Справа № 640/151/22 Суддя (судді) першої інстанції: Христофоров А.Б.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Карпушової О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року в сумі 30 482 грн. 81 коп.;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 31.05.2010 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку, з 20.09.2016 року по день фактичного розрахунку.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 цю справу передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року; зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані за невикористані 236,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.2006 року по 30.06.2006 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України п'ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 15.05.2007 року по 23.11.2007 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України п'ятого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 08.01.2008 року по 10.01.2010 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України шостого скликання ОСОБА_4 без поширення дії Закону України «Про державну службу»; з 11.01.2010 року по 04.03.2010 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України шостого скликання ОСОБА_4 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 05.03.2010 року по 31.05.2010 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України шостого скликання ОСОБА_4 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 01.06.2010 року по 12.12.2012 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України сьомого скликання ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 12.12.2012 року по 31.07.2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України сьомого скликання ОСОБА_5 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 01.08.2014 року по 27.11.2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України сьомого скликання ОСОБА_5 без поширення дії Закону України «Про державну службу»; з 07.08.2015 року по 29.06.2016 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України восьмого скликання ОСОБА_6 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 30.06.2016 року по 20.09.2016 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України восьмого скликання ОСОБА_6 без поширення дії Закону України «Про державну службу», що підтверджується довідкою Апарата Верховної Ради України від 28.10.2021 року № 20-20/926.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 171 від 14.01.2008 року ОСОБА_1 було зараховано з 08.01.2008 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 2000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 26.12.2007 року, та заяви ОСОБА_1 від 12.12.2007 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 96 від 18.01.2010 року, ОСОБА_1 переведено з 11.01.2010 року, за його згодою, на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_4 без поширення дії Закону України «Про державну службу» до закінчення повноважень народного депутата України, встановлено заробітну плату в сумі 900 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 25.12.2009 року та заяви ОСОБА_1 від 25.12.2009 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 1146 від 18.03.2010 року ОСОБА_1 було переведено з 05.03.2010 року, за його згодою, на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 2020 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 та заяви ОСОБА_1 від 04.03.2010 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 3004 від 02.06.2010 року ОСОБА_1 було переведено з 01.06.2010 року, за його згодою, на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця, увільнивши від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , встановлено заробітну плату в сумі 4350 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 20.05.2010 року та заяви ОСОБА_1 від 05.05.2010 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 6337 від 26.12.2012 року ОСОБА_1 було зараховано з 13.12.2012 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця порядком переведення, увільнивши від виконання обов'язків помічника- консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_5 ,, встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 , від 12.12,2012 року та заяви ОСОБА_1 від 12.12.2012 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 4698 від 28.08.2014 року ОСОБА_1 переведено з 01.08.2014 року, за його згодою, на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 2500 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 та заяви ОСОБА_1 .
Розпорядженням заступника Керівника Апарату Верховної Ради № 7601 від 28.07.2015 року ОСОБА_1 було зараховано з 07.08.2015 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 на час її депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 2400 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 01.07.2015 року та заяви ОСОБА_1 від 30.06.2015 року.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради № 2467-к від 05.07.2016 року ОСОБА_1 було переведено з 30.06.2016 року, за його згодою, на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 на час її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».
Листом від 04.11.2021 року № 15/25-2021/340813 на заяву ОСОБА_1 від 12 жовтня 2021 року (реєстраційний № 322751/679122) щодо виплати компенсації за невикористану відпустку Апарат Верховної Ради України повідомив позивача, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. При звільненні з посади помічника-консультанта народних депутатів України п'ятого скликання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 червня 2006 року та 23 листопада 2007 року ОСОБА_1 виплачена компенсація за 2,5 та 15,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки відповідно. Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України шостого скликання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 2010 та 2012 роках розподілений ними у повному обсязі. При звільненні 27 листопада 2014 року з посади помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_5 . ОСОБА_1 виплачена компенсація за 4 календарні дні основної щорічної відпустки в межах економії фонду оплати праці. Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_6 у 2016 році розподілений нею у повному обсязі. Бюджетним кодексом України визначено, що розпорядник бюджетних коштів використовує бюджетні кошти тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, встановленими законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, та здійснює платежі з бюджету виключно за наявності відповідного бюджетного призначення. У зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначених вище народних депутатів України та без внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації при звільненні: 31 травня 2010 року - за 72 календарні дні; 12 грудня 2012 року - за 76 календарних днів; 27 листопада 2014 року - за решту 55 календарних днів; 20 вересня 2016 року - за 33,5 календарних днів щорічної основної відпустки не було правових підстав.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року, останній звернувся до суду з даним позовом щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).
Частиною першою № 2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої № 2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Суд зазначає, що згідно з положеннями статті частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснив судам, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу») не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народними депутатами України Верховної Ради України Єдіна О.Й., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц, постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.
При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
З цього приводу, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
За наведеного, посилання відповідача на відсутність у Законах України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд оцінює критично та не приймає до уваги.
Судом встановлено, що позивач мав наступну кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки:
- з 08 січня 2008 року до 31 травня 2010 року - 72 календарних дні;
- з 01 червня 2010 року до 12 грудня 2012 року - 76 календарних днів;
- з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року - 55 календарних днів;
- з 07 серпня 2015 року до 20 вересня 2016 року - 33,5 календарних днів (у загальній кількості 236,5 календарних дні).
З аналізу наведених вище норм чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.
Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України від 04.11.2021 року № 15/25-2021/340813 така компенсація не була виплачена позивачу у зв'язку із відсутністю на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з якого було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.
Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що нормами Закону № 2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року підлягає задоволенню.
Також суд зазначає, що позивач просить суд зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року у розмірі 30 482,81 грн.
Однак, відповідач розрахував компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року за 236,5 календарних днів у розмірі 29 675,51 грн.
За вказаних обставин, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, позовну вимогу про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року у розмірі 30 482,81 грн задовольнити у спосіб зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 236,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 08 січня 2008 року до 20 вересня 2016 року.
Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом у день звільнення позивача 20 вересня 2016 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
У зв'язку з чим, у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17.
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 806/305/17.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані ним 236,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
У той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі № 816/1640/17 (постанова від 20 травня 2020 року).
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Карпушова
суддя В.В.Файдюк