Справа № 580/105/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 року без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження з 07.07.2024 під час перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, що встановлені для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити з 07.07.2024 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзивів на апеляційні скарги, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 09 квітня 2025 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи та на підставі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1). Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 є особою з інвалідністю 1 «Б» групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно наявного пенсійній справі перерахунку пенсії позивача станом на 28.02.2024 розмір його пенсії з надбавками з 01.03.2024 складає 46914,59грн., максимальний розмір пенсії до виплати - 23610,00грн.
03.12.2024 позивач звернувся заявою до відповідача, в якій просив на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром та виплачувати йому 46914,59грн.
Відповідач розглянув заяву позивача відповідно та листом від 01.01.2025 повідомив, що загальний розмір його пенсії до виплати становить 23610,00грн (2361,00грн (прожитковий мінімум для непрацездатних осіб з 01.01.2024) х 10). Тому для виплати пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб підстав немає. Пенсію позивача обчислено відповідно до законодавства та документів пенсійної справи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 у справі щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач протиправно не виплачує позивачеві пенсію без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 21.03.2024. Таким чином, враховуючи, що перерахунок пенсії є повним і порушення заявленого права позивача зумовлене саме обмеженням нарахованої суми виплатою в обмеженому розмірі, належним способом судового захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром під час її перерахунку з 07.07.2024 (шестимісячного строку до дати звернення до суду зі вказаним позовом) та зобов'язання відповідача виплатити з 07.07.2024 пенсію позивачу без обмеження максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011р.(далі - Закон №3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII» Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається з матеріалів справи внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин відповідач правомірно застосував положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону №3668-VI та частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, станом на дату проведення перерахунку, неконституційними не визнавалися, були чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Водночас, Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-123/2023(229/23), у Рішенні від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами.
У пункті 2 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов'язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбачений Регламентом.
За наведеного, рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Аналогічний правовий висновок було викладено Верховним Судом у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 580/7744/23.
За наведеного, у період до 20 березня 2024 року положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 01.09.2025р.)