Справа № 320/12515/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві про визнання протиправним та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві, у якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2022р. №345809, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на час проведення перевірки належного їй транспортного засобу, ані вона, ані водій не здійснювали господарської діяльності як ФОП, не перевозили вантаж на підставі договору перевезення як суб'єкт господарювання на комерційній основі чи за власний кошт. Водій т/з - ОСОБА_2 , як фізична особа використовував транспортний засіб, наданий у користування позивачкою, для власних потреб, а не на здійснення перевезень вантажу, тому саме з вказаною метою рухався на автомобілі. Будь-яких договорів на надання послуг перевезення вантажу позивачка ні з ким не укладала, а автомобілем ОСОБА_2 керував виключно для особистого користування, тому й не зобов'язаний був мати при собі індивідуально-контрольної книжки водія.
Таким чином, позивач зазначає, оскільки вона не є перевізником, тому відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» до неї неправомірно застосовано адміністративно-господарський штраф.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Зокрема, апелянт вказує на правомірність оскаржуваної постанови, через відсутність на момент проведення перевірки індивідуально-контрольної книжки водія, що є порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт». При цьому, апелянт зазначає, що позивач не здійснила належне оформлення транспортного засобу, а отже, відповідальність, яка виникла у зв'язку із виявленим порушенням є тим тягарем, який покладається на умовного перевізника за визначенням документів у водія.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 27 березня 2025 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи та на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - т/з), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію т/з НОМЕР_2 .
Вказаний транспортний засіб позивачкою було надано ОСОБА_2 для користування в особистих потребах.
24.10.2022р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт №324905 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень автомобільним транспортом.
Наразі, в Акті перевізником та відповідальною особою визначено позивачку.
06.12.2022р. відповідачем прийнято постанову №34809 про застосування до позивачки адміністратвно-господарського штрафу на суму 17 000,00 грн. через відсутність на момент проведення перевірки індивідуально-контрольної книжки водія, що є порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Не погодившись з цією постановою позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Закон № 2344-III регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно ст. 2 Закону № 2344-III законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», Закон України «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
За приписами ч. 3 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103) визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).
Частиною 14 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч. 17 20 ст. 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: 1) наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; 2) додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; 3) додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); 4) відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; 5) оснащення таксі справним таксометром; 6) відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; 7) додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; 8) наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; 9) додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; 10) виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); 11) виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе: використання спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис Укртрансбезпека; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів; використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення; здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
В абзаці 3 пункту 20 Порядку № 1567 зазначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Пунктом 21 Порядку № 1567 встановлено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
З матеріалів справи вбачається, що під час проведення рейдової перевірки виявлено транспортний засіб Mercedes-Benz, що є спеціалізованим вантажним - спеціалізованим фургоном, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - т/з), керований водієм ОСОБА_2 .
Відповідно до наданих водієм маршрутного листа та видаткових накладних, вбачається, що останнім здійснювалося перевезення вантажів( а.с.36-38). При цьому водій не був забезпечений індивідуальною контрольною книжкою водія, в порушення вимог ст.34 Закону №2344-III.
В свою чергу, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт передбачена статтею 60 Закону №2344-III, відповідно до якої за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Отже, колегія суддів зауважує, що Законом №2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Водночас, спірним у цій справі є питання чи є позивач автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III та відповідно особою, на яку покладається відповідальність за недотримання вимог статті 48 цього Закону.
В розумінні вимогст.1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Так, на переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною з огляду на те, що її складено відповідачем відносно неналежної особи, оскільки вона не здійснює господарської діяльності, а з ОСОБА_2 , що зазначений в акті №324905 від 24.10.2022 року в якості водія, ні у трудових відносинах, ні у будь-яких інших правових відносинах не перебуває.
Надаючи оцінку даним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з пунктом 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 року за № 123/18861 (далі - Інструкція № 379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону 2344-ІІІ визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами статті 48 Закону 2344-ІІІ, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Також слід зазначити, що пункт 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ №1197 від 14.11.2018, визначає: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, під час розгляду справи посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів» від 14 листопада 2018 року №1197 визначено процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу.
Так, згідно пунктів 3, 21 вказаного Порядку, підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона. Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.
Таким чином, саме з ініціативи власника транспортного засобу вносяться до реєстру відомості про належного користувача транспортного засобу.
Правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону зробив Верховний Суд у справі № 804/8740/16 від 20.12.2018, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції №379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».
У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм ТЗ матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є позивач.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, є обов'язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для автоперевізника.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 є саме позивач ОСОБА_1 , яка доказів передачі даного транспортного засобу в користування іншим особам ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала. Також, позивачем не надано доказів належності вантажу, який перевозився під час перевірки, третім особам та відсутності між нею та вказаними особами зобов'язальних правовідносин. При цьому, будь-яких пояснень з даного питання позивачем також в обґрунтування власних вимог не зазначено.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку саме позивач є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту.
Крім того, слід зазначити, що позивач не була позбавлена права під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт надати пояснення та/або додаткові докази щодо складення документів відносно неналежної особи.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що перевізником в спірних правовідносинах була саме позивач, тому остання не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке було виявлене під час рейдової перевірки працівниками відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 01.09.2025р.)