Справа № 758/13746/16-а
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02.01.2024 позов задоволено повністю - зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугу років у розмірі 90% від суми його місячної (чинної) заробітної плати з урахуванням усіх виплат, що до неї включаються, за останні перед зверненням за пенсією 60 календарних місяців роботи підряд відповідно до довідки прокуратури м. Києва №18/188 від 11.10.2018 без обмеження максимального розміру пенсії.
Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та винести рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 апеляційну скаргу було залишено без руху, оскільки апелянтом пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду, а викладені у клопотанні про його поновлення причини поважними визнані не були, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору. Крім того, цією ухвалою витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до суду 19.08.2025 та передані судді-доповідачу 28.08.2025.
Судом надано строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали, яку було отримано відповідачем в електронному кабінеті 07.07.2025 о 18:26, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 08.07.2025.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду апеляційної інстанції подано платіжну інструкцією від 25.06.2025 №5961 про сплату судового збору на суму 1 033,50 грн, чим усунуто недоліки апеляційної скарги у відповідній частині.
Також відповідачем на адресу суду направлено заяву, в якій останній просить поновити строк на апеляційне оскарження. Указана заява обґрунтована тим, що копія оскаржуваного судового рішення зареєстрована у системі документообігу ГУ ПФ в м. Києві 24.06.2025. Крім того, наголошує, що із введенням воєнного стану суттєво ускладнено дотримання процесуальних строків, що пов'язано також із територіальною віддаленістю окремих відділів ГУ ПФ в м. Києві. Крім іншого, посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо форс-мажорних обставин.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 07.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції ухвалено 02.01.2024. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на нього було 01.02.2024. Проте апеляційну скаргу, датовану 25.06.2025, направлено до суду апеляційної інстанції 26.06.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Доводи апелянта про введення воєнного стану в Україні в якості неможливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення судом оцінюється критично, оскільки, саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень, а доказів, що такий правовий режим та пов'язані з ним наслідки перешкоджали своєчасно подати апеляційну скаргу, відповідачем не надано.
Посилання ГУ ПФ в м. Києві на територіальну віддаленість відділень в якості поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення колегія суддів оцінює критично, оскільки неналежна організація внутрішньої роботи суб'єкта владних повноважень не є тим об'єктивним чинником, який свідчить про поважність причин пропуску відповідного строку.
Щодо аргументів відповідача про необхідність врахування листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає, що сам по собі лист не свідчить про існування у червні-липні 2025 року незалежних від ГУ ПФ в м. Києві обставин, які б були об'єктивними перешкодами у своєчасній реалізації відповідачем-1 права на апеляційне оскарження судового рішення.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу, що хоча повний текст рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 01.01.2025, а ГУ ПФ в м. Києві було стороною у справі №758/13746/16-а, відповідач жодним чином, починаючи з 02.01.2024 по 12.06.2025 (день подання заяви про видачі копії судового рішення; т. 2 а.с. 18) не цікавився результатами її розгляду.
Більше того, не було ініційовано ГУ ПФ в м. Києві питання щодо ознайомлення із змістом оскаржуваного у цій справі рішення суду після відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду у справі №758/13746/16 (т. 2 а.с. 7), а також після отримання 01.05.2025 звернення ОСОБА_1 від 01.05.2025 №ВЕБ-26002-Ф-С-25-078989 щодо виконання згаданого рішення суду (т. 2 а.с. 11) та надання відповіді на нього листом від 29.05.2025 №24677-22541/Л-02/8-2600/25 (т. 2 а.с. 12).
Колегія суддів зазначає, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган Пенсійного фонду України зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ПФ в м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення від 02.01.2024. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев