сирії як країни, яка може бути відвідана, є серйозні підстави вважати, що заявника оголошено РФ у міжнародний розшук за участь у незаконному воєнізованому формуванні, пов'язаному з Сирійською Арабською Республікою, і що вказане може підтверджуватися оголошенням заявника у міжнародний розшук Турецькою Республікою за причетність до незаконного обігу зброї у великих розмірах, відповідно є серйозні підстави вважати, що заявник звернувся за міжнародним захистом в Україні з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з карткою Інтерполу на ОСОБА_1 він оголошений РФ у міжнародний розшук 21.05.2016, тобто в час, коли, за його твердженнями, визнаними відповідачем правдоподібними, він брав участь в АТО на Сході України у складі батальйону Шейха Мансура.
Тобто відповідачем не встановлено, за участь в якому саме незаконному воєнізованому формуванні заявник розшукується РФ, і чи не пов'язаний такий розшук з участю заявника у зазначеному батальйоні, який має проукраїнську спрямованість.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у розділі 4 Висновку відповідач звернув увагу на факт причетності заявника до воєнізованого формування - батальйон ім. Шейха Мансура, який брав участь у подіях на Сході України, і зазначив, що особу заявника слід розглядати як комбатанта.
Отже, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірено належним чином твердження позивача про причетність до воєнізованого формування - батальйону ім. Шейха Мансура та не зроблено достовірних висновків, чи є заявник комбатантом у розумінні Керівних принципів по забезпеченню збереження цивільного і гуманітарного характеру притулку УВКБ ООН 2006 року.
Так, статтею 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року визначено, що до комбатантів відноситься: особовий склад регулярних збройних сил; особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять і не входять до складу збройних сил; особовий склад організованих рухів опору і партизанських формувань, якщо вони відповідають таким умовам: а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; b) мають певний і виразно видимий здалека відмітний знак; с) відкрито носять зброю; (і) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.
Правовий статус комбатанта включає: 1) право застосовувати військову силу; 2) можливість бути об'єктом застосування військової сили аж до фізичного знищення; 3) право на поводження з ним як з військовополоненим у разі потрапляння в руки ворога.
У Керівних принципах УВКБ ООН щодо забезпечення збереження цивільного та гуманітарного характеру притулку, 2006 року чітко вказано, що «комбатанти» (активні учасники бойових дій) не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
Отже, людина, не може бути одночасно особою, яка шукає притулок і комбатантом, оскільки такі характеристики, як пошук притулку і участь у військових діях, несумісні. Це означає, що особи, які воюють (комбатанти), не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
У постанові від 11.12.2019 у справі № 802/1159/16-а Верховний Суд сформував висновок, що надання статусу біженця є неможливим для особи, що володіє статусом «комбатанта». Вказаний висновок базувався на Керівних принципах УВКБ ООН щодо забезпечення збереження цивільного та гуманітарного характеру притулку, 2006 року, в яких чітко вказано, що «комбатанти» (активні учасники бойових дій) не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь. Факт відмови від військової діяльності має бути належним чином перевірений і, якщо після перевірки будуть отримані чіткі докази того, що особа щиро і остаточно відмовилася від своєї військової діяльності, її статус комбатанта буде вважатися завершеним.
Отже, визначальним для вирішення спору є нейтральність законодавства про біженців та захист, яке ґрунтується виключно на мирному та ґуманітарному (неполітичному) характері захисту, у якому чітко вказано, що комбатанти (особи, які воюють), не можуть розглядатися в якості шукачів захисту і не повинні бути допущені до процедур надання захисту, незалежно від того, чи особа звернулася щодо надання статусу «біженця» чи статусу «особи, яка потребує додаткового захисту».
Разом з тим, відповідач обмежився у п. 3.3 Висновку визнанням тверджень ОСОБА_1 щодо участі у воєнізованому формуванні проукраїнської спрямованості правдоподібними та доведеними, без направлення відповідних запитів до Міноборони України, батальйону ім. Шейха Мансура щодо участі заявника у такому воєнізованому формуванні, у бойових діях на території АТО, періоду такої участі, у разі її припинення -підстав такого припинення, тобто не встановлено належним чином достовірності таких тверджень, а також наявності чи відсутності у заявника статусу комбатанта, який виключає можливість звернення з заявою про надання притулку до тих пір, поки особа не висловить щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь.
Вказані обставини відповідач повинен був з'ясувати під час розгляду заяви позивача.
Наразі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі дійсної участі позивача у бойових діях на стороні Української держави проти російських загарбників, починаючи з 2014 року, суд не може погодити висновки відповідача про те, що немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, зокрема, за ознаками політичних переконань у разі повернення до країни громадянської належності.
Колегія суддів відхиляє, в обґрунтування правомірності прийнятого відповідачем рішення, посилання останнього на лист Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 15.10.2020 №5995/55/125/02-2020, який стосувався розгляду питання про прийняття рішення про заборону в'їзду в України, оскільки доказів вирішення цього питання відповідачем до матеріалів справи не надано, як і не перевірено викладені у цьому листі обставини щодо вчинення позивачем дій, пов'язаних з виготовленням підроблених документів, тощо, притягнення позивача до кримінальної відповідальності за їх вчинення.
Також, відповідачем не надано жодної оцінки наявності у ОСОБА_1 малолітніх дітей, які, за словами позивача, є громадянами України, не зазначено, чи є дружина позивача ОСОБА_2 та його малолітні діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 громадянами України, біженцями або особами, яким надано додатковий або тимчасовий захисті, не проаналізовано ці обставини на виконання статті 4 Закону № 3671.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи слід погодитись з висновком суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваного рішення відповідача критерію обґрунтованості, що є підставою для його скасування.
Враховуючи вищенаведені норми закону, наявні в матеріалах справи документи та положення Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, адже не було з'ясовано всі обставини, які можуть бути підставою побоювань позивача щодо загрози його життю і здоров'ю, тому прийнято передчасне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 19.11.2021 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та такими, що підлягає скасуванню.
Отже належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2018 № 312 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 01.09.2025р.)