Справа № 750/3426/25 Суддя (судді) першої інстанції: Логвіна Т.В.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Карпушової О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 38 від 16.01.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, згідно якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. та постанову № 40 від 16.01.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, згідно якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн., а провадження у справах закрити за відсутністю складу правопорушення..
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою у справі про адміністративне правопорушення № 38 від 16.01.2025 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно повістки № 346854 від 05.10.2024 року, чим порушив вимоги абзац 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 10).
Оскаржувана постанова не міститься підпису позивача, є відмітка про те, що копію постанови від 16.01.2025 № 38 про притягнення до адміністративної відповідальності направлено 16 січня 2025 року засобами поштового зв'язку за місцем проживання ОСОБА_1 .
Водночас, постановою у справі про адміністративне правопорушення № 40 від 16.01.2025 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він перебуваючи в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовився проходити медичний огляд для встановлення ступеня придатності до проходження військової служби за направленням № 966 від 12.01.2025, чим порушив вимоги абзац 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 11).
Оскаржувана постанова не міститься підпису позивача, є відмітка про те, що копію постанови від 16.01.2025 № 40 про притягнення до адміністративної відповідальності направлено 16 січня 2025 року засобами поштового зв'язку за місцем проживання ОСОБА_1 .
Вважаючи вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу була направлена повістка від 05.10.2024 № 346854, що підтверджується конвертом Укрпошти та довідкою про причини повернення.
На конверті Укрпошти зазначено, що повістка ТЦК направляється позивачу, за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, вказана повістка направлялася за місцем проживання та реєстрації позивача. Водночас, довідка про причини повернення містить відмітку: адресат відсутній за вказаною адресою.
При цьому, згідно п. 41 постанови КМУ від 16 травня 2024 р. № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок № 560): «Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ, у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».
Враховуючи норми п. 41 Порядку № 560, повістка вважається вручена належним чином, оскільки на конверті Укрпошта є Довідка про відсутність позивача за адресою.
Щодо твердження позивача про притягнення до адміністративної відповідальності поза межами встановленого КУАП строку, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач повинен був з'явитися до відповідача 15.10.2024. Враховуючи вищевикладене, перебіг строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності почався 16.10.2024.
Згідно ст. 38 КУАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
З урахуванням викладеного вище, останнім днем накладання адміністративного стягнення є 16.01.2025.
Оскаржувана постанова винесена саме 16.01.2025, тобто в останній день накладання адміністративного стягнення, а тому строки притягнення до адміністративної відповідальності відповідачем не порушені.
Водночас, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни України зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, визначає, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 74 вказаного Порядку встановлено, що військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовозобов'язаний та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, командиром військової частини або начальником центру рекрутингу Збройних Cил видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11, яке реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов'язаному та резервісту під особистий підпис.
Під час вручення роздрукованого направлення військовозобов'язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Згідно із пунктом 78 Порядку контроль за направленням та проходженням резервістами та військовозобов'язаними військово-лікарської комісії покладається на керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, процедурі проходження особою медичного огляду передує видача уповноваженою особою направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою, згідно з додатком 11 Порядку № 560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою, згідно з додатком 12 Порядку №560, а також формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду.
Відповідно до оскаржуваної постанови позивач 12.01.2025 відмовився проходити ВЛК для встановлення ступеня придатності до проходження військової служби, чим порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУАП.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, відмова особи від проходження ВЛК не завжди може мати характер прямо сформульованої лексично відмови, а може мати фактичний характер, що випливає із дій або бездіяльності особи.
Зокрема, не виключеним є використання особою формально поважних приводів чи обставин для того, аби фактично ухилитися від проходження ВЛК.
Така поведінка особи може мати ознаки правового явища «зловживання правом», тобто використання особою наявного у неї легального права з метою, яка змісту такого права суперечить зокрема з метою завдання шкоди іншим особам, ухилення від виконання законних обов'язків або уникнення юридичної відповідальності.
Оцінка фактичних обставин даної справи дає підстави для висновку, що поведінка позивача була вірно кваліфікована відповідачем саме як відмова від проходження ВЛК.
Той факт, що позивач пройшов ВЛК 24.01.2025 не скасовує факту відмови від проходження ВЛК 12.01.2025, та не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення саме 12.01.2025.
Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.
Відповідно до частини 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Карпушова
суддя В.В.Файдюк